А́льбрехт (;  — ) — великий магістр Тевтонського ордену (1511—1523), перший прусський герцог (1525—1568). Представник династії Гогенцоллернів. Один з перших європейських правителів, що оголосили лютеранство офіційною конфесією у своїх землях. Народився в Ансбасі, Франконія. Син маркграфа Бранденбург-Ансбахського Фрідріха I. Небіж польського короля Сигізмунда I Старого. Батько другого прусського герцога Альбрехта-Фрідріха. Брат ризького архієпископа Вільгельма. Кельнський канонік.

На посту великого магістра безуспішно намагався унезалежнити державу Тевтонського ордену від Польщі. Через відсутність допомоги Рима і Священної Римської імперії зазнав поразки в польсько-тевтонській війні (1519—1521). Під впливом Андреаса Озіандера та Мартіна Лютера став прибічником Реформації, перейшов у лютеранство (1522). За умовами Краківського миру з Польщею секуляризував католицьку тевтонську державу, перетворивши її на світське Прусське герцогство; визнав себе васалом польського короля в обмін на спадковість влади прусських герцогів (1525). Займався поширенням Реформації в Пруссії, конфіскував власність Католицької церкви, навернув більшість населення в лютеранство. Відлучений від церкви папою Климентом VII. Фундатор Кенігсбергського колегіуму (1544, майбутнього університету), найбільшого протестантського релігійно-освітнього центру в Центрально-Східній Європі. На короткий період відновив економічне життя Пруссії. Невільно посприяв поглибленню ідеологічно розколу в середовищі прусських протестантів. Помер у Тапіау, Пруссія. Похований у Кенігсберзькому соборі. Також — А́льберт, А́льбрехт Пру́сський (), А́льбрехт Гогенцо́ллерн.

Біографія

Молоді роки Альбрехт народився 17 травня 1490 року в франконському Ансбасі. Він був третім сином Фрідріха I Гогенцоллерна, німецького маркграфа Бранденбург-Ансбаху, і польської принцеси литовського походження Софії Ягеллонки. Дідами хлопця були бранденбурзький маркграф Альбрехт ІІІ Ахілл і польський король Казимир IV, прадідами — бранденбурзький маркграф Фрідріх І, саксонський курфюрст Фрідріх ІІ, польський король і великий князь литовський Владислав II Ягайло, німецький король Альбрехт II. По жіночій лінії Альберт був праправнуком київського князя Андрія Гольшанського. З дитинства був косоокий.

Відповідно до положень «Ахіллової диспозиції» (1473) батьки готували Альбрехта до духовної кар'єри. З 10 років хлопець виховувався при дворі кельнського архієпископа і курфюрста Германа IV, що зробив його каноніком. Після смерті архієпископа Альбрехт перейшов на службу до імператора Максиміліана І. 1508 року він взяв у імператорському поході до Італії, але захворів у дорозі й був змушений повернутися назад. Згодом, деякий час, Альбрехт перебував в Угорщині.

Великий магістр

Після смерті великого магістра Тевтонського ордену Фрідріха Саксонського (14 грудня 1510) брати-лицарі Ордену обрали його наступником Альбрехта. 13 лютого 1511 року він став новим великим магістром, прийнявши офіційні орденські клейноди, а в листопаді 1512 року урочисто в'їхав до Кенігсбергу. Брати-лицарі сподівалися, що обрання Альбрехта, який був небожем польського короля Сигізмунда І Старого, допоможе Ордену звільнитися від васальної залежності від Польщі. Проте довгі перемовини з поляками з цього питання призвели до дипломатичного розриву та війни, що спалахнула в грудні 1519 року. Альбрехт звертався за допомогою до Римської курії, імператора та князів Священної Римської імперії, але всюди отримав відмову. В результаті багаторічних воєнних дій терени держави Тевтонського ордену були спустошені, й великий магістр був змушений укласти в 1521 році Торнське перемир'я з Польщею.

Під час подорожей Німеччиною в 1519—1521 роках, в яких марно шукав підтримки у війні з поляками, Альбрехт познайомився з провідниками Реформації — Мартіном Лютером у Віттенберзі та Андреасом Озіандером в Нюрнберзі. Вони схилили великого магістра на бік реформаторів, а Лютер порадив йому перетворити духовну державу Тевтонського ордену на світське герцогство. Весною того ж року Альбрехт публічно підтримав Реформацію в промові у Нюрнберзькому рейхстазі 1522 року, а 28 лютого 1523 року звернувся з відкритим листом «До лицарів Тевтонського ордену», в якому закликав провідних братів перейти в лютеранство, одружитися і покінчити з чернечим життям.

Не отримавши допомоги від католицького світу у протистоянні з Польщею, 8 квітня 1525 року Альбрехт підписав із польським королем мир у Кракові. За умовами цього миру на основі духовної держави Тевтонського ордену створювалася світська держава — Прусське герцогство. Вона проголошувалася леном Польської корони, а її правителі — прусські герцоги — спадковими, нащадками роду Альбрехта. 10 квітня того ж року, на міській площі Кракова, Альбрехт публічно склав присягу королю Польщі як герцог Пруссії.

Герцог

Ставши герцогом, Альбрехт скасував Орден у Пруссії, але зберіг його систему управління краєм: орденські намісники стали оберратами (старшими радниками), комтури — головами округів. Офіційною релігією Пруссії проголошувалося лютеранство, церковні володіння стали власністю герцога. Економіку вдалося налагодити за рахунок мігрантів — німецькомовних протестантських купців, які були гнані з Центральної та Західної Європи. Частина братів-лицарів Ордену не визнала нововведень Альбрехта й обрала новим магістром Вальтера фон Кронберга, якого визнав Аугсбурзький рейхстаг.

1526 року Альбрехт одружився із данською принцесою Доротеєю. Вона народила шістьох дітей (з яких вижила лише одна дочка) і померла 1547 року. Не маючи спадкоємця, 1550 року 60-річний герцог одружився вдруге з 17-річною брауншвейзькою принцесою Анною-Марією. Вона народила довгоочікуваного сина Альбрехта-Фрідріха, який, однак, мав психічні розлади.

Альбрехт сприяв поширенню книгодрукування і освіти в Пруссії з метою поширення реформаційних ідей. 1529 року він заснував в Кенігсберзі так звану «Срібну бібліотеку», яка на кінець життя герцога нараховувала близько 9 тисяч найменувань. За прикладом європейських монарших дворів, Альбрехт створив власний хор і інструментальну капелу; він сам укладав збірники релігійних гімнів й власноруч написав хорал ().

1544 року Альбрехт відкрив Кенігсберзький колегіум (Альбертинський колегіум, , майбутній Кенігсберзький університет), куди запросив викладати провідних протестантських пасторів та самого Оссіандера (з 1549). Заклад став одним із форпостів Реформації в Центрально-Східній Європі, але, водночас, перетворився на осередок ідеологічної боротьби між старо- і новолютеранськими партіями, що постійно втручалися у політику. Як результат, придворні Альбрехта й старолютерани об'єдналися проти талановитих радників герцога, усунули їх з влади, а деяких довели до ешафоту.

Розколи та боротьба протестантів між собою, опір прусського лицарства централізації, майже щорічні католицькі виступи селян, душевна хвороба єдиного сина-спадкоємця негативно вплинули на Альбрехта. Розбитий морально і тілесно, він помер 20 березня 1568 року, у віці 78-ми років від чуми в замку Тапіау. Герцога поховали у Кенігсберзькому катедральному соборі, біля східної стіни. Герцогство успадкував його 15-річний син Альбрехт-Фрідріх, що був душевно хворим. Радники обмежили його у свободі пересування і запропонували оселитися у віддаленому палаці. Владу у краї ні на певний час фактично перебрала Пруська герцогська рада.

Родина

1 Дружина — Доротея Данська, донька Фредеріка I, короля Данії та Норвегії.

Діти: Анна-Софія (1527—1591) Катерина (? — 24 лютого 1528) — померла після народження; Фрідріх-Альбрехт (5 грудня 1529 — 1 січня 1530) — помер немовлям; Люція-Доротея (8 квітня 1531 — 1 лютого 1532) — померла немовлям; Люція (3 лютого 1537 — травень 1539) — померла немовлям; Альбрехт (березень 1539) — помер після народження. 2 Дружина — Анна-Марія Брауншвейг-Каленберг-Геттінгенська, донька герцога Брауншвейзького Еріха I.

Діти: Єлизавета (1551—1596) Альбрехт-Фрідріх (1553—1618) — прусський герцог. Генеалогія

Портрети

Примітки

Джерела Stephan Herbert Dolezel: Das preußisch-polnische Lehnsverhältnis unter Herzog Albrecht von Preußen (1525—1568) (= Studien zur Geschichte Preussens. Hrsg. von Walther Hubatsch. Band 14). Grote, Köln und Berlin 1967. Erich Joachim: Die Politik des letzten Hochmeisters in Preußen Albrecht von Brandenburg. 3 Teile. Hirzel, Leipzig 1892—1895 (Digitalisat ) Europäische Briefe im Reformationszeitalter. 200 Briefe an Markgraf Albrecht von Brandenburg-Ansbach, Herzog in Preusse, hg. von Walther Hubatsch, Kitzingen/Main 1949 Kurt Forstreuter: Zu den Kriegsstudien des Herzogs Albrecht von Preußen, Altpreußische Forschungen 19 (1942), S. 234—249; ND in: Ders.: Beiträge zur preußischen Geschichte im 15. und 16. Jahrhundert (= Studien zur Geschichte Preußens 7), Heidelberg 1960, S. 56–72 Walther Hubatsch: Albrecht von Brandenburg-Ansbach. Deutschordens-Hochmeister und Herzog in Preußen 1490—1568. Grote, Köln, Berlin 1965 [Neuausg.] Oliver Volckart: Die Münzpolitik im Ordensland und Herzogtum Preußen von 1370 bis 1550, Wiesbaden 1996 (Digitalisat)

Almut Bues und Igor Kąkolewski (Hrsg.): Die Testamente Herzog Albrechts von Preußen aus den sechziger Jahren des 16. Jahrhunderts (= Deutsches Historisches Institut Warschau. Quellen und Studien; Bd. 9). Wiesbaden 1999 Die Kriegsordnung des Markgrafen zu Brandenburg Ansbach und Herzogs zu Preussen Albrecht des Älteren, Königsberg 1555, 2 Bände. [Faksimile und Kommentar] im Auftrag des MGFA und in Zusammenarbeit mit dem DHI Warschau hg. von Hans-Jürgen Bömelburg, Bernhard Chiari und Michael Thomae, Braunschweig 2006 Almut Bues (Hrsg.): Die Apologien Herzog Albrechts (= Deutsches Historisches Institut Warschau. Quellen und Studien; Bd. 20). Wiesbaden 2009 Stefan Hartmann: Äußerungen Herzog Albrechts zum Militärwesen in bisher kaum bekannten Quellen — Kriegsbuch und Briefwechsel. In: Beiträge zur Militärgeschichte des Preußenlandes von der Ordenszeit bis zum Zeitalter der Weltkriege. Sven Ekdahl anläßlich seines 75. Geburtstages am 4. Juni 2010 gewidmet, hg. von Bernhart Jähnig (= Veröffentlichungen der Kommission für ost- und westpreußische Landesforschung 25), Marburg 2010, S. 191—232 Albrecht von Brandenburg-Ansbach und die Kultur seiner Zeit. Ausstellungskatalog des Rheinischen Landesmuseums Bonn. Rheinland Verlag, Düsseldorf 1968

Посилання

K. P. Faber: Briefe Luthers an Herzog Albrecht (1811) Профіль на Geneall.net Профіль на Thepeerage.com Генеалогія Альберта Пруського