Котор

Ко́тор () — місто в Чорногорії на березі Которської затоки Адріатичного моря. Адміністративний центр муніципалітету. Населення — 13510 (2003) жителів.

Історія

Котор заснований у дохристиянські часи, коли був відомий як Акрівій і був частиною римської провінції Далмація. У Х столітті був автономним містом Візантійської імперії. З 1395 до 1420 року Котор був незалежною республікою.

У 1420—1797 роках місто і його околиці належали Венеції, і венеційський вплив яскраво виявився в архітектурі міста. За Кампо-Формійським договором у 1797 році Котор перейшов до Австро-Угорщини. Після 1918 року місто стало частиною Югославії. Усе місто помережане площами, середньовічними вуличками, що звиваються уздовж морської бухти. Котор занесено до списку об'єктів культурної спадщини ЮНЕСКО.

Географія

Котор розміщений у південно-східній частині Которської затоки, біля підніжжя гірського хребта Ловчен. Місто в основному розтягнулося уздовж берегової лінії і в долині біля схилів пагорба, що досягає висоти 260 метрів. Площа Которського муніципалітету становить 355 км2.

Которська затока (, ) глибоко врізається вглиб материкової частини Адріатичного моря. Вона складається з кількох малих заток, з'єднаних вузькими шийками, що разом утворюють одну з найкращих природних гаваней Європи. Затока подібна до норвезьких фіордів і іноді її називають, перш за все в туристичній сфері, «найпівденнішим фіордом в Європі».

Однак відповідно до сучасних наукових пошуків, вважається що Которська затока є залишками річкового каньйону. У липні 2000 року Которська затока була вписана до переліку двадцяти п'яти найкрасивіших заток світу (інші затоки з цього списку знаходяться в основному в скандинавських країнах).

Клімат Клімат в околицях Котора відрізняється теплим сухим літом і м'якою вологою зимою. Середня річна температура — 15,2 °C. Найтепліший місяць — липень (25 °C), найхолодніший — січень (7,4 °C).

За середніми температурами осінь тепліша за весну на 2,0 °C. В середньому в Которі за рік випадає 2,152 мм опадів. Велика їх частина припадає на осінні (248 мм) і зимові (243 мм) місяці, менша частина — на літні (68 мм). Вітри переважно дмуть з південного сходу і півдня. З 15 травня по 10 жовтня температура моря вища від 18 °C, і купальний сезон може тривати до 144 днів на рік.

Населення

За переписом 2003 року, в Которському муніципалітеті жило 22 947 жителів. З них 10 741 чорногорців і 7 094 сербів (47 % і 31 % від населення муніципалітету відповідно). Населення власне Котору склало 13 176 жителів. З них 6 851 чорногорців і 3 357 сербів (52 % і 25 % від міського населення відповідно).

Наведені нижче числа про міське населення Котора мають в собі також і населення Доброти (передмістя Котора), оскільки обидва ці населені пункти на момент перепису фактично становили одне місто (хоча Доброта офіційно вважається окремою адміністративною одиницею). Березень 1981 року — 10 780 Березень 1991 року — 12 903 Листопад 2003 року — 13 176 (Котор — 5 341, Доброта — 7 835) За даними того ж перепису, 2003 року в Которському муніципалітеті проживало 17 913 православних і 2 832 католика (78 % і 12,5 % від населення муніципалітету відповідно). У місті Которі проживало 10 142 православних і 1 552 католика (77 % і 11,5 % від міського населення відповідно). Це один з найвищих відсотків жителів католицького віросповідання в країні.

Релігія В Которі зараз православних значно більше, ніж католиків, але католицьких церков більше, ніж православних. Це пов'язано з тим, що протягом більшої частини історії міста в політичному відношенні в Которі домінувало католицьке населення, його представники складали міську знать. При цьому частка православного населення постійно росла, поки не стала переважаючою.

Нині обидві громади значною мірою об'єднані через змішані шлюби: в місцевій пресі описується неофіційне правило, коли в сім'ях, де один із подружжя дотримується католицтва, а інший православ'я, сина хрестять в церкві, до якої належить батько, а дочку в церкві, до якої належить мати.

Небесним покровителем Котора вважається святий Трифон, так як 809 року (до розколу між католиками і православними) Которський городянин Андрія Сараценіс викупив святі мощі у венеційського купця, який привіз їх з Константинополя. Тоді ж був побудований перший міський храм в ім'я цього святого.

Православ'я У Которі розташована ризниця Сербської православної церкви, де зберігаються ікони, архівні документи, рукописні і першодруковані книги. Тут, наприклад, зберігається указ австрійського імператора Франца Йосифа I від 1874 року про заснування Которсько-Дубровницького православного єпископату. Указ видано трьома мовами (німецькою, італійською та сербською), причому сербську версію імператор підписав кирилицею.

На сьогоднішній день більшість православних храмів міста підпорядковано Чорногорсько-Приморській митрополії Сербської Православної Церкви. Однак є і маленький храм-каплиця Св. Петра Цетинського, який підпорядковується Чорногорській православній церкві.

Основний православний собор Котора — храм Св. Миколи, який відкритий цілий рік (2009 року святкувалося його 100-річчя). Також діє невелика церква Св. Луки, проте вона більшу частину року стоїть закритою і відкривається тільки для урочистих подій (весіль і хрестин) і на час туристичного сезону.

Католицтво Котор — центр Которської католицької єпархії, яка охоплює всю затоку, і місцеперебування католицького єпископа. Вперше дієцезія Котора згадується в документі 530 року.

Основним католицьким храмом міста є кафедральний собор Святого Трифона, у своєму сьогоднішньому вигляді побудований 1166 року на місці попереднього (зараз в ньому в основному моляться католики-миряни і служить меси єпископ). 2009 року в Которі пройшли святкування, приурочені до 1200-річчя обрітення мощей святого. У зв'язку з цим Папа Римський Бенедикт XVI на весь рік оголосив собор Св. Трифона малою папською базилікою. Також діє церква Св. Клари при жіночому францисканському монастирі (в ній в основному моляться самі черниці).

У Которі народилася католицька свята Катерина Которська.

Історія Історія поселень в Боці Которській починається в дуже давні часи. У печерах навколишніх гір знайдено різні інструменти і керамічні вироби, які свідчать про те, що людина жила в цих місцях з періоду неоліту, на що вказують також і малюнки на стінах печери в Липцях. В античні часи тут жили племена іллірійців.

Римський і візантійський період (168 до н. е. — 1185 н. е.)

Римляни почали завойовувати ці землі з III століття до н. е., і з 168 року до н. е. тут правив Рим (а після його падіння в 476 році — його спадкоємиця Візантія). Саме тоді вперше згадується Котор. У ті часи він був відомий як «Акрувіум», «Аскрувіум» або «Аскрівіум», і належав до давньоримської провінції Далмація. У I столітті н. е. місто згадується у Плінія Старшого, як «Аскрівіум» (Askrivium), а в II столітті — у Птолемея, як «Аскруйон» (̉Ασκρούϊον).Птолемей. «Географія» (Кн. 2, гл. 17.)

У наступні роки Котор став центром Боки Которської, саме тому затоку і носить його ім'я.

За часів візантійського правління Котор носив назву «Декадерон», «Декатерон» або «Декатера» (від давньогрецького «katareo» — «багатий гарячими джерелами»). Хоча є й інша версія походження назви. Візантійський імператор Костянтин VII Порфірогенет (Багрянородний) в X столітті пише в своїй праці «Про управління імперією»:«Назва міста „Декатера“ мовою римлян означає „звужений і оточений“, оскільки морська затока врізається в сушу у вигляді язика на 15 або 20 миль, а саме місто знаходиться у його кінці.»535 року, після вигнання готів, візантійський імператор Юстиніан побудував над містом фортецю. Друге місто, зване «нижнім» виникло на пагорбах у X столітті.

840 — місто було розграбоване арабськими піратами, що базувалися на Сицилії і Криті і влаштовували набіги на міста узбережжя Адріатики.Соколов Н. П. «Освіта Венеційської колоніальної імперії» (Гл. 5.1. Боротьба Венеції проти арабів)

Візантійське правління в Которі кілька разів переривалося. Так, 1002 року місто було окуповане Першим Болгарським Царством, але вже в наступному році болгарський цар Самуїл поступився Котором Сербії. Однак городяни повстали в союзі з Дубровником, і через деякий час влада Візантії була відновлена. В середині XI століття містом деякий час правив представник місцевої слов'янської династії Воїславлевічів, правителів князівства Зета, що примикає до Боки.

До XI століття Котор був в основному романомовним містом, де говорили далматинською. З того часу місто відоме вже під італійським назвою «Каттаро», на довгі роки став одним з найзначущіших далматинських міст.

Візантія правила Котором до 1185 року.

Сербський період (1185—1371) У 1185 році великий жупан Сербії Стефан Неманя, засновник сербської королівської династії Неманичів, у ході кампанії приєднання Зети до Сербії тріумфально в'їхав в Котор, який здався йому без бою. Князь побудував в ньому величну фортецю.

Котор увійшов до складу Сербії як васальна держава, зберігши в недоторканності свої інститути влади і право укладати мир і оголошувати війну. У той час тут вже знаходилася резиденція єпископа, а в XIII столітті були засновані домініканський і францисканський монастирі.

У 1241 році, у ході вторгнення татаро-монголів в Європу, одна з армій Орди під керівництвом Кадана, онука Чингіз-хана, обложила Котор і спалила його, проте місто швидко оговталось.

З 1185 по 1371 рік Котор був самокерованою залежною республікою, що спеціалізувалась на морській торгівлі і важливим торгово-ремісничим центром середньовічної Сербської держави. Сербські князі і королі з роду Неманичів через Котор і ряд інших прибережних міст підтримували зв'язок із Західною Європою. У цей період в Которській республіці відбувся значний економічний і культурний підйом, в торгівлі Котор конкурував з сусідньою Рагузькою республікою і викликав заздрість Венеції.

Однак у 1371 році династія Неманичів обірвалася, а разом з нею припинилося і сербське панування в Которі.

Період незалежності (1371—1420) З 1371 року протягом майже півстоліття Котор з прилеглими землями був фактично незалежною міською патриціанською республікою, хоча офіційно визнавав заступництво іноземних монархів.

З 1371 по 1384 рік правителем Котора є король Угорщини і Хорватії Людовик I Великий.

З 1384 по 1391 рік володарем Котора вважається король Боснії Твртко I.

З 1391 по 1420 рік Котор був повністю самостійним аристократичним містом-державою, керованою князем (на латині цей титул звучить як «rector», «prior» або «comes»).

Однак після поразки сербського війська в 1389 році в битві на Косовому полі, турецьке завоювання ставало все більш і більш імовірним.

Венеційський період (1420—1797) З цього моменту князь не обирається. Його замінює намісник Венеції (італ. Providur). На початку XV століття під венеційський захист переходять і інші значні міста адріатичного узбережжя Далмації — Задар, Шибеник, Трогір і Спліт.

Місто перебувало під владою Венеції до 1797 року. Протягом майже чотирьох століть Котор і Бока Которська були частиною провінції Венеційської республіки, що називалася «Венеційська Албанія» (Албанія Венета). Ці чотири століття дали місту типову венеційську архітектуру і до сих пір визначають його зовнішній вигляд.

З огляду на венеційське панування, Котор і Бока Которська були полем битви з Османською імперією (чиї володіння починалися в декількох годинах шляху від міських стін), цей період можна назвати найдраматичнішим в історії міста. Турки були дуже наполегливі в прагненні захопити Котор, так як контроль над ним дозволяв контролювати всю Боку Которську. Однак, незважаючи на неодноразові спроби, місто так і не було завойоване, на відміну від сусідніх Рисана або Херцег-Нові.

Так, в 1539 році один з кращих османських флотоводців адмірал Хайр ад-Дін Барбаросса з 70 кораблями і 30,000 солдатів осадив місто з моря, однак після чотирьох днів облоги був змушений відступити.