Ю́рій Валенти́нович Кно́розов (19 листопада 1922, Південне, Харківська область, УСРР — 31 березня 1999, Санкт-Петербург) — радянський і російський історик та етнограф, спеціаліст з епіграфіки та етнографії; засновник школи маяністики. Доктор історичних наук (1955). Лауреат Державної премії СРСР (1977). Кавалер Ордена Ацтекського орла (Мексика) та Великої золотої медалі (Гватемала).
Відомий своїм розшифруванням писемності мая, впровадженням математичних методів дослідження нерозшифрованих писемностей. Його головна праця — «Система письма майя» (1952) — стала фундаментом для подальшого вивчення культури майя.
До групи дослідників під керівництвом Конорозова в різний час входили такі відомі історики, етнографи та лінгвісти, як Олександр Кондратов, Маргарита Альбеділь, Микола Бутін та інші. У середині 1950-х років ними було розпочато дослідження писемності острова Пасхи (Ронго-ронго). У 1960 роки група Кнорозова запропонувала дешифрування писемності долини Інду, яке, однак, поки не є загальновизнаним.
Після участі Юрія Кнорозова в Міжнародному конгресі американістів у Копенгагені в 1956 році радянська влада заборонила йому виїжджати за кордон, вважаючи його дослідження «несуттєвими» для інтересів держави. Лише після розпаду СРСР, через 34 роки після накладеної заборони, він отримав можливість виїхати за межі країни. У 1990-х роках Кнорозов нарешті здійснив свою давню мрію — відвідав руїни міст Майя.
Поки увесь світ визнавав і шанував досягнення Кнорозова, в СРСР його праці не отримали належного визнання та не здобули широкого розголосу серед громадськості.
Ранні роки Юрій Валентинович Кнорозов народився у селищі Південне (зараз місто Південне) під Харковом, у сім'ї головного інженера Південного тресту будматеріалів з Кавказу (родом з Кубані), мати — росіянка з Великого Устюга. Його бабуся по батьковій лінії була відомою вірменською акторкою Марією Сахав'ян з псевдонімом «Марі Забель» — першою народною артисткою Вірменії.
Будинок, де він з'явився на світ, зберігся досі — у ньому зараз живуть родичі вченого. Одним із важких спогадів дитинства залишався Голодомор в Україні 1932—1933, пережити який вдалося тільки завдяки городам, які робили навіть містяни в найнесподіваніших місцях.
Брати: Сергій — інженер-геодезист, Борис — ад'юнкт Військової академії імені Ф. Е. Дзержинського, Леонід — військовий лікар 3-го рангу особливої Далекосхідної Червонопрапорної армії, сестра Галина — науковий працівник Всеукраїнського ендокринологічного інституту. Як стверджує у своїх спогадах про Кнорозова російський історик-епіграфіст Галина Єршова: «Народився Юрій Валентинович під Харковом в сім'ї російських інтелігентів, що підкреслював особливо, завжди вважаючи себе росіянином», однак його прізвище походить від українського «Кнурів», та й початкову та середню спеціальну освіту він отримав українською мовою, про що свідчить «Свідоцтво» 1939 року про закінчення робітфаку при II Харківському медичному інституті.
За твердженням самого Юрія Валентиновича, його датою народження було 31 серпня, за паспортом — 19 листопада. У школі він був здібним, але занадто неконтрольованим учнем. Незважаючи на свою ексцентричну поведінку, майбутній учений відзначився у вивченні як природних, так і гуманітарних наук, а також цікавився різними видами мистецтва: грав на скрипці, писав вірші і виявляв здібності до малювання з практично фотографічною точністю.
У 1937 році закінчив 7 класів залізничної школи № 46 в Південному, а в 1939 році закінчив робітфак при II Харківському медичному інституті. 1939 року вступив на історичний факультет Харківського державного університету ім. А. М. Горького, встиг закінчити два курси історичного факультету, коли навчання було перервано війною. У вересні 1941 р. був мобілізований на будівництво військово-оборонних споруд в Чернігівській області. У листопаді 1941 року, опинившись в оточенні, став пробиратися до Харкова. До лютого 1943 року проживав у селищі Південний Харківського району. Того ж 1943 року, пройшовши разом з матір'ю прифронтову зону, опинився в Воронезькій області, і згодом приїхав до Москви, де почав навчатися на історичному факультеті МДУ, спеціалізувався в єгиптології. Потім був призваний до армії, де служив під Москвою телефоністом 158 артилерійського полку резерву ставки головнокомандувача. З автобіографії Кнорозова:
Я, Кнорозов Юрій Валентинович, народився в 1922 р. в м. Харкові. У 1937 році закінчив 7 класів 46 ж / д школи. Навесні 1939 р. закінчив робітфак при II Харківському медичному інституті. Восени 1939 року вступив на історичний факультет Харківського державного університету, де і закінчив два курси. До війни запи́саний як невійськовозобов'язаний за станом здоров'я. У вересні 1941 р. був мобілізований на будівництво військово-оборонних споруд і спрямований в Чернігівську область. При швидкому просуванні фронту наша будівельна команда була відрізана від інших частин і розсіялася на окупованій території, після чого я почав пробиратися до Харкова. До лютого 1943 року я проживав в сел. Південний Харківського району, проводячи велику частину часу в блуканнях по Харківській і Полтавській області, ховаючись від мобілізацій і здобуваючи прожиток для баби-матері (60 років). У лютому 1943 р. місцевість, де я проживав, на кілька днів була звільнена. При відході наших військ, я, разом з матір'ю, пройшовши фронтову і прифронтову смугу, попрямував до Воронезької області. Райвійськкоматом села Стара-Кріуша я знову був визнаний непридатним до військової служби за станом здоров'я і поступив на роботу в якості вчителя НСШ с. Хоменкове. У жовтні 1943 р приїхав в м Москву і був зарахований на II курс історичного факультету МГУ. 23 / III.1944 р був мобілізований по перереєстрації Краснопресненській ФВК р Москви. Військову службу відбував у школі молодших спеціалістів-ремонтників автомобільних частин, потім в 158 гарматному артилерійському полку. 16 / X.1945 р був демобілізований за указом Президії Верховної Ради, як студент ВУЗу і відновлений на III курс історичного факультету МДУ, який і закінчив у поточному році. Батько — Валентин Дмитрович Кнорозов — директор-полковник шляху і будівництва, начальник відділу вогнетривів Управління заводами будматеріалів. Мати — Олександра Сергіївна — домогосподарка. Брати: Сергій — начальник Центральної геологічний експедиції Міністерства геології. Борис — інженер-підполковник, доцент Артилерійській Академії ім. Дзержинського. Леонід — майор медичної служби, викладач Медичного Інституту в м Сталінграді. Сестра: Галина — старший науковий співробітник Всеукраїнського інституту ендокринології. 25 / VIII.1948 р. м Москва. Ю. Кнорозов. (переклад з російської)
В університеті Кнорозов зміг реалізувати своє захоплення історією Стародавнього Сходу, етнографією і лінгвістикою
Зі мною в гуртожитку жив Юра Кнорозов. Він усе віддавав науці, усе. Отримував стипендію і негайно купував книги, а потім у всіх позичав на їжу. Харчувався водою та хлібом. Займався розшифровкою писемності мая. Це йому вдалося, і він став усесвітньо відомим ученим.
Історія про врятовані книги про мая Відомо, що він не брав участь у взятті Берліна, але, тим не менш, згідно з виниклою пізніше офіційною версією, саме з Берліна, як військовий трофей, він приніс дві виключно важливі для всякого дослідника мая книги, нібито «врятовані з полум'я пройнятої вогнем книгозбірні». Цю легенду було опубліковано в журналістському нарисі кінця 50-х, де прославляли видатні вчинки молодих громадян СРСР.
Природно, що Кнорозов мав бути знайомий з виданням, але він ніколи про нього не згадував. В останні роки, Юрій Валентинович намагався позбутися «дурнуватої та безглуздої», як він сам говорив, легенди та по-новому представити ті далекі події — книги лежали у скринях підготовленої для евакуації німецької книгозбірні в Берліні, звідти їх узяли радянські офіцери. Проте багато що продовжує залишатися неясним: по-перше, як, зрештою, ці книги потрапили до Кнорозова?. А по-друге — навіщо якомусь офіцерові знадобилися такі видання, як «Повідомлення про справи в Юкатані» францисканського монаха XVI століття Дієго де Ланди у публікації Брассер де Бурбура і «Кодекси мая» з гватемальської публікації братів Вільякорта? Великий учений помер, так і не поділившись до кінця таємницею. На картці, що коментувала походження однієї з книг, є приписка: «цей листок прошу негайно знищити». Кому і чому він обіцяв мовчати? Тепер про це можна тільки здогадуватись. Адже завдяки цим двом книгам і було здійснено дешифрування ієрогліфічного письма мая.
У війську Кнорозов уперто відмовлявся йти на офіцерські курси, щоби швидше демобілізуватись і повернутися до наукової роботи.
1945 року Кнорозов повернувся в університет на кафедру етнографії, щоб продовжити свої дослідження в царині шаманських практик. Працюючи в московському відділенні Інституту етнографії та антропології ім. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СРСР, Кнорозов провів кілька місяців в Узбецькій і Туркменській РСР, беручи участь у роботі Хорезмської експедиції. Працюючи в Середній Азії, він працював над вивченням специфіки взаємин кочових етнічних груп і осілих цивілізацій у регіоні від стародавніх часів до періоду експансії Російської імперії. І в цей час на очі Кнорозова потрапила опублікована 1945 року стаття німецького дослідника Пауля Шелльхаса під назвою «Дешифрування писемності мая — нерозв'язна проблема». Ця публікація різко змінила його наукові плани. Він залишає шаманські практики, щоби відповісти на виклик Шелльхаса: «Як це нерозв'язна проблема? Те, що створено одним людським розумом, не може не бути розгадано іншим». Цієї позиції він дотримувався все своє життя. Після закінчення інституту Кнорозов став співробітником Інституту етнології та антропології ім. Н. Н. Миклухо-Маклая РАН (Кунсткамера) у Ленінграді (Санкт-Петербурзі), де працював до самої смерті.
Дешифрування писемності мая
До проблеми дешифрування ієрогліфіки мая Кнорозов узявся за рекомендацією свого вчителя та наукового керівника професора Сергія Олександровича Токарєва, який підтримав студента на противагу його попередньому науковому керівнику — Сергію Павловичу Толстову, з яким у Кнорозова одразу не склалися стосунки і який не вірив у можливість дешифрування писемності мая. 1947 року Кнорозов закінчив роботу над дисертацією, присвяченій «абетці де Ланди», складеній в XVI столітті іспанським єпископом Дієго де Ланда, що «прославився» спаленням автентичних текстів мая, на підставі повідомлень маянських інформаторів. Праця де Ланди залишалася невідомою до 1862 року, коли одна з його копій була виявлена в бібліотеці Мадридської королівської академії Шарлем-Етьєном Брассер де Бурбуром. Після цього дослідниками робилося чимало спроб дешифрування системи письма мая на підставі «Алфавіту де Ланди», але їхні невдачі призвели до того, що в середині XX століття в науці утвердилося панівне переконання щодо помилковості даних де Ланди.