Кіпрське королівство

Кіпрське королівство (; ; ) — держава хрестоносців, створена на Кіпрі, під час Третього хрестового походу. Існувало до 1489 року.

Історія Передумови

У 1184 році Кіпр, який до цього моменту входив до складу Візантійської імперії, захопив двоюрідний брат імператора Андроніка Комніна — Ісаак.

Острів Кіпр було загарбано у 1191 році англійським королем Річардом I під час Третього хрестового походу у Ісаака КомнінаNicholson, Helen J. (2018). "Remembering the Crusaders in Cyprus: The Lusignans, the Hospitallers, and the 1191 Conquest of Cyprus in Jean d'Arras's Mélusine". In Parsons, Simon T.; Paterson, Linda M. (eds.). Literature of the Crusades. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 158–172. Англійський король не мав наміру завойовувати острів, доки його флот не був розсіяний штормом на шляху до Акри. Ті, хто вижив після корабельної аварії, були взяті в полон Комніном, і коли корабель, на якому перебували сестра короля Річарда, Іоанна, та наречена Беренгарія, зайшов у порт, Комнін відмовив їм у проханні висадитися для отримання прісної води. Король Річард та решта його флоту прибули невдовзі після цього. Почувши про ув'язнення своїх товаришів, які зазнали корабельної аварії, та образи, завдані його нареченій та сестрі, король Річард зустрівся з Комніном у битві. Ходили чутки, що Комнін таємно домовився із Саладіном, щоб захистити себе від своїх ворогів, родини Ангелів, правлячої родини у візантійській столиці Константинополі.

Контроль над островом Кіпр дав би королю Річарду надзвичайно цінну стратегічну базу для початку подальших хрестових операцій. Англійська армія вступила в бій з кіпріотами на берегах Лімасола за допомогою англійських лучників та важкообладункових лицарів. Комнін та решта армії втекли в гори під час настання темряви, але король Річард та його війська вистежили кіпрського правителя та здійснили наліт на його табір до світанку. Комнін знову втік з невеликою кількістю людей. Наступного дня багато кіпрських вельмож прийшли до короля Річарда, щоб присягнути на вірність.

Побоюючись зради з боку нових загарбників, Комнін, давши цю клятву королю Річарду, втік до фортеці Кантара. Через кілька тижнів після одруження короля Річарда з його нареченою в Лімассолі 12 травня 1191 року Комнін спробував втекти човном на материк, але його затримали на мисі Святого Андрея, а пізніше ув'язнили в замку Маркаппос у Сирії, де він невдовзі помер, все ще перебуваючи в полоні. Тим часом король Річард відновив свою подорож до Акри та, отримавши вкрай необхідну перепочинок, нові кошти та підкріплення, вирушив до Святої Землі в супроводі короля Єрусалиму, Гі Лузіньянського та інших сановників. Англійський король залишив залоги в містах і замках острова перед своїм від'їздом, а сам острів був залишений під управлінням Річарда Канвільського та Роберта Торнемського.

Річард конфіскував майно тих кіпріотів, які воювали проти нього. Він також запровадив 50% капітальний податок на острові в обмін на підтвердження його законів і звичаїв. Він також наказав кіпрським чоловікам голити бороди. Було повстання, очолюване родичем Ісаака, але його придушив Роберт Торнемський, який повісив вождя. Річард дорікнув Роберту за цю страту, оскільки страта людини, яка називала себе королем, була образою королівської гідності.

Річард I зрозумів, що Кіпр виявиться важкою територією для утримання та контролю під час розгортання наступів на Святу Землю, він продав його лицарям-тамплієрам за плату в 100 000 безантів, 40 000 з яких мали бути сплачені негайно, а решту – частинами. Їхня суворість правління на Кіпрі швидко викликала ненависть місцевого населення. На Великдень 1192 року кіпріоти спробували вчинити різанину над своїми правителями-тамплієрами; однак, через попереднє знання про напад та обмежену кількість військ, лицарі сховалися у своїй фортеці в Нікосії. Почалася облога, під час якої тамплієри зуміли завдати нападникам нищівної поразки. За цим тамплієри повернули острів англійському королю, зберігши лише кілька володінь на острові"A Brief History of Cyprus - Byzantine Period (330 - 1191)". whatson-northcyprus.com. Archived from the original on 2020-10-08.

Невдовзі померла єрусалимська королева Сибілла, і опір правлінню її чоловіка, короля-консорта Гі де Лузіньяна, значно зріс до такої міри, що його було усунено від претензій на єрусалимську корону. Оскільки Гі де Лузіньяну було давнім васалом короля Річарда, англійський король запропонував Гі де Лузіньяну панування над Кіпром, одночасно позбувшись проблемного феоду. Незрозуміло, чи король Річард віддав йому територію, чи продав її, і дуже малоймовірно, що королю Річарду коли-небудь заплатили, навіть якщо угода була укладена."Cyprus under Richard I". cypnet.co.uk. Archived from the original on 2017-04-05

Утворення У 1194 році Гі де Лузіньян помер, не залишивши спадкоємців, тому його старший брат, Аморі, став королем Кіпру, корона та титул якого були затверджені в 1196 році Генріхом VI, імператором Священної Римської імперії, а Аморі визнав останнього своїм сюзереном.

Після смерті Аморі королівство постійно переходило до низки молодих хлопчиків, які виросли королями. Родина Ібелінів, яка мала значну владу в Єрусалимі до його падіння, виконувала обов'язки регентів протягом цих ранніх років. Після 1204 року Вальтер Монбельярський, регент Кіпру, розпочав напади на Саталію та Родос, але вони були безуспішними. У 1208 році Генуезькій республіці було надано торговельні поступки. Наприкінці XIII століття сельджуки Руму уклали мирний договір з Гуго I, який був порушений лише в 1292 році нападом кіпріотів на Аталію.

Розвиток У 1229 році регента Аморі Барле було усунено від влади Фрідріхом II, імператором Священної Римської імперії, який переніс на острів боротьбу між гвельфами та гібелінами. Прихильники Фрідріха зазнали поразки в цій боротьбі до 1232 року від кіпрських військ у битві при Агріді, хоча вона тривала довше в Єрусалимському королівстві та у Священній Римській імперії. Нащадки Фрідріха Гогенштауфена продовжували правити Єрусалимом до 1268 року, коли Гуго III Кіпрський заявив про право власності на титул та територію Акру після смерті Конрада III Єрусалимського, об'єднавши таким чином два королівства.

Династія Лузіньянів припинилась у 1267 році. Престол перейшов до принца з антіохійського дому Гуго III, сина сестри Генріха I Ізабелли й Боемунда VI Антіохійського. Територія в Палестині була остаточно втрачена за часів правління Генріха II у 1291 році, але королі Кіпру продовжували претендувати на цей титул.

У XIV столітті королівство все більше опинялося під домінуванням генуезьких купців. Тому Кіпр став на бік Авіньйонського папства під час Великої схизми, сподіваючись, що французи зможуть вигнати генуезців. За Петра I королівство намагалося укріпитися на материку, завоювавши Саталію та Корикос у 1344 році на території еміра Текке. Вони розмістили гарнізон на цих територіях, а в 1361, 1362 та 1370 роках успішно відбили турецькі атаки. Корикос залишався в руках Кіпру до 1448 року. З 1362 по 1365 рік Петро здійснив велике європейське турне, щоб просувати хрестовий похід проти мамлюків. Хоча інтерес серед внутрішніх європейських держав був обмеженим, йому все ж вдалося зібрати велику армію. З цією армією та флотом із 115 кораблів, наданих Венецією, лицарями-госпітальєрами та самим Петром, він напав на Александрію в 1365 році. Місто було розграбовано, як і торгові пости європейських суперників Венеції. Деяких мешканців було вбито, а 5000 людей забрано в рабство. Для перевезення здобичі знадобилося сімдесят вантажних кораблів. Після цього флот повернувся до Лімассола та був розформований. Тривалих військових успіхів досягнуто не було, хоча в 1366 та 1367 роках відбулися подальші набіги на сирійське узбережжя (Аяс, Триполі та Бейрут). Венеція та Генуя, здається, нарешті змусили Петра укласти мир, щоб відновити свої торговельні інтереси в Єгипті.

Занепад Військові кампанії короля сильно погіршили фінанси острова. Барони ставали дедалі бунтівнішими. У січні 1369 року короля повалили та стратили. За Петра II острів став яблуком розбрату між генуезцями та венеціанцями, які дедалі більше захоплювали владу. Король поступився Сатальєю туркам, можливо, сподіваючись знайти там союзників проти генуезців. У Фамагусті спалахнули вуличні бої між венеціанцями та генуезцями. Згодом, у 1374 році, ескадра під командуванням П'єтро ді Кампофрегозо окупувала Фамагусту та вимагала великих репарацій, а також щорічної данини. Майже століття після цього Кіпр залишався генуезьким протекторатом.

1426 року Кіпрське королівство стало данником Мамлюцького султанату. Наступні монархи поступово втратили майже всю незалежність. Королівство було економічно ослаблено, а Венеція запровадила бойкот торгівлі. У 1426—1427 роках точилося селянські повстання грецького населення. У 1438 році також спалахнула чума.

Аквітансько-Нормандсько-Лузіньянська династія правила до 1489 року. У 1473 році після смерті короля Жака II у нього народився син Жак III, але й той за рік помер. З цього часу Кіпр потрапив під владу Венеційської республіки. Номінально королевою вважалась вдова Жака II Катерина Корнаро, яка походила зі знатного венеційського роду. Вона заповіла Кіпр Венеції, яка 1489 року офіційно включила острів до складу своїх володінь.

Населення Греки становили більшість населення в сільській місцевості, де вони були або кріпаками (паріками), або вільними орендарями (франкоматами). Католики ніколи не перевищували 25% (25—40 тис. осіб) населення острова і були зосереджені в містах. Французькі лицарі та аристократія здебільшого мешкали в Нікосії, тоді як італійці були зосереджені у Фамагусті. Втрати, зазнані державами хрестоносців у 1270-х та 1280-х роках, та остаточне падіння Акри в 1291 році спричинили наплив латинських іммігрантів з Леванту, оскільки італійські, арагонські та провансальські торгові міста переселили своїх купців на Кіпр.

Мароніти, вірмени та сирійці були зосереджені біля передгір'їв Пентадактилоса та прибережних рівнин, оселилися у Фамагусті, Лефкосії та Лімассолі. Жиди також були поселені в Лефкосії, Фамагусті та ПафосіBenjamin Arbel: The Jews in Cyprus. New evidence from the Venetian period. In: Jewish Social Studies. Band 41, Heft 1, 1979, S. 24.

Населення зростало до середини XIV століття, але Чорна смерть 1347-1348 років призвела до втрати від 1/5 до 1/3 населення. Повторні спалахи хвороб перешкоджали відновленню населення до XV століттяNicolaou-Konnari, Angel (2005). "Greeks". In Nicolaou-Konnari, Angel; Schabel, Chris (eds.). Cyprus: Society and Culture 1191-1374. BRILL. pp. 103–104.. Загальна чисельність населення коливалася від 150 до 200 тис. осіб.

Устрій Король Кіпру мав абсолютну владу у своєму королівстві і тут не було якоїсь асамблеї баронів. При управлінні спирався на Високу курію (). Проте королі мали чимало особистого багатства і могли дозволити собі ігнорувати Високу курію. Допоміжними органами були курія буржуазії та курія сурієнів, членами яких мали право ставати лише католики. Ключовими посадами королівства були сенешаль, конетабль, маршал, адмірал, камергер та канцлер.

Королівська канцелярія називалася сингрітон (від грецького sekreton, назви відповідної установи у Візантії). Схоже, що там працювали переважно представники грецького та сирійського походження, тому цей інститут, ймовірно, був відносно безперешкодно запозичений з візантійського періодуBenjamin Arbel: Greek Magnates in Venetian Cyprus. The Case of the Synglitico Family. In: Dumbarton Oaks Papers. Band 49, 1995 (Symposium on Byzantium and the Italians, 13th-15th Centuries), S. 325.

Королі

Ісаак Комнін (1184—1191) Гі де Лузіньян (1192—1194) Аморі (Емерік) (1196—1205) Гуго I (1205—1218) Генріх I (1218—1253) Гуго II (1253—1267) Гуго III (1267—1284) Іоанн (Жан) I (1284—1285) Генріх II (1285—1306) Аморі (Амальрік) II Тірський (1306—1310), сеньйор Тіра — регент Генріх II (вдруге) (1310—1324) Гуго IV (1324—1359) Петро (П'єр) I (1359—1369) Петро (П'єр) II (1369—1382) Яків (Жак) I (1382—1398) Янус (1398—1432) Іоанн (Жан) II (1432—1458)