Анагра́ма ( — знову та — літера) — переставлення літер у слові, завдяки чому утворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік — кіт), постають псевдоніми (Симонов — Номис) чи слова (мука — кума, літо — тіло). Винахідником анаграм вважають грецького граматика Лікофрона (III століття до н. е.). Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема комічного, як у поемі І. Котляревського «Енеїда» (частина IV):
«Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засерчить; І зараз тяглом закишкуєш, їв буркоті закеньдюшить».
Можливості анаграм привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д. Алексич, К. Швіттерс, Ґео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетичну якість.
Див. також Ананім Панграма
Джерела
Посилання Анаграма //