Бульварний театр — театр «для простолюду», який грає загальнозрозумілі побутові п'єси на сучасні сюжети. Спектаклі носять розважальний характер і зазвичай містять елемент еротики. Бульварними бувають всі театральні стилі: комедія, драма, водевіль та фарс.
Історія Назва бульварних театрів (у множині відомих також як театри бульварів) походить від театрів, побудованих у XVII—XVIII віках на бульварі Тампль у Парижі.
Перший бульварний театр був відкритий в 1759 році Жаном Батистом Ніколе (:fr:Jean-Baptiste Nicolet). Театр спочатку називався іменем самого Николе (), причому власник сам давав вистави маріонеток і виступав як актор. З 1772 року театр став називатися «королівським» (:fr:Grands-Danseurs du Roi), а після революції 1792 отримав назву Гете (:fr:Théâtre de la Gaîté), під яким існує і понині.
Наступний театр, знаменитий «Амбігю комік» (:fr:Théâtre de l'Ambigu-Comique), був відкритий в 1769 році актором Ніколя-Медаром Одіно (:fr:Nicolas-Médard Audinot). Незважаючи на протидію королівської опери, Одіно ставив музичні спектаклі. У 1827 році після пожежі театр переїхав на бульвар Сен-Мартен.
Можливості бульварних театрів у виборі п'єс були обмежені правом дирекції привілейованого королівського театру Комеді Франсез відбирати найкращі нові п'єси для своєї трупи. Для залучення глядачів бульварні театри стали орієнтуватися на низький смак обивателів і розважальний репертуар з помітною часткою еротики. Від творів бульварних драматургів і пішов термін «бульварна література»С. Осовцов. Почему мы так говорим? // Нева. — 2003. — № 12. .
Після декрету про свободу театрів 1791 року бульварні театри отримали можливість додати в репертуар п'єси Корнеля, Мольєра, Расіна. Але як і раніше спектаклі характеризувалися відчайдушними веселощами і ефектним оформленням.
Революція додала до репертуару такі про-якобінскі п'єси, як «Смерть Марата» та «Свобода негрів», а після повалення якобінської диктатури, були, природно, поставлені «Деспотизм і свобода» та «Якобінці у пеклі».
На початок XIX століття бульварні театри в основному покладалися на мелодрами, з традиційним набором вбивство|вбивств, зрада|зрад і спокушання. Бульвар дю Тампль в цей час отримав прізвисько «Бульвару Злочинів» (:fr:Boulevard du Crime).
Сьогодення З XX століття будинки паризьких бульварних театрів здебільшого орендуються різними антрепризами, зазвичай для постановки однієї п'єси.
Див. також Народний театр Пересувний театр
Джерела К. А. Смолина. Сто великих театров мира. Глава «Театры бульваров» . — Вече, 2010.
Посилання