Пекі́н (, піньїнь: Běijīng, , «північна столиця», ) — столиця Китайської Народної Республіки. Населення муніципалітету — 22 млн мешканців (Пекін є другим за кількістю населення містом КНР після Шанхаю). Густота населення — 1309,4 осіб/км².
Пекін — значний транспортний вузол, місто обслуговують кілька залізничних станцій, міжнародний аеропорт, вісім гілок метрополітену. У Пекіні діють багато ВНЗ, музеїв та театрів. Місто славиться численними монументами історії та культури.
Пекін є політичним, освітнім та культурним центром КНР, тоді як головними економічними центрами вважають Шанхай і Гонконг. Стосовно змін у цьому балансі, див. Цзін-Цзінь-Цзі.
Географія
Пекін розташований поблизу північної вершини приблизно трикутної Великої Китайської рівнини. Рівнина простягається з південного і східного боків міста. Гори, розташовані на північ і захід від Пекіна, захищають місто і головну сільськогосподарську житницю північного Китаю від розростання монгольських пустель і степів. Північно-західні райони адміністративної території Пекіна, особливо повіт Яньцін та район Хуайжоу, включають гори Цзюньдушань, у той час як західні райони міста облямовують гори Сишань. При спорудженні Великого китайського муру, який на цій ділянці тягнеться по хребтах гір уздовж північного кордону Пекіна, використані ці ландшафтні переваги для захисту від північних кочових племен.
Гора Дунлін, що входить до гірського пасма Сишань і розташована на кордоні з провінцією Хебей, — найвища точка Пекіна, її висота сягає 2303 м. Серед великих річок, що протікають територією Пекіна річка Юндінхе і річка Чаобайхе — обидві відносяться до басейну річки Хайхе і течуть у південному напрямку. Крім того, Пекін — північний кінцевий пункт Великого китайського каналу, що проходить через Велику китайську рівнину і закінчується на півдні в Ханчжоу. Водосховище Міюнь, побудоване у верхів'ях річки Чаобайхе, — найбільше в Пекіні, воно є ключовим елементом системи водопостачання міста.
Міська зона Пекіна розташована в центрально-південній частині адміністративної території Пекіна і займає меншу, але постійно зростаючу частину її площі. Вона розходиться колами, укладеними між концентричними кільцевими дорогами Пекіна, п'ята і найбільша з яких — Шоста кільцева автодорога Пекіна (нумерація автокілець починається з 2) проходить вже через міста-супутники китайської столиці. Брама Тяньаньмень і однойменна площа міста формують центр. З півночі до них примикає Заборонене місто — колишня резиденція китайських імператорів. На захід від Тяньаньмень розташована урядова резиденція Чжунаньхай. Зі сходу на захід центр Пекіна перетинає вулиця Чананьцзе — одна з головних транспортних артерій міста. Біля Третьої кільцевої Пекіна розташовано один з найбільших парків — Парк пурпурового бамбука (Цзичжуюань гун'юань). Іншими відомими парками є Цзіншань та Таожаньтін.
Клімат Пекін розташований в схильному до мусонів вологому континентальному кліматі або мусонному субтропічному кліматі, для якого характерне спекотне вологе літо завдяки впливу східних мусонів і холодна вітряна суха зима, що формується під впливом сибірських антициклонів. Середня температура в січні становить −7… −4 °C, у липні — 25… 26 °C. За рік випадає понад 600 міліметрів опадів, 75 % яких випадає влітку, тому в Пекіні часто взимку може бути нижче −10 °C, і при цьому відсутній сніг. В грудні 2023 року, столиця Китаю Пекін побила власний рекорд кількості годин з морозною погодою за грудень, який став найхолоднішим за всю історію спостережень, що триває з 1951 року. За повідомленням державної газети Beijing Daily, метеорологічна обсерваторія зафіксувала в Пекіні з 11 грудня понад 300 годин мінусової температури, що і стало рекордом. До того ж китайська столиця пережила дев'ять днів поспіль, коли термометр опускався нижче −10 °CУ Пекіні зафіксували найхолодніший грудень за всю історію спостережень. 26.12.2023, 21:54.
Назва Назва Пекін насправді не відповідає сучасній китайській вимові. На офіційному діалекті путунхуа (який переважно відповідає пекінській фонетичній нормі) назву міста вимовляють як Бейцзін. Англійська та деякі інші мови в другій половині XX ст. назву міста привели у відповідність реальній вимові — Бейджин. Однак українська та багато інших мов як і раніше використовують стару назву (наприклад, , , тощо).
«Пекіном» місто вперше назвали французькі місіонери близько чотирьохсот років тому, коли в північних китайських діалектах ще не стався зсув приголосних, за якого практично всі звуки трансформувалися в . Південні діалекти цього зсуву не зазнали, а, кантонською назва столиці Китаю досі вимовляється як «Бакгін».
Упродовж історії Пекін відомий у Китаї під різними іменами. Зі 136-го до 1405-гоThe Encyclopedia of World History. і потім з 1928-го до 1949-го його називали Бейпін (, Beiping, «Північний спокій»). В обох випадках це було пов'язано з перенесенням столиці з Пекіна до Нанкіна (першого разу імператором Хунйу династії Мін, а другого — гоміньданським урядом Китайської Республіки) та втратою Пекіном столичного статуса.
1949 року після проголошення Китайської Народної Республіки Комуністична партія Китаю повернула назву Пекін (Бейцзін), підкресливши цим повернення місту столичних функцій. Уряд Китайської Республіки, що втік на Тайвань офіційно ніколи не визнавав зміни назви, та в 1950-ті й 60-ті на Тайвані Пекін часто продовжували називати Бейпіном, указуючи на нелегітимність КНР. Однак сьогодні майже всі тайванці, включно з владою Тайваню, використовують назву «Пекін», хоча на декотрих мапах, надрукованих на Тайвані можна побачити стару назву, а також адміністративний поділ Китаю, що існував до 1949 року.
Поетична назва Пекіна — Яньцзін (, Yānjīng, «Столиця Янь») рине коренями в давнину династії Чжоу, коли в цій місцевості існувало царство Янь. Ця назва відображена в назві місцевої марки пива (Yanjing Beer) і в назві Яньцзінського університету (увійшов до складу Пекінського університету). За монгольської династії Юань місто мало назву Ханбалик, її можна зустріти в записах Марка Поло як Cambuluc.
(У наступних розділах також наведено інші історичні назви Пекіна.)
Історія
Від заснування до XII століття Міста в районі Пекіна існували з першого тисячоліття до нашої ери. На території сучасної столиці Китаю розташовувалося місто Цзі () — столиця царства Янь, однієї з держав періоду Воюючих царств (473—221 роки до н. е.).
Після падіння Янь наступні династії Хань і Цзінь включали цю місцевість до складу різних округів. За часів династії Тан ця територія стала місцем розташування штаб-квартири цзєдуши Фаньяна, військового губернатора північної частини сучасної провінції Хебей. 755 року тут почалося повстання Ань Лушаня, яке часто розглядається як відправна точка падіння династії Тан.
936 року північнокитайська Пізня Цзінь віддала більшу частину північних прикордонних земель, включаючи територію сучасного Пекіна киданській династії Ляо. 938 року династія Ляо заснувала другу столицю своєї держави на місці нинішнього Пекіна, назвавши її Наньцзін («Південна столиця»). 1125 року чжурчженська династія Цзінь приєднала царство Ляо і в 1153 році перемістила столицю у Nanjing, перейменувавши його в Чжунду ( — «Центральна столиця»). Вона розташовувалася в сучасному районі Тяньнінси, трохи на північний захід від центру Пекіна.
Монгольське завоювання
1215 року Чжунду спалений монгольськими військами за наказом Чингісхана і заново відбудований трохи північніше, 1267 року. Готуючись до завоювання всього Китаю, майбутній засновник династії Юань Даду хан Хубілай зробив місто своєю столицею і назвав його китайською (, піньїнь Dàdū — Велика столиця), а монгольською — Ханбалик (Велика резиденція хана). Саме в цей час Китай відвідав Марко Поло, у своїх записав він називає місто Cambuluc. До цього столиці китайської держави зазвичай розташовувалися у центральних районах країни, проте головна база Хубілая розташовувалася в Монголії, тому він обрав саме це місце через близькість до неї. Це рішення хана прославило статус міста, розташованого на північній околиці історичного Китаю. Даду розташовувався трохи на північ від сучасного центру Пекіна, між північними відрізками нинішніх Другою і Третьою кільцевими дорогами. У цьому районі досі стоять залишки монгольських фортечних мурів.
Північна столиця
1368 року династія Юань втратила владу, місто знову зруйнували, але пізніше його відбудувала Династія Мін, а навколо нього заснувала округ Шуньтянь (). 1403 року третій мінський (не плутати з мінський) імператор Юнле знову переніс столицю з Нанкіна до цього міста, перейменувавши його на Пекін (, сис. Палл. Бейцзін — Північна столиця). Місто стало також відомим під назвою Цзінші ( — «столиця»). За часів династії Мін Пекін набув своїх сучасних обрисів, а мінський фортечний мур служив міським муром Пекіну до недавнього часу, коли його знесли для будівництва Другої кільцевої автодороги.
Вважається, що Пекін був найбільшим містом світу в періоди з 1425 по 1650 і з 1710 по 1825 роки. Заборонене місто, резиденція мінських і цінських імператорів, побудоване в період 1406—1420 років. Після нього побудований Храм Неба (1420 рік) та інші значні споруди. Головний вхід в Заборонене місто — Брама небесного спокою (також знана як Брама Тяньаньмень), що стала державним символом Китайської Народної Республіки і зображена на її гербі, двічі горіла в часи династії Мін і була остаточно відновлена 1651 року.
Новий час Вдершись до Китаю, маньчжури повалили династію Мін і заснували династію Цін. Пекін залишався столицею цінського Китаю впродовж усього періоду правління династії. Як і за часів попередньої династії, місто також називали Цінші, або маньчжурською — Гемун Хецен. Під час окупації Пекіна 1860 року англійці і французи розграбували і спалили імператорський палац Юаньмінюань. 1900 року місто пережило облогу і вторгнення об'єднаної армії західних держав під час, так званого, Боксерського повстання.
1911 року в Китаї сталася Синьхайська революція, яка повалила цінське панування і встановила республіку. Спочатку планувалося перенесення столиці в Нанкін. Однак після того, як високий цінський сановник Юань Шикай став на бік революціонерів і змусив імператора відректися, тим самим забезпечивши успіх революції, революціонери в Нанкіні погодилися з тим, щоб Юань Шикай став президентом заснованої Китайської Республіки і щоб столиця залишалася в Пекіні.
Юань Шикай став поступово консолідувати владу в своїх руках, що 1915 року завершилося оголошенням про створення Китайської Імперії, а себе він проголосив імператором. Це рішення відвернуло від нього багатьох революціонерів, Юань Шикай помер роком пізніше. Після його смерті Китай розпався на регіони, контрольовані місцевими воєначальниками, між найсильнішими з яких почалися часті зіткнення за контроль над Пекіном (Чжилійсько-аньхойська війна, Перша чжилійсько-фентянська війна і Друга чжилійсько-фентянська війна).
Новітній період Після успіху Північного походу Гоміньдана, який приборкав північних воєначальників, 1928 року столиця Китайської Республіки офіційно перенесена в Нанкін, а Пекін перейменований на Бейпін (, піньїнь Běipíng — Північний спокій), що мало підкреслити нелегітимність військового уряду в Пекіні.
Під час Другої японсько-китайської війни 29 липня 1937 року Пекін опинився в руках японців. Під час окупації місту повернули назву «Пекін», тут заснували маріонетковий Тимчасовий уряд Китайської Республіки, у підпорядкування якому передані етнічно китайські частини окупованого японцями Північного Китаю. Потім його об'єднали з головним окупаційним урядом Ван Цзінвея в Нанкіні. Японська імператорська армія розмістила в місті загін 1855 з бактеріологічних досліджень, який був підрозділом загону 731. Тут японські медики проводили експерименти на людях.
15 серпня 1945 року одночасно з капітуляцією Японії під час Другої світової війни Пекін знову перейменували на Бейпін.
Післявоєнний час