Карен Горні (, /ˈhɔrnaɪ/), до шлюбу Даніельсен (16 вересня 1885 — 4 грудня 1952) — американська науковиця в царині психоаналізу, психіатрії та психології норвезько-данського походження, яскрава представниця неофройдизму, авторка оригінальної теорії особистості, одна з провідних постатей у галузі жіночої психології. Теорії Горні досліджують деякі традиційні фройдистські погляди, особливо теорію сексуальності, так само як і інстинктивну орієнтацію психоаналізу та його генетичну психологію.
Удостоєна місця на «Поверху спадщини» Джуді Чикаго.
Життєпис Карен Горні народилася 16 вересня 1885 р. у Гамбургу. Батько, Берндт Вакельз Даніелсен, був капітаном корабля, авторитарним і релігійним (діти прозвали його «метальником Біблії»), упевненим у вищості чоловіків над жінками. Мати, данка Клотільда (відома як «Сонні»), вільнодумна і красива жінка, на 18 років молодша від чоловіка, дуже відрізнялася від нього, будучи набагато витонченішою. Мала старшого брата і чотирьох старших зведених братів і сестер від першого шлюбу батька. Карен завжди відчувала себе позбавленою батьківської любові і натомість віддала свою прихильність матері.
У 9 років закохалася в старшого брата Берндта, що був збентежений її залицяннями і невдовзі відштовхнув її. Це стало причиною першої з низки депресій Карен — проблеми, яка турбуватиме її все життя.
Більшу частину дитинства і юності Карен мучили сумніви у власних достоїнствах, що ускладнювалися відчуттям зовнішньої непривабливості (хоча оточення з цим не погоджувалось). Почуття несамоцінності вона компенсувала, ставши блискучою і амбіційною студенткою, спрямувавши свою енергію на розвиток інтелектуальних здібностей. Ця зміна ставлення до життя сталася у 9 років: «Оскільки я не могла стати красунею, я вирішила стати розумною» (Rubins, 1978, р.14).
У віці 14 років вирішила стати лікаркою. Мета була досягнута через 7 років, зі вступом до Фрайбургського університету.
1904 року батьки розлучилися, мати пішла з дому з обома дітьми. Мати Карен померла у 1911 р., і це дуже вразило доньку.
Майже весь час навчання страждала від важких нападів депресії. Одного разу, за свідченням біографів, її врятував чоловік при спробі самогубства (Rubins, 1978).
Під час навчання Карен зустріла студента-юриста Оскара Горні, з яким у 1910 р. одружилась. Наступного року народила першу з трьох доньок, Бригітту. Шлюб з Оскаром Горні підтвердив теорію Фройда: Оскар був таким же авторитарним і суворим із своїм дітьми, як батько Карен був із нею. Спочатку Горні сприймала те, що її діти ростуть у такій атмосфері, як щось звичайне, але пізніше, у 1920-х роках, її ставлення до виховання дітей змінилося.
1923 р. фірма Оскара Горні збанкрутувала, а пізніше у нього розвинувся менінгіт. Оскар швидко став роздратованим, відлюдним і чварливим. Того ж року брат Карен помер від легеневого захворювання. Розлучення батьків і їхні смерті протягом одного року (1911), а також посилення сумнівів у цінності психоаналізу погіршили психічне здоров'я Горні. Вона занурилася у другу стадію депресії; протягом відпустки запливла далеко в море і обдумувала самогубство.
У 1926 р. Карен із трьома доньками покинула будинок Оскара. У 1930-му вони емігрували до США і оселилася в Брукліні. Після розлучення з чоловіком Карен збудувала успішну психіатричну кар'єру: працювала в Берлінському психіатричному інституті і була дуже захоплена викладанням, написанням наукових робіт і подорожами.
Карен Горні померла у 1952 році.
Кар'єра та наукова діяльність
Вища освіта стала доступною для німецьких жінок тільки у 1900 р. 1904 року Фрайбурзький університет був одним з перших навчальних закладів у Німеччині, який приймав жінок на медичні курси; 1906 року Горні вступає до нього, ставши першою жінкою в Німеччині, що отримала дозвіл вивчати медицину.
1908-го перевелася до Геттінгенського університету, потім — до Берлінського, який закінчила у 1913 (у 1915-му отримала там медичний ступінь).
1910 року, після народження первістки, Карен Горні визначилася з науковими інтересами, вирішивши вивчати тоді ще нову науку психоаналізу.
У 1920-х отримала місце в Інституті психоаналізу в Берліні, де протягом кількох років до того вивчала психоаналіз, а протягом кількох років потому — читала лекції з психоаналізу. Карл Абрагам, кореспондент Зигмунда Фройда, вважав Карен Горні дуже обдарованою аналітикинею та викладачкою психоаналізу.
У Брукліні, який у 1930-х роках був прихистком великої інтелектуальної спільноти, частково через єврейську еміграцію з Європи, зокрема з Німеччини, Горні знайомиться з Еріхом Фроммом та Гаррі Стеком Салліваном. Першою посадою в американській кар'єрі було віцедиректорство в Чиказькому інституті психоаналізу. Протягом бруклінського періоду Горні розвинула і вдосконалила свої складні теорії щодо неврозу та особистості, які базувалися на досвіді, отриманому під час роботи в галузі психотерапії. Переїхала до США з Німеччини 1932-го для роботи в Чиказькому психоаналітичному інституті. У 1934 р. переїжджає до Нью-Йорка, де веде заняття в Новій школі соціальних досліджень, а також у Нью-йоркському психоаналітичному інституті.
У 1937 р. Горні видала «Невротичну особистіть нашого часу» («The Neurotic Personality of Our Time»), що здобула велику популярність.
1941 року колеги виганяють Карен Горні з Чиказького інституту психоаналізу, позбавивши посади, через її відхід у теорії і практиці роботи від ортодоксального психоаналізу, і вона засновує власну Асоціацію сприяння розвитку психоаналізу (Association for the Advancement of Psychoanalysis), посівши деканське крісло Американського інституту психоаналізу. Згодом Горні почала викладати у Нью-йоркському медичному коледжі, продовжуючи психіатричну практику до самої смерті у 1952 р.
Науковий доробок У результаті переїзду з Німеччини до США Горні вдалося проаналізувати, якою мірою культурне середовище впливає на утворення невротичної поведінки: «Тоді я побачила, що стосунки між людьми і неврози в цій країні багато в чому відрізняються від тих, які я спостерігала в європейських країнах. І що пояснити це може лише відмінність у цивілізаціях» (з «Наших внутрішніх конфліктів»).
Невроз формують вплив довколишнього соціального середовища і деструкція людських взаємостосунків. Ортодоксальний психоаналіз же орієнтується на генетичні та інстинктивні причини. Наприклад, у фройдизмі придушення (культурою) інстинктів призводить до формування неврозу (приклад — Едіпів комплекс). У результаті змінюється смисл терапії. Ціль ортодоксального психоаналізу — допомогти впоратися зі своїми інстинктами. За Горні, мета терапії полягає у відновленні стосунків з людьми і собою, віднаходженні точки опори в собі, позбавленні від невротичних захисних механізмів, що лиш частково допомагають людині долати життєві труднощі, а при глибшому розгляді закривають можливість нормального життя.
Своє трактування невротичних конфліктів Горні видозмінила в головній і найзрілішій роботі «Невроз і особистісне зростання: Боротьба за самореалізацію» (1950). У протиборстві несумісних невротичних схильностей Горні стала бачити лише частковий випадок невротичних конфліктів. Вводячи поняття «центрального внутрішнього конфлікту» як конфлікту між «реальним» і «ідеальним» Я, Горні підкреслювала, що він є глибшим, ніж конфлікт різних невротичних сил: «Коли раніше, в інших своїх книгах, я використовувала термін „невротичний конфлікт“, я мала на увазі конфлікт між двома несумісними компульсивними потягами. Однак центральний внутрішній конфлікт — це конфлікт між здоровими і невротичними, конструктивними і деструктивними силами. … За аналогією з державою, це розрізнення між зіткненням інтересів окремих груп і втягненням всієї країни в громадянську війну».
Невротичні потреби Згідно з Горні, на відміну від здорових людей, невротичні особистості характеризуються наявністю низки невротичних потреб (тобто потреб, від яких вони психологічно залежать):
Тип "Рух до людей" У позитивній афектації (у вираженні позитивних почуттів) і схваленні з боку оточення. У партнерові (людина з невротичною вираженістю цієї потреби переоцінює любов, вкрай боїться бути покинутою, життєво потребує когось сильнішого і авторитетнішого, ніж сама, і шукає емоційної залежності і прихильності цього партнера чи партнерки). В обмеженні свого життя вузькими межами (невротичні люди лякаються нескромності, вважають, що невимогливість дуже цінна, оскільки безпечна, та ін.). У тому, щоб бути об'єктом захоплення.
Тип "Рух проти людей" 5. У силі (мається на увазі емоційна залежність від того, що є символом сили для цієї людини; це може бути фізична сила або інтелектуальна, влада, гроші, певного роду інформація тощо).
6. У використанні, експлуатації інших.
Тип "Рух від людей" 7. У престижі.
8. У невротичних амбіціях в особистих досягненнях.
9. У самодостатності і незалежності (невротичні люди можуть несвідомо панічно боятися залежати від кого- або чого-небудь і організовувати своє життя відповідно до цього, наприклад, за типом «самотнього вовка»).
10. У бездоганності і незаперечності (невротична особистість категорично переконана, що не можна робити помилки, бути критикованою, зазнавати невдач; такі люди постійно шукають в собі недоліки, щоб їх виправити і таким чином приховати від інших).
Ці десять невротичних потреб Горні розбила на три групи за трьома основними напрямами руху або типами поведінки (векторами побудови стосунків із навколишнім світом) суб'єкта відносно інших людей: «ДО» інших, «ВІД» інших і «ПРОТИ» інших. Ця модель може бути з успіхом використана навіть на початковій стадії психологічного консультування будь-якого виду чи типу.
Бібліографія Горні К. Невротична особистість нашого часу (The Neurotic Personality of our Time), 1937. / пер. з англ. і примітки А. І. Фета. — Philosophical arkiv, Nyköping (Sweden), 2016. — 186 с. — ISBN 978-91-983073-3-7. Книга написана доступною для людей без психоаналітичної освіти мовою, оскільки передбачає самолікування. Головна цінність книги — системний опис неврозу. Послідовно викладений великий об'єм розмаїтих причинно-наслідкових зв'язків. Основні теми — тривога, ворожість, компульсивний потяг до любові і влади, невротичне почуття провини. Горні К. Психологія жінки (Feminine Psychology), 1922-37. Горні К. Нові шляхи в психоаналізі (New Ways in Psychoanalysis), 1939. Містить спеціальну термінологію, що не надто заважає читанню. Горні К. Самоаналіз (Self-analysis), 1942. Горні К. Наші внутрішні конфлікти (Our Inner Conflicts), 1945. Горні К. Are You Considering Psychoanalysis?, 1946. Горні К. Невроз і особистісне зростання (Neurosis and Human Growth), 1950. Горні К. Невротична потреба в любові. The Collected Works of Karen Horney (2 vols.), 1950. The Adolescent Diaries of Karen Horney, 1980. Final Lectures, 1991. The Therapeutic Process: Essays and Lectures, 1999. The Unknown Karen Horney: Essays on Gender, Culture, and Psychoanalysis, 2000.
Джерела та література Горні, Карен // Rubins J. L. Karen Horney: Gentle rebel of psychoanalysis. — New York: Dial Press, 1978.
Посилання
Міжнародне товариство Карен ГорніСтепанов С. С. Карен Хорни (Karen Horney) 1885—1952 / Сергей Степанов // HPSY.RU. (Біографія Карен Горні та посилання на електронні версії її робіт)Фрагмент з «Невротичної особистості нашого часу» Psychoanalytic Social Theory — Karen Horney The Dynamic Self Searching for Growth and Authenticity: Karen Horney's Contribution to Humanistic Psychology http://aipnyc.org/ NYC Municipal Archives / WNYC аудіозапис Карен Горні Біографія на Webster.edu. Lecture notes alongside psychological opinions at Sonoma.edu Коментар до Our Inner Conflicts з 50 Psychology Classics (2007) Книги К. Горні на Internet Archive