Ба́рстер (від — спалах) — галактичне джерело рентгенівського випромінювання, у якому на квазістаціонарне фонове випромінювання накладаються спалахи, що періодично повторюються.
Світність барстерів між спалахами є несталою, коливається в межах 2,5·102–2,5·103 світності Сонця. Світність під час спалаху — близько 2,5·104 світності Сонця. Тривалість спалаху — кілька десятків секунд, періодичність — від кількох годин до кількох діб.
Барстери виявлять концентрацію до центра Галактики, значна їх частина належить до кулястих скупчень.
Механізм спалахів Барстерами є нейтронні зорі з порівняно слабким (як для нейтронних зір) магнітним полемЯкщо магнітне поле нейтронної зорі досить потужне, то речовина випадатиме лише на ділянках поблизу магнітних полюсів. Там утворюється розігріта яскрава пляма, в якій відбувається ядерне горіння. Внаслідок обертання нейтронної зорі виникає ефект маяка — такі зорі спостерігаються з Землі як рентгенівські пульсари., які входять до складу подвійних систем. Світність барстерів між спалахами зумовлена акрецією речовини на поверхню нейтронної зорі. Джерелом речовини є карлик із масою не більше 0,5 M☉, який заповнив свою порожнину Роша. Розрізняють спалахи двох типів: Спалахи першого типу зумовлені нестаціонарним характером акреції; Спалахи другого типу є термоядерними вибухами багатої на водень речовини, що накопичується на поверхні нейтронної зорі. Для того, щоб реалізовувався такий сценарій, магнітне поле нейтронної зорі має бути не дуже сильним, тоді речовина випадатиме більш-менш рівномірно та накопичуватиметься на поверхні (у виродженому стані). Накопичення речовини на поверхні врешті-решт призводить до початку термоядерних реакцій, які, внаслідок виродженого стану, відбуваються спалахоподібно.
Див. також Рентгенівські подвійні
Примітки
Джерела
Література