Хосе́ (Хосе́п) де Рíбас і Бойонс (, ; ; у зросійщеному варіанті — О́сип Миха́йлович Деріба́с); , Неаполь, Неаполітанське королівство — , Санкт-Петербург, Російська імперія) — перший керівник і розбудовник Одеси часів Російської імперії, російський адмірал (1799).
Біографія
Перші роки Батько Хосе — барселонець Мігель де Рібас і Бойонс зі знатного Іспанського роду, який дослужився в Неаполітанському королівстві до звання маршала (пом. 1774), мати — Маргарет Пленкетт зі «шляхетного ірландського роду Дунканів». Дата народження Жозепа точно невідома. Історики сходилися на тому, що він народився в період між 1749 і 1754. Енциклопедія «Вітчизняна історія» наводить дату 6 червня 1749 рокуОтечественная история. История России с древнейших времён до 1917 года. Энциклопедія. — Т.2. — М., Большая российская энциклопедия. — 1996. — С.29. Сучасні історики, за сукупністю всіх наявних даних, приходять до висновку, що днем його народження слід вважати дату, яку відзначали в сім'ї де Рібас, про що свідчать знайдені сімейні документи — року. Хосе був добре освічений, знав шість мовА саме: іспанська, італійська, латинська, англійська, французька та німецька, а пізніше до них додалася і російська. Ще в дитинстві він був зарахований до неаполітанської гвардії — т. зв. Самнітський піхотний полк в чині підпоручика.
Російсько-османська війна (1768—1774) У другій половині 1769 року познайомився з командувачем російської експедиції Балтійського флоту в Середземному морі — графом Олексієм Орловим під час перебування останнього в Ліворно. Олексій Орлов, який опікувався постачанням і укомплектуванням екіпажів російських кораблів після їхнього виснажливого плавання навколо Європи, запропонував молодій людині перейти на російську службу. Хосе погодився і був прийнятий у волонтери флоту. Можливо, саме тоді він вперше збільшив свій юний вік, що згодом і призвело до плутанини з його датою народження.
брав участь в російсько-османській війні 1768-1774 років, зокрема в Чесменській битві. Був членом команди одного з чотирьох брандерів, які підпалили і знищили османський флот. Під час стоянки російського флоту в Ліворно після Чесменської битви Олексій Орлов давав де Рібасу різноманітні доручення кур'єрського та дипломатичного характеру. Сприяв встановленню дипломатичних відносин між Неаполітанським королівством і Російською імперією, за що отримав чин майора неаполітанських військ.
Наприкінці 1771 року вперше відвідав Петербург з дорученням від О. Орлова. Повернувся до Ліворно на початку 1772 року з дорученням для Орлова від Катерини II і Григорія Орлова — повернути до Російської імперії їхнього позашлюбного сина 10-річного Олексія Бобринського, який навчався в пансіоні в Лейпцизі. Олексій Орлов доручив це завдання де Рібасу. У супроводі Хосе Олексій Бобринський прибув до Ліворно, де пробув до початку 1774 року і лише потім відбув до Петербургу. За цей час де Рібас здружився з хлопчиком.
Виконуючи таке особливе доручення, де Рібас опинився в Петербурзі, де прийнятий на дійсну російську військову службу в чині капітана під російським ім'ям Йосип (або Осип) Михайлович.
На цей час у Катерини II вже з'явився новий фаворит — Григорій Потьомкін, тому рекомендаційні листи від Олексія Орлова вже не могли справити належного враження в Петербурзі. Де Рібас вирушив на південь у війська Петра Румянцева — на російсько-османську війну. брав участь в битві при Козлуджи. У липні цього ж року брав участь у боях у Енкі-Базару і Буланіка.
Перебування в Петербурзі
По завершенні цієї війни відправився у відпустку до себе на Батьківщину, де в серпні 1774 року він знову зустрівся з Олексієм Орловим. Орлов, зайнятий пошуками княжни Тараканової, вирішив повторно скористатися послугами Йосипа і доручив йому знайти авантюристку. Виконуючи доручення, де Рібас побував у багатьох містах Апеннінського півострова, але Тараканову вистежили і заманили до пастки вже без нього — наприкінці 1774 року викликаний до Петербурга на службу вихователем у шляхетний кадетський корпус, на навчання в який був відданий Олексій Бобринський. Це призначення було викликано тим, що де Рібас вже був посвячений в таємницю походження Бобринського і успішно виконував подібні делікатні доручення в минулому.
Відносини між Бобринським і де Рібасом до цього часу охололи. З відвертого щоденника Бобринського видно, що він розчарувався у своєму вихователеві, який вів розгульний спосіб життя, одночасно вимагаючи від кадетів високоморальної поведінки.
Тоді ж де Рібас познайомився з іншою людиною, яка вплинула на його подальшу кар'єру — Іваном Бецьким. Той був президентом Імператорської Академії мистецтв та піклувальником всіх навчальних закладів Російської імперії (себто, і шляхетного корпусу). Крім того, згідно з розпорядженням імператриці, він був опікуном Олексія БобринськогоІснує думка, що Іван Бецькой є батьком Катерини II, з матір'ю якої він познайомився, будучи в Парижі на дипломатичній службі.
Служба в шляхетному корпусі та особливе становище вихователя позашлюбного сина імператриці відкрили де Рібасу двері до імператорського двору. отримав звання майора.
одружився з Анастасією Іванівною Соколовою, камер-фрейліною імператриці та позашлюбною дочкою Івана Бецького. У де Рібаса народився позашлюбнийДовести чиєсь материнство досі нікому не вдалося. Є численні згадки сучасників і родичів де Рібаса, які свідчать, що матір'ю була імператриця Катерина. син Йосип Сабір (ім'я «Рібас» навпаки), а вже в травні того ж року народилася донька Софія.
імператриця Катерина нагородила де Рібаса одним з двохДругий орден був відданий Семену Зоричу. переданих їй Великим Магістром Мальтійського ордену орденів Суверенного військового Ордену Госпітальєрів Святого Івана Єрусалимського, лицарів Родосу і МальтиПодання до ордену відбулося ще в 1777 році, проте через дуже складну і тривалу процедуру отримання підтвердження того, що кандидат задовольняє всім вимогам ордена, офіційне нагородження відбулося через два роки., а року він отримав звання підполковника. У жовтні того ж року в нього народилася друга дочка — Катерина, названа так на честь імператриці, яка навіть приймала її пологи як повитуха.
У 1782 році кадет Бобринський закінчив навчання в шляхетному корпусі, закінчилася й виховна робота де Рібаса. Він відправився у відпустку на батьківщину, з якої повернувся на початку 1783 року, відвідавши багато європейських країнІснує думка, що де Рібас виконував таємне доручення Катерини — стежив за спадкоємцем Павлом, інкогніто здійснювали зі своєю дружиною подорож по Європі. Маршрут де Рібаса збігається з маршрутом подружжя..
Російсько-османська війна (1787—1792) Навесні 1783 року вирушив на південь у розпорядження Григорія Потьомкіна, маючи при собі власноруч написаний план реформи чорноморського флоту. Потьомкін звернув увагу на діяльного офіцера і залишив його при собі. У цей час де Рібас виконував особисті доручення Потьомкіна.
Брав участь у так званих мирних походах на Крим під командою Антона де Бальмена, внаслідок яких Крим був приєднаний до Російської імперії.
призначений командиром Маріупольського легкокінного полку і перейменований в армійські полковники. Полк входив до Кременчуцької дивізії (а вона, в свою чергу, в Катеринославську армію), якою з 1786 року командував Олександр Суворов. Хоча де Рібас перебував переважно при штабі Потьомкіна черговим бригадиром, між ним і Суворовим встановилися багаторічні приятельські відносини, що підтверджується їхніми численними листами.
У першій половині 1787 року підвищений до чину бригадира. почалася війна з Османською імперією, яка прагнула повернути собі Крим, визнати Грузію своїм васалом і контролювати російські судна в Чорноморських протоках. Одним з найперших завдань османської армії було знищення російського флоту і головної кораблебудівної корабельні в Херсоні. Де Рібасу доручено командувати маленькою флотилією канонерських човнів. Це були безпалубні веслові (на 10-14 весел) баркаси, озброєння яких полягало в єдиній носовій гарматі. Влітку 1788 року, в спробі прорватися до верфі, османський флот увійшов до Дніпровського лиману — почався так званий «лиманський бій». Попри хворобу (напад гострої ревматичної гарячки), де Рібас досить діяльно командував своєю флотилією. Османський флот на лимані був розгромлений, а за цю перемогу де Рібас нагороджений орденом Св. Володимира 3-го ступеня.
де Рібас відзначився при взятті укріпленого острова Березань, коли його канонерські баркаси підтримали своїм вогнем десант чорноморських козаків, чим забезпечили успіх справи. Захоплення острова забезпечило повну блокаду Очакова, що дозволило незабаром захопити його, завершивши багатомісячну важку облогу. Після цього у кампанії настала зимова пауза, і де Рібас у почті Потьомкіна відбув до Петербурга, де «підкорювачів Очакова» очікували небувалі урочистості, а на початку 1789 року підвищений в генерал-майори.
Однією зі складових загального успіху війни було досягнення панування на морі. Російський Чорноморський вітрильний флот (Севастопольський) базувався в Криму, але його морські кораблі з великою осадкою не могли вести бойові дії в мілководній прибережній смузі, гирлах річок і лиманах. Російський галерний (гребний флот) тільки будувався на корабельнях біля Херсона і не міг на рівних битися з численним османським гребним флотом. Де Рібасу прийшла думка підняти затоплені в боях торішньої кампанії османські галери і лансониЛансон — одно-двощоглове річкове судно, що призначалося для транспортування військ, яка була схвалена Потьомкіним, а на практиці доручена чорноморським козакам. Ідея виявилася реалістичною і чорноморський гребний флот швидко поповнювався османськими суднами, піднятими з дна лиманів.
Наприкінці липня того ж року Потьомкін призначив де Рібаса командувачем окремим загоном — «авангардом» — армії Івана Гудовича. Командуючи цим загоном, взяв штурмом фортецю Хаджибей, за що нагороджений орденом Св. Володимира 2-го ступеня і орденом Св. Георгія 3-го ступеня і підвищений на посаді — прийняв командування Дніпровською гребною флотилією (пізніше перейменованої на Чорноморську веслову флотилію), яка брала участь у взятті Аккерману. гребна флотилія взяла участь у захопленні Бендер.
взяв дунайську фортецю Тулча, а — Ісакчу. Крім захоплення цих османських опорних пунктів, що закривали вхід у Дунай з боку моря, флотилія де Рібаса спільно з флотилією козаків, а також посаджені на лансони десантні війська (якими, до речі, командував його брат Еммануїл), знищили значну частину османського дунайського флоту (всього близько 200 кораблів), захопили гармати, великі склади по берегах Дунаю з продовольством і військовим спорядженням, утруднюючи постачання Ізмаїла, обложеного російськими військами. За це року нагороджений орденом Св. Георгія 2-го ступеня за особистим розпорядженням імператриціУ відповідь на лист Потьомкіна від 3 грудня про ретельність де Рібаса Катерина написала 20 грудня: Для Ген.-майора Рібаса на перший випадок посилаю хрест другого ступеня Святого Єгорія, якого він завоював по справедливості, а потім залишаю собі його і далі нагороджувати за розсудом..
винищив залишки османського флоту, які ховалися під стінами Ізмаїла, опанувавши протилежним ізмаїльській фортеці островом Сулін і розмістивши на ньому артилерійські батареї, де Рібас склав план штурму Ізмаїла, схвалений Суворовим. Під час штурму був командиром десантної колони, яка наступала з боку річки на найменш укріплені — прирічні стіни фортеці. Вже в місті де Рібас безстрашно вів переговори з османами, які ховалися в укріплених будинках — ханах, примушуючи захисників здаватися. І йому ж довелося прийняти капітуляцію всього міста від османського губернатора паші Мемеда.
За особисту участь у взятті Ізмаїла Суворов називав де Рібаса не інакше як «дунайським героєм», а Катерина нагородила його золотою зброєю «За хоробрість» і маєтком на 800 душ селян у Могилівської губернії.
У 1791 році продовжив бойові дії на Дунаї. зайняв редут на острові Канцефан проти Галацу. брав участь у битві під Браїлою. брав участь у битві при Мачіні.