Андрі́й Корні́йович Сова́ (, Одеса, Російська імперія — 11 грудня 1994, Київ, Україна) — український актор, гуморист, майстер художнього слова, народний артист Української РСР.

Життєпис Народився 30 грудня 1912 року в Одесі на Молдаванці, дитинство провів на Балківській вулиці.

Навчався в школі імені Івана Франка, де працювали спортивний, хоровий, танцювальний, драматичний гуртки. У школі уперше вийшов на сцену як герой п'єси «Робін Гуд».

Після загальноосвітньої школи вступив до школи плавскладу. Про той час він написав у спогадах «Дорога до сміху». На двадцять першому році життя отримав «Морехідну книжку» й дістав направлення на теплохід «Цюрупа».

Потім навчався в Одеському театральному училищі, яке закінчив в 1938 році. Першою і одразу однією з провідних була роль у кінофільмі Мирона Білинського «Стара фортеця», в якому грав і Марк Бернес. Потім знявся у кінофільмах «Морський яструб», «В далекому плаванні», «Максимко», «У мирні дні», «Блакитні дороги». Гумористичну роль орангутанга зіграв у кінострічці «Таємничий острів» Бориса Шелонцева. У фільмі "Танкер «Дербент» знімався з відомими акторами Василем Меркур'євим, Юхимом Копеляном, Лідією Сухаревською, в «Морському яструбі» — з Іваном Переверзєвим, Леонідом Кмітом, Чеславом Сушкевичем. Кінцівку «Морського яструба» довелося змінити, бо вже почалася німецько-радянська війна. Сценарій до подій 1941 року адаптували Юрій Олеша і Веніамін Рискінд. Працювали під бомбами. Море було «нашпиговане» мінами. Дознімали картину на Каспії, монтували в Тбілісі. Одеська кіностудія була евакуйована до Ташкента. А. Сова одразу попрямував до військкомату, але Марк Бернес порекомендував колегу режисеру Леонідові Лукову на роль артилериста в фільмі «Два бійці». За його участю створено також картини «У далекому плаванні», «Я — чорноморець».

Повернувся до Одеси в травні 1945 року. Тут познайомився з Амвросієм Бучмою. Зустріч стала доленосною.

Київський період Київський період в житті актора розпочався зі вступу до Театру Радянської Армії. Згодом театр ліквідували. Хлопці та дівчата створили «веселу й співочу бригаду», мандрували селами й містами України, виступали будь де — в клунях, у коморах, на полі при гасових лампах, свічках або й при місячному сяйві: музика, пісні, романси і, звичайно, гумор. Потім група розпалася.

Після конкурсу (1951 р.) був прийнятий до Київської обласної філармонії, в якій згодом відбувся перший сольний концерт

Дружив з Степаном Олійником. У репертурі окрім творів С. Олійника були мініатюри Павла Глазового.

З 1959 року був актором «Укрконцерту». Був учасником вистави, поставленої Юхимом Березіним і Юрієм Тимошенко до декади української літератури та мистецтва в Москві. Був активним учасником концертів у Кремлівському палаці з'їздів, Великому театрі СРСР, в Ермітажі, Ленінградському театрі естради, в багатьох містах СРСР. Були також виступи в Польщі, Німеччині, Чехословаччині, Америці, Франції, Канаді.

У домі А. Сови часто бували Юрій Гуляєв, Юрій Тимошенко, Юхим Березін, Олександр Таранець і Петро Ретвицький, Діана Петриненко, Павло Глазовий.

30 жовтня 1965 року земляки запросили А. К. Сову на святкування знаменної події — присвоєння Одесі звання міста-героя.

Потім було 16 років боротьби з тяжкою хворобою. Робота з учнями: протягом багатьох років тричі на тиждень приходили до нього на Червоноармійську студенти Київського училища естрадно-циркового мистецтва по науку.

Писав спогади, гумористичні оповідання з власного життя. Дуже багато читав. Особливо цінував Чехова — за лаконізм, конкретику і вміння побачити головне. Єдине, що докучало, — біль. На милицях обслуговував себе сам. Дружину відпускав на тривалі гастролі. Навіть заохочував, бо ніщо не повинно порушувати життєвий ритм.

Усе робив з артистизмом. Якщо писав комусь поздоровлення, то обов'язково щось дотепно віршував, компонував колаж. Любив тишу. Дуже йому не подобалося, коли треба було кудись їхати. В таксі (своєї машини не мав) прикривав характерний ніс рукою. Щоб не впізнали.

Помер 11 грудня 1994 року. Похований 13 грудня на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

В Одесі з 2000 року кожного вересня проводять Всеукраїнський конкурс виконавців і авторів гумору та сатири, естрадного та фольклорного мистецтва імені Андрія Сови.

Родина Дружина — Галина Жирова, актриса Київського театру російської драми імені Л. Українки.

Дочка — Валентина Сова (1960 р. н.), актриса.

Фільмографія : Танкер «Дербент» — матрос Алексєєв : Бойова кінозбірка № 8 — боєць : Таємничий острів — Джуп : Морський яструб — рульовий на «В'ятці» : Бойова кінозбірка № 11 — партизан («Кар'єра лейтенанта Гоппа») : Два бійці — артилерист : Зниклий безвісти — матрос : Я — чорноморець! — боцман : В далекому плаванні — писар Аксьонов : Я — чорноморець! — Стьопа Шувалов : Блакитні дороги — матрос : У мирні дні — Сучков : Щедре літо — гармоніст : Максимко — матрос Свистунов : Командир корабля — епізод : Тінь біля пірсу — Василь, веселий матрос : Море кличе — Грицько, рибалка : Є такий хлопець — епізод : Незвичайне літо — моряк з нічного патруля : Королева бензоколонки — Панас Петрович : Розвідники — боцман

Твори Сова А. К. Дорога до сміху: Сторінки біографії. — Київ: Мистецтво,1986. — 111 с.

Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора, медалі. Почесні звання «Заслужений артист Української РСР» (1960), «Народний артист Української РСР» (1965)

Література Одеське театрально-художнє училище. Особистості: Біографічний словник/Букач В. М. . – Одеса: КЦВ, 2025. – С. 69.

Посилання Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.205, 289. Ще сміх не стих. Кілька сторінок із життя українського Луї де Фюнеса Олег Вергеліс // Дзеркало тижня. — 2007. — № 49 Дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 70-річчю А. К. Сови // Перець.— 1983. — № 2.— С. 5.

Примітки