Порфірія (від  — пурпур) — група захворювань, спричинених порушенням біосинтезу гему, за яких у різних тканинах організму накопичуються порфірини та їхні попередники. Більшість порфірій є спадковими, проте окремі форми (зокрема пізня шкірна порфірія) частіше бувають набутими. Унаслідок дефіциту одного з ферментів синтезу гему уропорфірини, копропорфірини та протопорфірини накопичуються в організмі, що призводить до появи специфічних симптомів: фотодерматозів, шлунково-кишкових та нервово-психічних розладів.

Клінічні прояви

Гострі порфірії перебігають у вигляді нападів (атак): сильний біль у животі, нудота і блювання, запор, тахікардія, підвищення артеріального тиску, м'язова слабкість аж до периферичної нейропатії, а також психічні розлади — тривога, безсоння, сплутаність свідомості. Характерною є зміна кольору сечі на червонувато-бурий, особливо після стояння на світлі. Шкірні форми проявляються підвищеною фоточутливістю, утворенням пухирів, ерозій та рубців на ділянках шкіри, що зазнають дії сонця.

Причини та провокуючі чинники Порфірії зумовлені генетичними дефектами ферментів синтезу гему. Напади гострих форм можуть провокувати низка лікарських засобів (зокрема барбітурати, сульфаніламіди, деякі протисудомні), алкоголь, голодування та низькокалорійні дієти, інфекції, стрес і коливання рівня статевих гормонів. Перелік безпечних і небезпечних препаратів ведуть спеціалізовані бази даних, зокрема Європейської мережі порфірій.

Патогенез

Гем синтезується у вісім послідовних ферментативних етапів, починаючи з δ-амінолевулінової кислоти (АЛК). Дефіцит або дефект будь-якого з ферментів цього ланцюга спричиняє накопичення проміжних продуктів — АЛК, порфобіліногену та порфіринів — перед місцем метаболічного блоку. Нейротоксичну дію при гострих формах пов'язують із накопиченням АЛК і порфобіліногену, тоді як фоточутливість при шкірних формах зумовлена відкладенням порфіринів, які під дією світла ушкоджують шкіру.

Класифікація Порфірії класифікують за основним місцем накопичення попередників гему — у печінці (печінкові порфірії) або в кістковому мозку (еритропоетичні порфірії). За клінічним перебігом їх поділяють на гострі (з нападами) та переважно шкірні форми.

+ Основні типи порфірій Тип Дефіцитний фермент Локалізація Основні прояви Порфірія з дефіцитом дегідратази АЛК дегідратаза АЛК печінкова гостра, нервові розлади Гостра переміжна порфірія порфобіліногендезаміназа печінкова гостра, напади болю в животі, нейропатія Вроджена еритропоетична порфірія (хвороба Гюнтера) уропорфіриноген-III-синтаза еритропоетична тяжка фоточутливість Пізня шкірна порфірія уропорфіриногендекарбоксилаза печінкова пухирі на шкірі, пов'язана з гепатитом C Спадкова копропорфірія копропорфіриногеноксидаза печінкова гостра + шкірна Варієгатна порфірія протопорфіриногеноксидаза печінкова гостра + шкірна Еритропоетична протопорфірія ферохелатаза еритропоетична біль і почервоніння шкіри на сонці

Діагностика Основою лабораторної діагностики гострих порфірій є визначення підвищеного рівня порфобіліногену та АЛК у сечі під час нападу. Додатково досліджують уміст порфіринів у сечі, калі та плазмі крові, а для встановлення конкретного типу застосовують визначення активності ферментів і генетичне тестування. Через рідкісність захворювання й потребу в спеціальному обладнанні частина аналізів виконується лише в референс-лабораторіях.

Лікування Лікування гострого нападу передбачає усунення провокуючого чинника, знеболення, введення глюкози та внутрішньовенне застосування препаратів гему (гем аргінат, торгова назва Normosang; гематин), які пригнічують синтез АЛК і скорочують напад. У 2019 році для профілактики частих нападів гострої печінкової порфірії схвалено препарат гівосиран (Givlaari). Профілактика ґрунтується на уникненні небезпечних ліків і достатньому калоражі. Для шкірних форм важливими є захист від сонячного світла та лікування основного захворювання.

Епідеміологія Порфірії належать до рідкісних захворювань. Найпоширенішою гострою формою є гостра переміжна порфірія; сумарна поширеність гострих порфірій оцінюється приблизно на рівні одного випадку на кілька десятків тисяч населення, з відмінностями між регіонами.

Історія Ознаки хвороби описував ще Гіппократ. Біохімічний механізм порфірій уперше окреслив Фелікс Гоппе-Зейлер у 1871 році. Порфірію пов'язують із хворобою короля Георга III, а гіпотеза про зв'язок фоточутливості й змін зовнішності з легендами про вампірів та вовкулак набула популярності у другій половині XX століття, хоча й піддається критиці.

Порфірія в Україні В Україні порфірії, як і в інших країнах, належать до рідкісних захворювань. Інформаційну підтримку пацієнтів і лікарів — зокрема щодо діагностики, доступності препарату гем аргінату (Normosang) та переліку небезпечних ліків — надає ресурс «Порфірія в Україні».

Примітки

Література

Посилання ПОРФІРІЯ — Фармацевтична енциклопедія Orphanet — портал рідкісних захворювань Порфірія в Україні — інформаційний ресурс для пацієнтів і лікарів