Раке́тна зброя — сукупність різних ракетних комплексів, призначених для ураження наземних, повітряних, морських і позаатмосферних цілей бойовою частиною ракети. Ракетний комплекс складається з ракети, що має ядерну або звичайну боєголовку, пускової установки, засобів наведення на ціль, перевірочно-пускового устаткування, засобів керування польотом ракети, транспортних засобів й інших пристроїв. Ракетна зброя набула широкого розвитку з 50 — 70-х років ХХ ст..
У сучасних війнах ракетна зброя почала широко застосовуватися під час Другої світової війни. Пристосована спочатку для запуску з літаків (у боях біля озера Хасан і на Халхін-Голі), надалі вона перемістилася на наземні пускові установки — радянські та німецькі війська у великій кількості і з великим успіхом застосовували установки залпового вогню «Катюша» і «Nebelwerfer». Реактивні установки залпового вогню перебували також на озброєнні військ Англії та США. Перші балістичні ракети, Фау-2, застосовувалися німецькою стороною для обстрілу міст Англії та Бельгії.
Особливо широкий розвиток ракетна зброя отримала після Другої світової війни, дуже потіснивши (а подекуди й витіснивши) артилерійське та стрілецьке озброєння й авіацію.
Морфологія і використання
Англійське слово missile походить від латинського дієслова mittere, що означає «надіслати». Українське слово ракета походить від італійського слова rocchetta, що в перекладі значить мале веретено через зовнішню схожість ракети-вертушки з веретеном.
У військовому значенні, боєприпаси, які уражають ціль, категоризуються так:
Рушійні, керований боєприпас який прямує до цілі повітрям або у космосі знаний як missile (ракета) (або керована ракета). Рушійні, некерований боєприпас знаний як реактивний снаряд (або некерована ракета).В українській мові зазвичай для керованих і некерованих ракет використовують одне і те ж позначення — ракета. У той час як у англійській мові для позначення керованих ракет використовують слово «missile», а для некерованих — «rocket». Безрушійні боєприпаси, якими стріляють не з гармат, називають бомби незалежно керовані вони чи ні; безрушійні, керовані боєприпаси мають назву керовані бомби або розумні бомби. Боєприпаси якими стріляють з гармат мають назву метальні заряди незалежно керовані вони чи ні. Якщо метальні заряди споряджені вибуховими речовинами їх називають снаряди або мінометні міни. Рушійні боєприпаси, які прямують до цілі у воді, мають назву торпеди (застаріла назва самохідна міна). Ручні гранати не відносять до класу рухливих боєприпасів.
Додатково поширено ділення на балістичні ракети, тобто боєприпас, який рухається за балістичною траєкторією, і крилаті ракети, боєприпаси, які мають таку ж підіймальну силу як і літаки.
Перші розробки Ракета Конґріва
Одні з перших ракет в Європі почали використовувати британці із 1807 року. Попри неодноразові успіхи зрештою до кінця 19 століття майже вийшли із використання, витіснені значно точнішою нарізною артилерією, яка досягла більшої точності та дальності.
До 1850-х років ракети Конґріва були в арсеналі Сполученого Королівства.
Ракети Фау-1 та Фау-2
Першими ракетами які виробляли серійно і використовували, стали німецькі ракети часів Другої світової. Найвідомішими були Фау-1 та Фау-2, обидві ракети мали простий механічний автопілот, який утримував ракету на заданому напрямку. Менш відомою була серія протикорабельних та зенітних ракет, вони зазвичай керувалися по радіо (контроль наведення) оператором. Проте, ці ранні системи часів Другої світової війни будувалися малими партіями.
Технологія
Огляд Керовані ракети мають велику кількість компонентів і систем: Націлювання та/або система наведення Польотна система Ракетний двигун Бойова частина
Системи наведення
Ракети можна наводити на ціль різними шляхами. Найзагальнішим методом наведення ракети на ціль є використання випромінення, наприклад інфрачервоного, лазерного або радарного. Випромінення може йти від цілі (наприклад, тепло від двигунів або радарні хвилі від ворожих радарів), ракета може сама випромінювати (наприклад, радаром) або випромінення може вестися спеціальним підрозділом (наприклад, радаром з пускової платформи або піхотним підрозділом з лазерним приладом цілевказівки). Перші два методи знані як вистрілив-забув тому, що стрільцю не потрібно підтримувати або контролювати ракету після пуску. Іншим методом є використання теленаведення — використання видимого світла або інфрачервоного — для постійного стеження за ціллю. За зображенням може спостерігати оператор-людина, який спрямовує ракету на ціль, або комп'ютер. Одним з химерних способів наведення ракет на ціль було використання голубів американцями.
У багатьох ракетах використовують два або більше методи з перелічених для більшої точності і збільшення шансів на успішне ураження цілі.
Системи націлювання
Іншими методами наведення ракети, є використання координат цілі і використання систем наведення таких як інерціальна навігація, TERCOM або супутникове наведення. Такі системи наводять ракети за допомогою координат ракети в просторі і відомих координат цілі вираховуючи відстань та напрямок руху між ними. Таке ж завдання може виконувати оператор, який бачить ракету і ціль, та спрямовує ракету на ціль за допомогою керування по дротах або радіо, чи за допомогою автоматичної системи, яка може одночасно назирати за ракетою і ціллю.
Крім того, деякі ракети мають інерціальне наведення, за допомогою якого дістаються до зони перебування цілі, де вони перемикаються на іншу систему наведення і активного пошуку цілі, використовують радарне або інфрачервоне наведення.
Польотна система
Хоча керована ракета і має систему націлювання, систему наведення або обидві, вона потребує польотної системи. Польотна система використовує дані з системи наведення чи націлювання для маневрування ракети у повітрі, що допомагає ракеті ухилятися від контрзаходів або переслідувати ціль, яка рухається. Є дві основні системи: векторна тяга (для ракет, які рухаються всю фазу наведення) і аеродинамічне маневрування (крила, кілі, стерно тощо).
Технології наведення ракет переважно залежать від висоти перехоплення, на яку вони розраховані.
Позаатмосферні ракети використовують інфрачервоні давачі, які виявляють цілі на відстані кількох сотень кілометрів, а їхня бортова електроніка призначена для визначення місця розташування боєголовки, що несе бойовий вантаж, серед навколишніх інших приманок. Космічні двигуни спрямовують ракету-перехоплювач до наміченої цілі.
У протиракетах, котрі працюють у нижніх шарах атмосфери, застосовують ті ж технології, що й в сучасних зенітних ракетах, на основі яких вони й найчастіше створюються. Їх оснащено активною радіолокаційною головкою наведення, що робить їх автономними на завершальному відрізку перехоплення. Наприклад, ракета Aster 30 на першій ділянці польоту керується інерційним наведенням на основі даних, які передаються багатофункціональною РЛС електронного сканування X-діапазону Arabel системи SAMP/T; на останньому відрізку перехоплення наведення забезпечується активною радіолокаційною головкою самонаведення ракети.
Маневри ракети-перехоплювача здійснюються або лише аеродинамічними кермами, або у поєднанні з системою викиду газів на рівні центру тяжіння ракети (відомої як PIF/PAF, від Pilotage d'interception en force/ Pilotage aerodynamic en force") .
Двигун
Ракети рухаються за допомогою двигуна, який є різновидом ракетного або реактивного двигуна. Реактивні снаряди (некеровані ракети) зазвичай мають твердопаливні двигуни, які простіші у обслуговуванні і виробництва, крім того деякі великі балістичні ракети мають рідинні ракетні двигуни. Реактивні двигуни зазвичай використовують у крилатих ракетах, загалом це турбореактивні двигуни, через їх відносну простоту і меншу лобову площу. Турбовентиляторний і прямоточний повітряно-реактивний двигуни також можна використовувати у ракетах. Ракети, зазвичай, мають багатоступеневі двигуни, особливо ті, які запускають з поверхні. Ці ступені можуть бути одного типу або можуть мати поєднання кількох типів двигунів — наприклад, крилаті ракети, які запускають з землі, мають ракетний прискорювач для запуску і реактивний двигун для польоту.
Деякі ракети можуть мати додатковий стартовий імпульс; наприклад, Фау-1 запускали з катапульти, а ракетами MGM-51 Shillelagh стріляли з танкової гармати (використовували зменшений заряд на відміну від тих, які були у снарядах).
Бойова частина
Ракети мають одну або кілька вибухових бойових частин, хоча можливе використання і інших типів зброї. Бойова частина ракети містить основну ударну силу ракети (багато ракет мають велику вторинну руйнівну силу через високу кінетичну енергію зброї і незгоріле пальне, яке може перебувати на борту судна). Зазвичай бойова частина складається з вибухових речовин, часто має кумулятивні заряди для точного ураження броньованих цілей. Інші типи бойових частин можуть мати малі бойові елементи, запалювальні елементи, ядерні, хімічні, біологічні або радіологічні заряди чи бронебійні оперені підкаліберні снаряди.
Ракети без бойової частини зазвичай використовують для тестування і тренування.
Класифікація Ракети, здебільшого, класифікуються за їхніми стартовими платформами і цілями ураження. Якщо більш широко, є ракети, які запускають з поверхні (земля або вода) або з повітря, а потім йде підкатегорія за дальністю і видом цілі (наприклад, протитанкова або протикорабельна). Багато ракет можна пускати як з землі, так і з повітря, є кілька ракет, які можуть завдавати удару як по повітряним, так і по наземним цілям (наприклад, зенітно-протитанкова система ADATS). Більшість ракет потребує деякої модифікації для пуску у повітрі або з землі, наприклад встановлення прискорювачів для пуску з землі.
Ракети «Поверхня-Поверхня»/«Повітря-Поверхня»
Балістичні
Після прискорення балістична ракета летить за балістичною траєкторією. Наведення майже не потрібно через невеликі відхилення.
Загалом балістичні ракети використовують для нанесення наземних ударів. Зазвичай їх пов'язують з ядерною зброєю, деякі ракети озброєні звичайними БЧ знаходяться на службі, наприклад MGM-140 ATACMS. ФАУ-2 показали, що балістична ракета може доправити бойовий заряд до цілі без можливості перехоплення, а використання ядерної зброї доводить, що вона може завдавати важких ударів. Точність цих систем була низькою, але повоєнні розробки покращили концепцію інерціальної навігації до такого рівня, що системи можна було використовувати у міжконтинентальних балістичних ракетах які можуть долати тисячі кілометрів. Сьогодні (ХХІ ст.) балістичні ракети являють собою єдині стратегічні сили стримування у більшості армій світу; проте, деякі балістичні ракети пристосовані для виконання звичайних бойових завдань, наприклад, російська ракета Іскандер або китайська DF-21D використовуються як протикорабельні балістичні ракети. Зазвичай балістичні ракети запускають з наземних мобільних пускових установок, ракетних шахт, кораблів або підводних човнів, також теоретично можливо запускати ракети і з повітря як, наприклад, скасована ракета GAM-87 Skybolt.
Найшвидшою балістичною ракетою яка знаходиться на озброєнні, є російська ракета РТ-2ПМ2 «Тополь-М» (як заявлено — 7320 м/с).
Крилаті ракети
Фау-1 успішно перехоплювали під час Другої світової, але це не призвело до зникнення концепції крилатих ракет. Після війни, США розташували незначну кількість невеликих ядерних крилатих ракет у Німеччині, але їх вважали обмежено корисними. Продовження дослідження версій зі збільшеною дальністю і швидкістю, привели до появи американської SM-64 Navaho та радянських конкурентів, Буря та Буран. Проте, вони застаріли з появою МБР і жодну з них не використовували. Ракети з короткою дальністю дії застосовували як точні ударні системи, такі як американська Томагавк, радянська Х-55, німецька KEPD-150/350 TAURUS.