Агроно́мія ( — поле і — закон, звичай) — наука, яка зосереджена на вивченні сільськогосподарських культур, ґрунтів і навколишнього середовища з метою підвищення ефективності та сталості сільськогосподарських систем. Агрономія охоплює широкий спектр галузей, включаючи фізіологію рослинництва, ґрунтознавство, селекцію рослин, боротьбу зі шкідниками, методи сталого ведення сільського господарства та інші сільськогосподарські науки. В широкому значенні, агрономія вивчає наукові основи сільськогосподарського виробництва.
Агрономи працюють над тим, щоб зрозуміти та оптимізувати складну взаємодію між рослинами, ґрунтами з власною екосистемою та навколишнім середовищем, щоб підвищити врожайність, оптимізувати здоров'я ґрунтів, покращити продовольчу безпеку та сприяти екологічній стійкості. Із зростаючим попитом на продукти харчування та зростаючим тиском на сільськогосподарські ресурси галузь агрономії стала більш важливою, ніж будь-коли, у вирішенні глобальних проблем, таких як зміна клімату, продовольча безпека та погіршення навколишнього середовища.
Історія
Витоки землеробства Сільське господарство є одним із найважливіших досягнень в історії людства, забезпечуючи стабільне та надійне джерело їжі, яке дозволило зростати людській популяції та створювати осілі громади. Більшу частину історії людства люди жили невеликими кочовими групами, які для виживання покладалися на збирання диких рослин, риболовлю та полювання. Ці суспільства були дуже мобільними, групи часто переміщалися в пошуках їжі та інших ресурсів. Приблизно 12 000 років тому, під час так званої неолітичної революції, люди почали одомашнювати рослини, відбираючи та культивуючи рослини з бажаними властивостями, такими як більші насіння та легші для збору плоди. Це дозволило отримати більш надійне джерело їжі та перехід від кочового до осілого способу життя. Невдовзі після цього відбулося приручення тварин, коли люди вибірково розводили диких тварин, таких як овець, кіз і велику рогату худобу, щоб бути більш слухняними та легшими для керування. Це дозволило більш ефективно використовувати такі ресурси, як молоко, вовна та м'ясо. Зі створенням осілих громад люди розробили нові сільськогосподарські методи, такі як зрошення, сівозміну та використання плугів і тяглових тварин для підвищення врожайності та продуктивності. Ці методи дозволили більш масштабне землеробство та більш ефективне використання землі та ресурсів.
Сільське господарство поширилося по всьому світу, у різних регіонах розвивалися власні культури та сільськогосподарські методи. В Америці, наприклад, сільське господарство розвивалося незалежно, і такі культури, як кукурудза, квасоля та кабачки, стали основними продуктами харчування індіанців. В Азії поширилося вирощування рису, а в Європі основними культурами були пшениця і ячмінь.
Розвиток сільського господарства сприяв зростанню людської популяції та створенню більш складних суспільств. Сільське господарство також призвело до розвитку торгівлі та спеціалізації праці, а також негативному впливу на навколишнє середовище, таких як вирубка лісів та ерозія ґрунту.
Розвиток селекції рослинництва Селекція сільськогосподарських культур — це процес відбору та розвитку сортів рослин із бажаними властивостями, такими як висока врожайність, стійкість до хвороб або покращений вміст поживних речовин. Цей процес триває тисячоліттями і зіграв вирішальну роль у розвитку сільського господарства та людської цивілізації.
Найперші форми селекції сільськогосподарських культур, ймовірно, були ненавмисними, коли ранні фермери зберігали та пересаджували насіння з найкращих рослин на своїх полях. Згодом ці рослини розвивали характеристики, які добре підходили до місцевого середовища та сільськогосподарської практики. Деякі ранні фермери також практикували навмисну селекцію, використовуючи такі методи, як вибіркове запилення або гібридизація для виведення нових сортів.
Традиційні методи, такі як гібридизація та селекція, удосконалювалися протягом століть сільськогосподарської практики. Ці методи включають схрещування рослин із бажаними ознаками для отримання потомства з комбінацією цих ознак. Завдяки повторному відбору найкращих нащадків фермери та селекціонери могли поступово виводити нові сорти, які були краще адаптовані до місцевих умов вирощування та мали бажані характеристики.
У 20 столітті прогрес у генетиці та біотехнології призвів до розробки нових методів селекції, таких як селекція за допомогою маркерів та генна інженерія. Ці методи дозволяють селекціонерам ідентифікувати та маніпулювати конкретними генами, пов'язаними з бажаними ознаками, такими як стійкість до шкідників або посухостійкість. Незважаючи на суперечливість, ці методи мають потенціал значно прискорити темпи покращення врожаю та забезпечити вирішення деяких із найактуальніших світових проблем сільського господарства.
Виникнення наукового землеробства Хоча перші згадки системного підходу до сільського господарства були з часів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, виникнення наукового сільського господарства можна віднести до 18 століття, коли такі вчені, як Джетро Талл і Антуан Лавуазьє, почали застосовувати наукові принципи для вивчення сільського господарства. Англійський фермер Талл пропагував використання кінних сівалок для підвищення ефективності посіву насіння, а французький хімік Лавуазьє визнавав важливість кисню в диханні рослин.
У 19 столітті вивчення сільського господарства почало набувати більш формалізованої та інституціоналізованої форми. Створення сільськогосподарських дослідних станцій і заснування сільськогосподарських університетів і коледжів допомогло створити новий клас професійних аграрних учених і дослідників.
Еволюція агрономії як дисципліни Агрономія виникла як окрема галузь наприкінці 19-го та на початку 20-го століть, коли були створені сільськогосподарські науково-дослідні установи та розроблено нові технології. Ранні дослідники сільського господарства зосереджувалися на підвищенні родючості ґрунту, створенні нових сортів сільськогосподарських культур і вдосконаленні систем зрошення.
Наприкінці 19-го та на початку 20-го століть сільськогосподарські науково-дослідні установи були створені по всьому світу, зокрема в Європі, Сполучених Штатах та Азії. Ці установи зосереджувалися на вивченні фізіології рослин, ґрунтознавства та управління рослинництвом з метою підвищення продуктивності сільського господарства та продовольчої безпеки.
Сьогодні агрономія є міждисциплінарною галуззю, яка включає вивчення фізіології рослин, генетики, ґрунтознавства, метеорології тощо. Агрономи працюють над розведенням нових сортів сільськогосподарських культур, які є більш стійкими до зміни клімату, зменшують вплив сільськогосподарських методів на навколишнє середовище та підвищують продовольчу безпеку.
Історія в Україні Початок розвитку агрономії в Україні зв'язаний з організацією цукробурякового виробництво та створенням дослідних станцій.
Видатним агрономом-дослідником у 2-й пол. 19 ст. в Україні був О. О. Ізмаїльський — віце-президент Полтавського с. -г товариства. Розроблені Полтавською дослідною станцією способи обробітку ґрунту і внесення добрив (1884) лягли в основу тодішньої системи землеробства і були використані багатьма дослідними установами і господарствами Російської імперія. В сітці Всеросійського товариства цукрозаводчиків наприкінці ХІХ ст. використовувались результати досліджень А. Є. Зайкевича, який розробив рядковий спосіб внесення добрив. О. І. Душечкін (1907), вивчаючи живлення цукрових буряків, встановив, що вони засвоюють поживні речовини протягом усього періоду вегетації. Цим було доведено потребу внесення добрив з осені під глибоку оранку і весною в рядки. В. В. Бутов на Синельниківській дослідній станції розробив карбідний метод визначення вологи в ґрунті. Але найбільшим досягненням агрономії в Україні під владою Російської імперії було створення наукової класифікації парів.
Піднесення агрономії припадає на період 1918–1929 рр. до початку колективізації, коли українські дослідники використовували широкі можливості науково-дослідницької роботи, що було зумовлене кінечністю для більшовицької влади інтенсивно відбудовувати сільське господарство. В ці роки агрономія в Україні набирає планомірного характеру, обіймаючи всі її галузі. Створена мережа метеорологічної служби. Розгорнулася ґрунтознавча робота, що дала в 1920-х рр. першу зведену карту ґрунтів України і 10 томів «Матеріалів дослідження ґрунтів України» Українські селекціонери створили ряд високо-цінних сортів с-г культур («українка», «кооператорка» та ін.) Науково-дослідницькі станції (в 1927 р. вже 35) працювали за єдиною програмою. Організовано було кілька заповідників: Асканія Нова, цілющі степи Старосамбірщини, Надозв'я.
у 1920-х рр. на Носівській дослідній станції Костянтин Гедройц розробив теорію колоїдного вбирного комплексу ґрунту, на якій базується вапнування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів. Теоретичними дослідженнями показано велике значення органо-мінеральної системи добрив.
Від другої половини 1920-х років починаються переслідування українських учених в УССР, а робота установ дедалі перебудовується в зв'язку з переходом до колективізації.
У 1956 році в УРСР була створена Українська академія сільськогосподарських наук (УАСГН), вища наукова установа з сільського господарства що існувала у Києві.
Вона була третім за чергою в УРСР центром сільськогосподарських наук після Сільськогосподарського наукового комітету України (1918–1928) і Всеукраїнської Академії Сільськогосподарських Наук (1926 — сер. 1930-их pp.), існування яких в УРСР замовчувалось у післявоєнний період.
1962 УАСГН ліквідовано, а її установи передано Академії сільськогосподарських наук у Москві та її зональному відділові в Україні — Південному.
Часописи «Хлібороб» (1905 р. Харків 1907—1918 рр.) «Рілля» (Київ 1910—1915) Містили сторінки на сільськогосподарські теми часописи: «Рідний край» (Полтава 1906—1907 рр., Київ — 1908—1914 рр.) «Громадська думка» (Київ 1905 р.) «Рада» (Київ 1910—1914 рр.) «Українське Бджільництво» (Київ 1910—1914 рр.) «Українське Пасічництво» (Київ 1914—1919 рр.)
В 1920-х роках в УРСР видавалися численні періодичні видання. Зокрема, у тодішній столиці УРСР, Харкові, серед інших видавалися: «Вісник с-г науки та досвідної справи», «Сільський Господар», «Вісник садівництва, виноградарства та городництва», «Український Аґроном», «С-г машина», «Механізація сільського господарства», «Меліоративні питання». У Києві виходив «Вісник Пасічництва» та інші.
На українських землях під владою Польщі виходили «Сільський Господар» (Львів — Ярослав 1925—1944 рр.) «Український пасічник» (1928—1944 рр.), «Хліборобська молодь» (1934—1939 рр.) «Український Аґрономічний Вістник» (1934—1938 рр.)
Заклади вищої освіти Заклади вищої освіти України, що готують спеціалістів за напрямом Агрономія:
Білоцерківський національний аграрний університет Вінницький національний аграрний університет Державний біотехнологічний університет Дніпровський державний аграрно-економічний університет Західноукраїнський національний університет Київський аграрний університет Національної академії аграрних наук України Луцький національний технічний університет Миколаївський національний аграрний університет Національний університет «Чернігівська політехніка» Національний університет біоресурсів і природокористування України Національний університет водного господарства та природокористування Одеський державний аграрний університет Подільський державний університет Поліський національний університет Полтавський державний аграрний університет Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Сумський національний аграрний університет Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Таврійський державний агротехнологічний університет імені Дмитра Моторного Уманський національний університет садівництва Херсонський державний аграрно-економічний університет Центральноукраїнський національний технічний університет