Андрі́й Ку́рбський (, ; бл. 1528, Московія —1583, Миляновичі) — князь династії Рюриковичів, московський боярин та воєвода, згодом урядник Великого князівства Литовського та шляхтич Речі Посполитої. Вважається в історії Росії першим російським дисидентом і «першим російським політичним біженцем»Frost, Robert I. (2000). The Northern Wars: War, State, and Society in Northeastern Europe, 1558—1721. Modern wars in perspective. Upper Saddle River, New Jersey: Pearson Education. — P. 25-26. — ISBN 0-582-06429-5. . Був близьким другом і великим полководцем царя Івана Грозного, перш ніж стати одним із його найзапекліших супротивників. Його листування з царем після втечі до Речі Посполитої є унікальним джерелом російської історії XVI ст. Курбський з відзнакою брав участь у поході царя Івана IV на Казань, Крим і Лівонію, став губернатором Тарту, але через гнів царя мусив тікати до польського короля в Лівонію. 30 квітня 1564 втік до Литви, мотивуючи це прихованими репресіями. Він написав історію Івана IV, що представляє психологічний інтерес. Велику історичну та літературну цінність має його полемічне листування з царем, уривки з якого можна знайти в Історії російської культури Альфреда Єнсена. У 1573 він написав політичний памфлет, у якому висловив перші самостійні принципи несхвалення сповзання Івана до самодержавства. У своїх творах Курбський звинувачує царя в серії патологічно жорстоких злочинів, але історики досі сперечаються, чи варто вірити його заявам.

Життєпис У Великому Князівстві Литовському Речі Посполитої був записаний під прізвищем КрупськийWolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy. — Warszawa, 1895. — Cz. 1. — S. 194—197 (Kurbski-Jaroslawski).— Cz. 2, str. 662 (Kozar-Krupski)с.504-506 tom 1 (Index, Tesserae gentiliciae in regno Poloniae s M. D. Lit.), «Orbis Poloni», Simone Okolski, Cracov, 1641;c.554 (herb Krupskich), «Poczet herbow szlachty Korony Polskiey y Wielkiego Xięstwa Litewskiego: gniazdo y perspektywa staroświeckiey cnoty», Potocki Wacław, Krakow, 1696 r.; гербу «Леварт»с. LII «Skorowidz do herbow» (с. 871) «Herby Rycerstwa Polskiego. przez Bartosza Paprockiego zebrene i wydane r. p. 1584 (1789). Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego. Krakow. Nakladem wydawnictwa biblioteki polskiej. 1858».. Деякі сучасні російські історики вважають з погляду сучасної паспортної системи, що ця зміна прізвища сталася помилковоМорозов Б. Н., «Князья Курбские на службе в России в XVII в.» // Историк во времени: Третьи Зиминские чтения: Докл. и сообщ. науч. конф. / Рос. гос. гуманит. ун-т. Ист.-архив. ин-т. Рос. Акад. наук. Ин-т рос. истории, Санкт-Петербург, фил. Ин-та рос. истории, Археогр. комис, Гос. архивная служба Российской Федерации; Сост.: Е. А. Антонова, И. Н. Данилевский, Р. Б. Казаков, В. А. Муравьев, Л. Н. Простоволосова, М. Ф. Румянцева; Вступ. Ю. Н. Афанасьев. — Москва, 2000. — 208 с. .

До 1564 був учасником Лівонської війни.

На початку правління Івана Грозного Курбський обіймав найвищі адміністративні й військові посади. Згодом між ними виникнули суперечності щодо внутрішньої і зовнішньої політики, що врешті призвело до того, що 30 квітня 1564 року князь Андрій Курбський перейшов на службу до польського короля Сигізмунда II. Отримав від короля значні земельні володіння на Волині, зокрема Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих до них сіл.

З 1570 року мав феодальний конфлікт із князем Андрієм Вишневецьким.

Листувався з Кадіяном Чапличем; обурення князя викликав факт надання ним притулку у своїх маєтностях одному з товаришів Феодосія Косого (Ігнатію) — визнавцю юдаїстично-раціоналістичного напрямку в християнстві — після їхнього прибуття з Москви до ВКЛ.Chodyński K. Czaplic Szpanowski Kadian, h. Kierdeja (†po 1575) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV/2, zeszyt 17. — S. 171.

1581 року склав заповіт перед військовим походом, яким заповів третій дружині та їхнім дітям усе майно.Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст. / На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 253. — ISBN 5-319-01070-2.

Сім'я та діти Після втечі його за наказом Івана Грозного перша дружина князя Андрія була ув'язнена з сином.

Друга дружина — княжна Марія Гольшанська, донька князя Юрія Івановича (він був її третім чоловіком);Książęta Holszanscy i Dubrowiccy (01) з нею розлучились, стосунки залишились ворожими. Бл. 1581 року подала на нього позов до суду митрополита через незаконне, на її думку, розлучення. У відповідь він записав в актові книги гродського суду Володимира на неї донос про її зради, привів 2 свідків. Справа закінчилась укладення мирової між колишнім подружжямТретя — Олександра Семашко, прожив з нею 3 роки, мав дітейЛевицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст.… — С. 253—254..

Літературні твори «Сказания князя Курбского». Изд. 3-е, исправленное и дополенное, Н. Устрялова. — СПб.: в типографии императорской Академии Наук, 1868 г. Курбский А. М. История о великом князе Московском / Составление, вступительная статья, комментарии Золотухиной Н. М. — Москва: УРАО, 2001 г. ; «История князя великого Московского о делех, яже слышахом у достоверных мужей и яже видехом очима нашима»; «Четыре письма к Грозному»; «Письма» к разным лицам; из них 16 вошли в 3-е изд. «Сказаний князя Курбского» Н. Устрялова (СПб, 1868 г.), одно письмо издано Сахаровым в «Москвитянине» (1843 г., № 9) и три письма — в «Православном Собеседнике» (1863 г. кн. V—VIII). «Предисловие к Новому Маргариту» («Маргарит Новый»); изд. в первый раз Н. Иванишевым в сборнике актов: «Жизнь князя Курбского в Литве и на Волыни» (г. Киев, 1849 г.), перепечатано Устряловым в «Сказании князя Курбского». "Предисловие к книге Дамаскина «Небеса» изданное князем Оболенским в «Библиографических Записках» 1858 г. № 12). «История Флорентийского собора», компиляция; напечатано в «Сказании князя Курбского» стр. 261-8; о ней см. 2 статьи С. П. Шевырева — «Журнал Министерства народного просвещения», 1841 г. кн. I, и «Москвитянин» 1841 г. т. III. «Примечания (на полях) к переводам из Златоуста и Дамаскина» (напечатаны професором А. Архангельским в «Приложениях» к «Очеркам истории западно-русской литературы», в «Чтениях Общества Истории и Древностей» 1888 г. № 1). Перевод Курбского Андрея: диалог патриарха Геннадия, Богословие, Диалектика и др. сочинения Дамаскина (см. статью А. Архангельского в «Журнал Министерства народного просвещения» 1888 г., № 8), некоторые сочинения Дионисия Ареопагита, Григория Богослова, Василия Великого, отрывки из Евсевия и проч.

Музика Андрію Курбському присвячений фото та аудіо енхансед CD альбом — Петров-Тверський «У дельті Міссісіпі» (С) 2010 р.

Театр Андрію Курбському присвячена п'єса «Зрада, Государ!»«Измена, государь! », Открытая история — театр, сайт «Театральное дело» «Измена, государь! », Афиша, сайт Театр ОТКРЫТАЯ ИСТОРИЯ .

Кіно Андрія Курбського у російському фільмі Павла Лунгіна «Цар» представлено як друга дитинства Пилипа Количева та Івана МономаховичаФильм «Царь Иван» , сайт «Solovki Encyclopaedia» .

Телеканал «Росія-1» у 2006 р. транслював фільм «Іван Грозний — Андрій Курбський»«Иоанн Грозный — Андрей Курбский », сайт «Россия-1»

Примітки

Джерела та література Грузін Д. В. Курбський Андрій Михайлович // Курбський, Андрій //

Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна. — Київ : Академія наук України, Інститут української археології, Українська правнича фундація, видавництво Наукова думка, 1993. — С. 395, 321 (схема IV — 11). — ISBN 5-12-003024-6.

Переписка Ивана Грозного с Андреем Курбским. — Москва, 1993 г. Широкорад А. Б. «Украина — противостояние регионов», «АСТ», Москва, 2010. — ISBN 978-5-17-060253-7, ст. 50 «Славянская энциклопедия»: XVII век в 2-х томах. Т. 1. А-М. / Авт-сост. В. В. Богуславский. — Москва: Олма-Пресс, 2004 г. — 780 с. — С. 301. ISBN 5-224-02249-5, ISBN 978-5-224-02249-6 , «Славяно-русские рукописи» (Очерк славяно-русской библиографии), г. Москва, 1870 г.

Посилання Курбський // Курбський Андрій //

Едвард Кінан. Відповідь Чарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» кн. А. М. Курбский. Сказания князя Курбского на сайте «Руниверс» кн. А. М. Курбский. Повесть о Великом князе Московском Собрание сочинений А. М. Курбского, опубликованное Институтом русской литературы (Пушкинским Домом) Российской академии наук