Симона-Анріетта-Шарлотта Камінкер (), відома як Симона Синьйоре́ () — 25 березня 1921 — 30 вересня 1985) — французька акторка кіно та театру, письменниця й перекладачка.

Біографія Народилась у родині єврея польського походження Андре Камінкера (1888—1961) та французької католички Жоржетти (до шлюбу Синьйоре́, 1896—1984) старшою з трьох дітей (молодші брати Ален та Жан-П'єр).

Батько працював перекладачем на радіо Poste Parisien. У 1934 займався синхронним перекладом промови Гітлера у Нюрнберзі. У 1940 полишив родину, приєднався до руху Вільна Франція (France libre) у Лондоні і став спікером Радіо Браззавіль. Пізніше став головним перекладачем Ради Європи. Брав участь в створенні Міжнародної асоціації синхронних перекладачів і був її президентом.

У зв'язку із розгортанням нацистського руху родина була змушена переїхати до Франції, в передмістя Парижу. Симона здобула сертифікат викладачки та, щоб заробити на життя, працювала стенографісткою, журналісткою, давала уроки англійської та латини. У 1941 році стала секретаркою Жана Люшера та разом із його донькою Коріною почала грати у кіно.

Обираючи сценічне ім'я, взяла прізвище матері, зокрема, щоб уникнути прискіпливої уваги нацистського режиму.

22 грудня 1951 року одружилася з актором та шансоньє Івом Монтаном. В першому шлюбі народила дочку Катерину (1946). Розлучилася у 1948, після зустрічі з Івом Монтаном, якого пошлюбила в грудні 1951 та з яким залишалася до своєї смертіСимона Синьоре и Ив Монтан .

З 1981 року акторка перенесла першу операцію на жовчному міхурі. Розпочалася прогресуюча сліпота. Вона все менше з'являється на екрані, хоча продовжує працювати.

Симона Сеньйоре померла від раку підшлункової залози 30 вересня 1985 у віці 64 років і похована на кладовищі Пер-Лашез.

Телеведучий Бенжамін Кастальді, син французької письменниці та акторки Катерини Аллегре, є внуком Симони Синьйоре.

Творчість

Протягом німецької окупації Франції Симона Синьйоре входила до творчої спільноти письменників та акторів, які зустрічались у Café de Flore. Серед них вона знайшла підтримку власного інтересу до акторської роботи та в 1942 почала активно з'являтись на екрані в епізодичних ролях.

1943 рік став визначальним для молодої акторки. Синьйоре зустрілася із режисером Івом Аллегре (у 1948 році одружилась з ним), у фільмах якого зіграла свої перші головні ролі і досягла вершин кінематографічної слави. Першим проривом став фільм «Щебінь» (Macadam), за який Синьйоре удостоєна премії Сюзан-Б'янчетті (фр. prix Suzanne-Bianchetti) в 1947 році.

4 квітня 1950 року за роль у кінострічці Джека Клейтона «Кімната нагорі» Синьйоре другою після Клодет Кольбер із неамериканок отримала міжнародну премію «Оскар» як найкраща акторка. Але Кольбер на момент отримання премії вже мала громадянство США, тому Симона Синьйоре вважається першою француженкою, що отримала цю винагороду.

Під час перебування в Америці з Монтаном зустрічалась із Мерилін Монро та Артуром Міллером. Пари затоваришували, і Монро запропонувала Монтану роль у фільмі Джорджа К'юкора «Мільярдер». Синьйоре повернулася до Франції, а на знімальному майданчику в Америці її чоловік завів кількамісячний роман з Монро. Він повернувся до дружини після промокампанії фільму.

Після повернення до Франції у період між 1965 та 1968 роками Синьйоре знялась у кількох американських фільмах.

У 1976 році Симона Синьйоре опублікувала автобіографію: «Ностальгія за тим, що було» (La nostalgie n'est plus ce qu'elle était), а в 1985 році роман: «Прощавайте, Володя».

У 1978 році за роль мадам Рози у стрічці «La Vie devant soi» отримала премію «Сезар».

Цікаві факти

Співачка Ніна Симон вибрала собі псевдонім на честь Симони Синьйоре як своєї улюбленої кіноакторки.

Фільмографія

1942 — Вечірні відвідувачі / Les Visiteurs du soir 1942 — Чарівний принц / Le Prince charmant 1942 — Болеро / Boléro 1943 — / Adieu Léonard 1943 — Ті, що приїхали на День усіх святих / Le Voyageur de la Toussaint 1944 — / Le Mort ne reçoit plus 1944 — / Service de nuit 1944 — / Béatrice devant le désir 1944 — / L'Ange de la nuit 1945 — / La Boîte aux rêves 1946 — Щебінь / Macadam 1946 — / Le Couple idéal 1946 — Демони сходу сонця / Les Démons de l'aube 1947 — Фантомас / Fantômas 1948 — Тупик двох ангелів / Impasse des deux anges 1948 — Деде з Антверпена / Dédée d'Anvers 1948 — Проти вітру/ Against the Wind 1949 — Манеж / Manèges 1950 — / Gunman in the Streets 1950 — / Le Traqué 1950 — Карусель / La Ronde 1950 — / Swiss Tour 1951 — Тінь та світло / Ombre et lumière 1951 — Адреса невідома/ Sans laisser d'adresse 1952 — Золота каска / Casque d'or 1953 — Тереза Ракен 1955 — Відьми / Les Diaboliques 1959 — Кімната нагорі / Room at the Top 1960 — Адуя та її товаришки / Adua e le compagne 1961 — Відомі любовні історії / Amours célèbres  — Знамениті любовні історії / (Amours célèbres) — Жені де Лякур 1963 — Драже з перцем / Dragées au poivre 1965 — Вбивця у спальному вагоні / Compartiment tueurs 1965 — Корабель дурнів / Ship of Fools 1966 — Чи горить Париж? / Paris brûle-t-il? 1966 — Справа самовбивці / The Deadly Affair 1967 — Ігри / Games 1968 — Чайка / The Sea Gull 1969 — Армія тіней / L'Armée des ombres 1970 — / L'Aveu 1971 — Кіт / Le Chat 1971 — Вдова Кудер / La Veuve Couderc 1971 — Зворотний відлік / Comptes à rebours 1972 — / Les Granges brulées 1976 — Пістолет «Пітон 357» / Police Python 357 1977 — Усе життя попереду / Vie devant soi, La 1982 — Північна зоря / L'Étoile du Nord 1982 — Гі де Мопассан / Guy de Maupassant

Мемуари Signoret, Simone. Nostalgia Isn't What It Used To Be. Weidenfeld and Nicolson, 1978. ISBN 0-297-77417-4

Примітки

Посилання

Симона Синьоре — Биография, фильмография на Oldcinema Симона Синьоре на сайті Кино, театр Симона Синьоре фотографії на сайті Кино, театр