Панфіловці — бійці 316-ї стрілецької дивізії (згодом 8-ма гвардійська), під командуванням генерал-майора Івана Васильовича Панфілова, що 1941 року брала участь в обороні Москви.
Серед воїнів дивізії найбільшу відомість здобули 28 осіб або «28 героїв-панфіловців» з особового складу 4-ї роти 2-го батальйону 1075-го стрілецького полку. Відповідно до поширеної радянською пропагандою версії подій, 16 листопада 1941 року, коли розпочався черговий наступ німецьких військ на Москву, бійці 4-ї роти на чолі з політруком В. Г. Клочковим зайняли оборону поблизу роз'їзду Дубосєково, за 7 кілометрів на південний схід від Волоколамська і знищили під час 4-годинного бою 18 ворожих танків. Вважалося, що всі 28 героїв загинулиМ. М. Козлов. Велика Вітчизняна війна. 1941—1945. Енциклопедія. — М.: Советская энциклопедия, 1985. — С. 526., пізніше стали писати «майже всі».
Офіційна версія подвигу була вивчена Головною військовою прокуратурою СРСР і визнана літературною вигадкою журналістів газети «Красная Звезда»Довідка-доповідь «про 28 панфіловців». — Державний архів РФ. Ф.Р — 8131 рах. Оп. 37. Д. 4041. Лл. 310—320. Опубліковано в журналі «Новый мир», № 6, 1997, с. 148Народження міту // Zbruch, 21.01.2016. На думку директора Державного Архіву РФ професора С.Мироненка, «не було 28 героїв-панфіловців — це один із міфів, які насаджувала держава»«С поправкой на миф» // ПОИСК — газета российского научного сообщества. При цьому сам факт важких оборонних боїв 316-ї стрілецької дивізії проти 2-ї та 11-ї німецьких танкових дивізій на Волоколамському напрямку 16 листопада 1941 — безсумнівний.
Виникнення офіційної версії
Виникнення офіційної версії подій викладене у матеріалах розслідування Головної військової прокуратури СРСРДовідка-доповідь «про 28 панфіловців». — Державний архів РФ. Ф.Р — 8131 рах. Оп. 37. Д. 4041. Лл. 310—320. Опубліковано в журналі «„Новый мир“», № 6, 1997, с. 148.
Про подвиг героїв вперше повідомила газета «Красная Звезда» 27 листопада 1941 в нарисі фронтового кореспондента Василя Коротєєва. У статті про учасників бою говорилося, що «загинули всі до одного, але ворога не пропустили».
28 листопада 1941 у «Красной Звезде» була надрукована передова стаття під заголовком «Заповіт 28 полеглих героїв». У цій статті зазначалося, що з танками супротивника билися 28 «панфіловців»: Понад п'ятдесят ворожих танків рушили на рубежі, займані двадцятьма дев'ятьма радянськими гвардійцями з дивізії ім. Панфілова … здався в полон тільки один із двадцяти дев'яти … тільки один підняв руки вгору … кілька гвардійців одночасно, не змовляючись, без команди, вистрілили в боягуза і зрадника.
Далі в ній було сказано, що 28 гвардійців, які залишилися, знищили 18 танків ворога і «склали свої голови — всі двадцять вісім. Загинули, але не пропустили ворога…». Передову статтю написав літературний секретар «Красной Звезды» О. Ю. Кривицький. Прізвищ гвардійців, що билися й загинули, як у першій, так і в другій статті зазначено не було.
22 січня 1942 в газеті «Красная Звезда» О.Кривицький розмістив нарис під заголовком «Про 28 полеглих героїв», в якому докладно написав про подвиг 28 панфіловців. У цьому нарисі Кривицький впевнено, мов очевидець або людина, яка чула розповідь учасників бою, пише про особисті переживання й поведінку 28 гвардійців, вперше називаючи їх прізвища:
Нехай армія і країна дізнається нарешті їх горді імена. В окопі були: Клочков Василь Георгійович, Добробаба Іван Євстафович, Шепетко Іван Олексійович, Крючков Абрам Іванович, Митін Гаврило Степанович, Касаєв Алікбай, Петренко Григорій Олексійович, Єсибулатов Нарсутбай, Калейников Дмитро Митрофанович, Натаров Іван Мойсейович, Шемякін Григорій Михайлович, Дутов Петро Данилович, Митченко Микита, Шопоков Дуйшенкул, Конкін Григорій Юхимович, Шадрін Іван Демидович, Москаленко Микола, Ємцов Петро Кузьмич, Кужебергенов Данило Олександрович, Тимофеєв Дмитро Хомич, Трофимов Микола Гнатович, Бондаренко Яків Олександрович, Васильєв Ларіон Романович, Болотов Микола, Безродний Григорій, Сенгірбаєв Мусабек, Максимов Микола, Ананьєв Микола …
Всі нариси й оповідання, вірші та поеми про 28 панфіловців, що з'явилися у пресі пізніше, написані або Кривицьким, або за його участі та в різних варіантах повторюють його нарис «Про 28 полеглих героїв».
У квітні 1942 року, після того, як із газет у всіх військових частинах стало відомо про подвиг 28 гвардійців з дивізії Панфілова, з ініціативи командування Західного фронту було порушене клопотання перед Наркомом оборони СРСР про присвоєння їм звання Героїв Радянського Союзу. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1942 року всім 28 гвардійцям, переліченим у нарисі Кривицького, було надано звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Критика офіційної версії Критики офіційної версії зазвичай наводять наступні аргументи та припущення: Бій з таким подробицями не згадується ні в радянських, ні в німецьких офіційних документах. Про нього нічого не повідомляв ні командир 2-го стрілецького батальйону (у якому перебувала 4-та рота) майор Решетніков, ні командир 1075-го стрілецького полку полковник І. В. Капров, ні командир 316-ї стрілецької дивізії генерал-майор І. В. Панфілов, ні командувач 16-ю армією генерал-лейтенант К. К. Рокоссовський. Нічого не повідомляють про нього й німецькі джерелаЗнаменитий подвиг двадцяти восьми панфіловців біля роз'їзду Дубосєково був придуманий журналістами «Красной Звезды» і партійним керівництвом Червоної Армії. — Газета «Факты и комментарии» (адже втрата в одному бою 18 танків для кінця 1941 була би для Вермахту помітною подієюЗокрема, втрата 10 танків 6 листопада 1941 у боях під Мценськом справила сильне негативне враження на командування 4-ї танкової дивізії і була особливо відзначена в мемуарах Гайнца Гудеріана (М.Коломиец. 1-я гвардейская танковая бригада в боях за Москву. // Фронтовая иллюстрация, № 4, 2007)).
Незрозуміло, яким чином Коротєєв і Кривицький дізналися подробиці того бою. Інформація про те, що відомості були отримані в шпиталі від смертельно пораненого учасника бою Натарова, сумнівна, бо згідно з документами«Червоноармієць Натаров, будучи поранений, продовжив бій, і вів бій, і вів вогонь зі своєї гвинтівки до останнього подиху і героїчно загинув в бою.» Політичне донесення А. Л. Мухамедьярова від 14 листопада 1941 року опубліковане Ю. А. Жук. (Неизвестные страницы битвы за Москву. Московская битва. Факты и мифы. — М., АСТ, 2008, Натаров загинув за два дні до того, 14 листопада.
Критика версії С.Мироненка На захист офіційної версії виступив маршал Радянського Союзу Д.Язов, який посилався, зокрема, на дослідження історика Куманєва «Подвиг і фальсифікація». У вересні 2011 року газета «Советская Россия» опублікувала матеріал «Безсоромно висміяний подвиг», що містив лист маршала із критикою С.Мироненка«Бесстыдно осмеянный подвиг» // Советская Россия, 01.09.2011. Цього ж листа, з невеликими скороченнями, опублікувала й «Комсомольская правда»Маршал Дмитрий Язов: «28 героев-панфиловцев — выдумка? А кто же тогда немцев остановил?» // Комсомольская правда, 15.09.2011:
У «Комсомольській правді» під загальним заголовком «Таємниці державного архіву» було опубліковано інтерв'ю з … доктором історичних наук Сергієм Мироненком, який, відповідаючи на запитання кореспондента, пам'ять захисників столиці безсовісно висміяв, назвавши подвиг двадцяти восьми героїв-панфіловців міфом, стверджуючи, «що не було ніяких героїчно полеглих героїв-панфіловців», посилаючись на те, що після війни «один за одним почали з'являтися люди, які повинні були лежати в могилі».
Встановлено, що не всі «двадцять вісім» виявилися загиблими. Що з цього? Те, що шестеро з двадцяти восьми названих героїв, бувши пораненими чи контуженими, попри все вижили в бою 16 листопада 1941, спростовує той факт, що біля роз'їзду Дубосєково була зупинена танкова колона ворога, яка рвалася до Москви? Не спростовує. Так, дійсно, згодом стало відомо, що в тому бою загинули не всі 28 героїв. Так, Г. М. Шемякін та Л. Р. Васильєв були важко поранені та опинилися в шпиталі. Д. Х. Тимофеєв та І. Д. Шадрін пораненими потрапили в полон і випробували на собі всі жахи нацистської неволі.
Непростою була доля Д. А. Кужебергенова та І. Є. Добробабіна, що також залишилися живими, але з різних причин були виключені зі списку Героїв і дотепер не відновлені, хоча їхня участь у бою біля роз'їзду Дубосєково, у принципі, не викликає сумнівів, що переконливо довів у своєму дослідженні доктор історичних наук Г. О. Куманєв, який особисто зустрічався з ними. До слова сказати, доля саме цих «воскреслих з мертвих» героїв-панфіловців слугувала приводом для написання в травні 1948 року листа Головного військового прокурора генерал-лейтенанта юстиції М. П. Афанасьєва секретареві ЦК ВКП(б) А. О. Жданову, який так шокував директора Держархіву РФ.
Однак Андрій Олександрович Жданов виявився більш об'єктивним, ніж С. В. Мироненко, який назвав себе в інтерв'ю антисталіністом. Він одразу визначив, що всі матеріали «розслідування справи 28 панфіловців», викладені в листі Головного військового прокурора, підготовлені дуже незграбно, висновки, що називається, «шиті білими нитками». Працівники військової прокуратури явно перестаралися, прагнучи продемонструвати політичному керівництву країни свою надпильність. У результаті подальшого ходу «справі» дано не було, і вона була відправлена до архіву, де її й віднайшов історик Мироненко.
Д.Язов наводить слова кореспондента «Красной Звезды» О. Ю. Кривицького, звинуваченого в тому, що подвиг 28 панфіловців — плід його авторської уяви. Згадуючи про хід розслідування А. Ю. Кривицький повідомив:
Мені було сказано, що якщо я відмовлюся від свідчення, що опис бою біля Дубосєково повністю вигадав я і що ні з ким з тяжкопоранених або тих, що залишилися живими панфіловців перед публікацією статті не розмовляв, то незабаром опинюся на Печорі або Колимі. У такій обстановці мені довелося сказати, що бій у Дубосєково — моя літературна вигадка.
Матеріали розслідування У листопаді 1947 року Військовою прокуратурою Харківського гарнізону був заарештований і притягнутий до кримінальної відповідальності за зраду Батьківщині Добробабін Іван Євстахійович. Згідно з матеріалами справи, перебуваючи на фронті, Добробабін добровільно здався в полон німцям і навесні 1942 вступив до них на службу. Служив начальником поліції тимчасово окупованого німцями села Перекіп Валківського району Харківської області. У березні 1943, після звільнення цього району від німців, Добробабін, як зрадник, був заарештований радянськими органами, але з-під варти втік, знову перейшов до німців і знову влаштувався на роботу в німецькій поліції, продовжуючи активну зрадницьку діяльність, арешти радянських громадян і безпосереднє здійснення примусового відправлення робочої сили до Німеччини.
Під час арешту в Добробабіна знайшли книгу про «28 героїв-панфіловців», і виявилося, що він є одним з учасників цього героїчного бою, за що йому і надано звання Героя Радянського Союзу. Допитом Добробабіна встановлено, що поблизу Дубосєково він справді був легко поранений і полонений німцями, але ніяких подвигів не здійснив, і все, що написано про нього у книзі про героїв-панфіловців, не відповідає дійсності. У зв'язку з цим Головна військова прокуратура СРСР провела ґрунтовне розслідування історії бою біля роз'їзду Дубосєково. Результати якого повідомив Головний військовий прокурор Збройних Сил країни генерал-лейтенант юстиції М.Афанасьєв Генеральному прокуророві СРСР Г.Сафонову 10 травня 1948. На підставі цієї доповіді 11 червня була складена довідка за підписом Сафонова, адресована А. О. Жданову.
Вперше публічно в достеменності історії про панфіловців засумнівався В.Кардін, який опублікував у журналі «Новый мир» (лютий 1966) статтю «Легенди і факти». Потім було кілька публікацій наприкінці 1980-х. Сильним аргументом стала публікація розсекречених матеріалів розслідування військової прокуратури 1948 року. Зокрема, у цих матеріалах містяться свідчення колишнього командира 1075-го стрілецького полку Капрова Іллі Васильовича: