Сима Цянь

Си́ма Цянь ( <Сима Ч'єн>; народився прибл. у 145"...most systematically presented in The Grand Scribe’s Records written by Sima Qian (c. 145–86 BC) in the Western Han Dynasty" Early China - A Social and Cultural History, page 48, Cambridge University Press. чи у 135 р. до н. е., помер прибл. у 86 р. до н. е.) — китайський історик («батько китайської історіографії») і письменник. Був, як і його батько Сима Тань, придворним історіографом та астрологом династії Хань.

Сима Цянь є автором «Історичних записів» (, shǐ-jì — «Ши-цзі»), до складу яких входять біографії та вислови видатних історичних діячів (імператорів, чиновників, філософів і др.), вірші та ін. У цьому збірнику (зі 130 сувоїв) він вперше окреслив більш як двотисячолітню історію Китаю — від часів легендарного Жовтого Імператора (，huáng-dì — Хуанді) до династії Хань включно. «Історичні записи» Сима Цяня мали великий вплив на китайських істориків наступних поколінь.

Після кастрації він став першим євнухом в історії Китаю, який обійняв посаду імператорського секретаря. Відтоді цю посаду традиційно обіймали євнухи.

Біографія

Походив з давнього аристократичного роду Сима, його Ціньської гілки. Батько Сима Цяня, Сима Тань, був історіографом при імператорі У (Хань У-ді): у його обов'язки входило завідування імператорською бібліотекою і спостереження за календарем. Сима Цянь народився та виріс у Лунмені, поблизу сучасного Лояна. У віці 10 років його батько вже дав йому глибоке розуміння конфуціанської класики. Його вчителями були відомі конфуціанці Кун Аньґо () і Дун Чжуншу (), , але на відміну від батька, виявляв більшу симпатію до даосизму.M. Künstler, op. cit., s. 21.

У віці 20 років Сима Цянь виконуючи волю батька, вирушив у подорож країною, збираючи матеріали та інформацію, які мали стати йому в нагоді під час роботи над «Записами історика». Він перевіряв чутки та перекази, копіював стародавні написи на стелах та каменях, відвідував місця, відомі з міфології, зокрема гробниці Юй Великого та Шуня. Він дістався річки Янцзи та територій на південь від неї, які сьогодні займають провінції Шаньдун, Юньнань, Хебей, Чжецзян, Цзянсу, Цзянсі та Хунань.

Після повернення він був призначений на посаду супроводжувача при імператорських інспекційних експедиціях. У 110 до н. е., у віці 35 років, Сима Цянь був посланий у військову експедицію проти західних «варварів», проте звістка про смертельну хворобу батька змусила його повернутися до столиці. Сима Тан заповідав синові завершити його історичні дослідження. Сима Цянь взявся за цю роботу в 109 до н. е. У 105 до н. е. він був обраний одним з науковців, покликаних провести реформу календаря. Як чиновник вищого рангу він також виконував функції радника при імператорі.

У 99 році до н. е. Сима Цянь виявився втягнутим у справу Лі Ліна () і Лі Гуанле (), двох полководців, які очолювали кампанію проти хунну на півночі, були розбиті та взяті в полон. Імператор приписав поразку Лі Лінгу,і всі урядові чиновники засудили його за це. Сима був єдиною людиною, яка захищала Лі Лінга, який ніколи не був його другом, але якого він поважав. Імператор розцінив захист Симою Лі як напад на свого зятя Лі Гуанл, який також без особливого успіху воював проти хунну, і засудив Симу до смертної кари.У той час страту можна було замінити грошима або кастрацією. Оскільки Сима не мав достатньо грошей, щоб спокутувати свій «злочин», він вибрав останнє і був кинутий до в'язниці, де пробув три роки. Він описав свій біль так: «Коли бачиш тюремника, ти з покірністю торкаєшся землі чолом. При одному тільки вигляді його підлеглих тебе охоплює жах… Таке приниження ніколи не може бути стерте з пам'яті». Сима назвав свою кастрацію «найгіршим з усіх покарань».

Євнух та імператорський секретар У 96 році до нашої ери Сима Цянь звільнили з в'язниці та призначили на вищу посаду, ніж раніше, — чжуншуліна (中書令), що відповідала імператорському секретарю. Він займався прийняттям звітів для використання правителем і розробкою едиктів. Сима Цянь був першим євнухом в історії, який обійняв цю посаду. Пізніше традицією при імператорському дворі стало традицією призначати кастратів секретарями.

Останній період життя Сима Цяня маловідомий. Він помер між 90 і 85 роками до нашої ери.

Вчений початку XX століття Ван Говей стверджував, що немає достовірних записів, які б встановили дату смерті Сима Цяня. Він, як і більшість сучасних істориків, вважають, що Сима Цянь провів останні дні свого життя в усамітненні () після того, як покинув двір династії Хань і, ймовірно, помер приблизно в той же час, що й імператор У, в 87/86 році до нашої ери.

Могила та легенда про родичів Гробниця Сима Цянь та присвячений йому храм знаходяться в Чжичуані (芝川镇), районі Ханьчен (韩城) в провінції Шеньсі. Там також можна знайти стели, що вшановують членів родини, та місце, де колись стояла родинна садиба Сима.

Місцева легенда розповідає, що після скандалу з Лі Лін родичі Сима Цянь змінили прізвища, щоб уникнути переслідувань з боку імператора. Зміни стосувалися написання ієрогліфів у прізвищі Сима (司马). Одні додали одну риску до ієрогліфа «сі» (司), перетворивши його на «тун» (同). Інші додали до ієрогліфа «ма» (马) ключ «бін», перетворивши його на ієрогліф «фен» (冯). Сьогодні вважається, що місцеві жителі з прізвищами «Тун» та «Фен» є нащадками родичів великого історика.

Реформа календаря Як і його батько, Сима Цянь працював астрологом при дворі імператора. Астрологію та астрономію на той час не розділяли. До обов'язків придворного астролога входило вимірювання плину часу, і передбачення про успішність тієї чи іншої діяльності правителя, залежно від руху небесних тіл, пояснення незвичайних явищ у небі (таких як сонячне затемнення), а також у природі (наприклад, землетруси). Ця діяльність ґрунтувалася на теорії «небесного мандата».

105 року до н. е. Сима Цянь був обраний для проведення великої реформи календаря. Разом з Тан Ду (唐都), Ден Піном (邓平) і Ло Ся-хуном (落下闳) Сима Цянь розробив новий повний календар, названий Тайжу (太初历) від епохи правління імператора У. Нова система відліку часу набула чинності в 104—101 роки до н. е.

Рік Тайжу становив 365,25 дня (а точніше) днів) і був розділений на 12 місячних місяців, кожен з яких тривав по 29,52 дня (). Новий календар, заснований на місячному календарі Цинь, став справжньою революцією в китайській системі вимірювання перебігу часу. Вважається, що це був найточніший календар стародавнього Китаю, складений на основі ретельних астрономічних спостережень.

Принципи вчення Сима Цянь

Основними принципами, що визначають структуру кола історичної життєдіяльності народу, Сима Цянь називає прямоту (чжун), повагу (цзін) та культурність (вень).

Перший із принципів — це, висловлюючись сучасною мовою, принцип центризму. Письмовий знак, за допомогою якого фіксується слово «чжун», є поєднанням символів «середина» і «серце», що означає щось таке, що йде з самого серця — щирість, прямота, відвертість, правдивість та інші терміни з цього синонімічного ряду. Причому «чжун» пояснюється не просто як одна з багатьох властивостей людини, а як одна з небагатьох цінних, атрибутивних характеристик «жень» (людяності), того, що власне і становить людське в людині, робить його людиною. Саме прямодушність як атрибутивна, глибинна характеристика природи людини й становить, за Сима Цяню, один із трьох наріжних принципів політичної влади.

Другий із цих принципів — «цзін» — пошана, шанобливість, повага. Маючи коріння в культі предків, шануванні богів (батьків і представників старшого покоління в цілому), у міру формування державності «цзин», поступово набуває все більшого значення як політичний принцип — поваги правителя. Звичайно, правителя гідного, мудрого і справедливого, такого, що дотримується законів і керується ними, одночасно з їхньою допомогою спрямовуючи життєдіяльність громадян своєї держави у творче русло.

Нарешті, третій з основних принципів, якими, за Симом Цяню, визначається коло історичного життя народу, — це принцип культури, цивілізованості — «вень». Подібно до прямодушності та шанобливості, культурність, культурний початок теж трактується ним не як одна з багатьох властивостей людини, а як безпосередній вираз людяності в людині, такого, що притаманне тільки їй. Але якщо повага або любов до іншого –характеристика вікової природи людини, то «вень» — щось набуте, характеристика людини як виключно суспільної істоти. У цьому культурний початок, «вень», відрізняється від суспільних законів. Культура — це те, що розширює кругозір людини, наповнює її новим змістом, який з часом стає все багатшим, закони ж, навпаки, є регуляторами культурної діяльності, правилами, за допомогою яких, власне, і спрямовується діяльність людини.

Отже, «чжун» (прямодушність), «цзін» (шана) та «вень» (культурність) є, як вважав Сима Цянь, трьома китами, на яких ґрунтується життєдіяльність народу протягом усього циклу його історичного існування. Течія ж процесів, що утворюють цей цикл, зумовлюється неминучою зміною основ історичної життєдіяльності народу. Неминучим же ця зміна стає настільки, оскільки влада, заснована на одному з принципів, зрештою обов'язково перероджується в результаті трансформації згідно з відповідним їй принципом. Так, прямодушність, щирість — «чжун», гіпертрофуючись, як принцип політичної влади та стаючи самоціллю, неминуче вироджується в те, що Сима Цянь позначив як дикість — «е». Відповідно і влада, яка прагне керувати, спираючись лише на прямодушність, хоче вона того чи ні, приходить до того стану речей, яке прирікає людей на дикість, і зрештою — на деградацію суспільного устрою, що гостро ставить необхідність переходу до іншого ладу, що ґрунтується на принципі поваги.

Однак своє «підводне каміння» має і принцип шанобливості «цзін». Виростаючи з одного з найкращих інстинктів людської природи — інстинкту шанування (перш за все батьків), шанобливість у процесі формування органічного суспільства починає у своїй еволюції переорієнтуватися на закон, владу, правителя. І в цьому повинна бути розумна міра. Якщо шанобливість «цзін» трансформується у забобони, обожнювання того, хто цього не вартий, іншими (більш сучасними) словами, у появу культу особистості, то це обумовлює настання соціального хаосу і надалі призводить до нагальності переходу до наступного рівня соціального устрою, який виходить з принципу «вень» — культурного початку, цивілізованості.

Але й принцип «вень» амбівалентний за своєю суттю. Бездумне дотримання його і його просування як єдино правильного й універсально чинного, викликає панування у суспільстві вже не справжньої культури, а її сурогату — формальної, нежиттєвої, по суті схоластичної «псевдоосвіченості» і «псевдоучености». У відносинах між людьми перебільшення реальної ролі культурного початку призводить до порушення добросусідських, природних зв'язків, приглушує, а то й взагалі елімінує в них простоту, щирість, невимушеність, сердечність. Гіпертрофуючись, культурність обертається фальшю, ганебністю, сурогатністю. Але щоб вибратися з цього, здавалося б, глухого кута, щоб урятувати людину і суспільство від цієї несправжності, немає, на думку Сима Цяня, нічого кращого, ніж повернутися до прямодушності. Цикл замикається.

Вплив на китайську біографічну літературу Представляючи життя історичних особистостей, Сима Цянь привніс у китайську біографію принципи, відмінні від тих, що були розроблені на Заході. Завдяки йому китайська біографія (傳) є розповіддю про чиєсь життя, представленим від народження до смерті в хронологічному порядку, що закінчується розповіддю про справи, залишені цією людиною, та своєрідним висновком, що підсумовує все і виявляє певну спорідненість з мораллю.

Такий підхід спричинив появу так званих неофіційних біографій (外傳), в яких висвітлювалися факти, пропущені в оригіналі. Іноді при цьому посилалися на легенди, що призвело до зближення цього жанру з літературною фантастикою та сприяло розвитку романістики.M. Künstler, op. cit., s. 98.

Спадщина