Ту-95 (проєкт «95» або виріб «В», за кодифікацією НАТО: Bear) — турбогвинтовий стратегічний бомбардувальник-ракетоносій, розроблений та прийнятий на озброєння в СРСР у 1950-х роках. Перший політ здійснив у 1952 році, на озброєння Дальньої авіації ВПС СРСР надійшов у 1956 році, перше бойове застосування відбулося у 2015 році. Очікується, що Ту-95 буде перебувати на озброєнні Повітряно-космічних сил Росії щонайменше до 2040 року.
Модифікація бомбардувальника для морського патрулювання має позначення Ту-142, а пасажирський авіалайнер на його базі — Ту-114.
Літак оснащений чотирма двигунами НК-12 з гвинтами, що обертаються в протилежних напрямках. Це єдиний турбогвинтовий стратегічний бомбардувальник, який досі перебуває в експлуатації. Ту-95 — один із найгучніших військових літаків, зокрема тому, що кінці лопатей гвинтів рухаються з надзвуковою швидкістю. Це також єдиний серійний гвинтовий літак зі стрілоподібним крилом. Його озброєння включає крилаті ракети з ядерною боєголовкою Х-55 та малопомітні крилаті ракети Х-101.
У 1981 році розпочалося серійне виробництво модернізованого варіанта Ту-95МС. Після розпаду Радянського Союзу Повітряні сили України успадкували від 23 до 29 Ту-95. У рамках програми спільного зменшення загрози Нанна–Лугара їх було утилізовано до 2001 року.
Бомбардувальник уперше застосували в бойових умовах у листопаді 2015 року на початку російської інтервенції під час громадянської війни в Сирії. З 2022 року ПКС РФ використовують Ту-95 для ударів крилатими ракетами по території України, зокрема по об'єктах критичної інфраструктури, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Історія створення Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років керівництво СРСР побоювалося загрози ядерного нападу з боку США. У розпорядженні Стратегічного авіаційного командування США (англ. Strategic Air Command) знаходився флот дальніх важких бомбардувальників-носіїв ядерної зброї типу B-29, розміщених на авіабазах за межами Америки, а також міжконтинентальні стратегічні бомбардувальники B-36 із турбореактивно-поршневою силовою установкою.
У цей самий час радянські ВПС мали лише далекі бомбардувальники типу Ту-4 — неліцензійні копії американських B-29, які не могли здійснювати польоти з аеродромів на території СРСР до США через недостатню для цього дальність, а придатними закордонними базами СРСР тоді не володів.
16 вересня 1949 року вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР № 3929-1608 про створення в ОКБ А. Н. Туполєва дослідного важкого міжконтинентального бомбардувальника «85» (Ту-85 — масштабована версія Ту-4, який був копією американського Boeing B-29 Superfortress). На початку 1951 року перший літак «85-1» вийшов на заводські випробування, але вже наприкінці року програму почали згортати. Незважаючи на досягнуту дальність польоту в 12 000 км, програму випробувань літака було припинено через відсутність перспектив (дві побудовані машини згодом використовувалися в КБ для проведення різних випробувань).
СРСР опинився в досить хиткому політичному становищі, оскільки США вже мали стратегічний міжконтинентальний бомбардувальник Convair B-36, який міг досягнути кордонів СРСР, що ставило під загрозу саме існування СРСР та комуністичної ідеології. Як Туполєвському, так і Мясіщевському конструкторським бюро було висунуто нову вимогу: запропонований бомбардувальник мав мати дальність польоту без дозаправки 8 000 км, достатню, щоб загрожувати ключовим цілям у Сполучених Штатах. Серед інших цілей була здатність доставити бойове навантаження у 11 000 кг до цілі.
Враховуючи таку ситуацію, 11 липня 1951 вийшла постанова Ради Міністрів СРСР № 2396—1137 і наказ Міністерства авіаційної промисловості № 654, що вимагали якнайшвидше розробити радянський стратегічний бомбардувальник, який міг би досягнути території США та атакувати супротивника ядерною зброєю. Розробити новий літак доручено КБ А. Н. Туполєва .
Туполєв зіткнувся з необхідністю вибору відповідного типу силової установки: досвід із Ту-4 показав, що поршневі двигуни не мали достатньої потужності для такого великого літака, а реактивні двигуни АМ-3, призначені для проєктованого міжконтинентального реактивного бомбардувальника Т-4, споживали занадто багато пального, щоб забезпечити необхідну дальність. Турбогвинтові двигуни були потужнішими за поршневі й забезпечували кращу дальність польоту, ніж доступні тоді турбореактивні двигуни, водночас забезпечуючи максимальну швидкість, що знаходилася між цими двома типами. Турбогвинтові двигуни також спочатку були обрані для американського Boeing B-52 Stratofortress,https://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=mdp.39015059171325;view=1up;seq=3 p.40 щоб задовольнити вимогу великої дальності, а також для британських літаків далекого радіуса дії, таких як Saunders-Roe Princess, Bristol Brabazon Mk 2 і Bristol Britannia.
Туполєв запропонував встановлення турбогвинтових двигунів, і проєкт Ту-95 із такою конфігурацією був офіційно затверджений урядом 11 липня 1951 року. Він оснащувався чотирма зчленованими турбогвинтовими двигунами Кузнєцова, кожен з яких мав два співвісні (контробертові) чотирилопатеві гвинти, з номінальною потужністю 8 900 кВт (12 000 к.с.). Цей передовий для свого часу двигун був розроблений німецькою командою колишніх інженерів Junkers під керівництвом Фердинанда Бранднера, які перебували в полоні.
3 серпня 1951 року почалося підготовка робочих креслень майбутнього бомбардувальника і будівництво його дерев'яного макету.
31 жовтня 1951 року комісія ВПС затвердила розроблений проєкт, у грудні того ж року був схвалений і затверджений макет літака. На авіаційному заводі № 156 (Москва) розпочато будівництво двох прототипів літака «95».
Фюзеляж був традиційної конструкції з середньорозташованим крилом, що мало стрілоподібність у 35 ° — такий кут забезпечував проходження головного лонжерона крила через фюзеляж перед бомбовим відсіком. Було встановлено прибиране триопорне шасі, причому всі три стійки прибиралися назад: основні стійки – в подовжені частини внутрішніх гондол двигунів.
До 20 вересня 1952 один з цих літаків у розібраному вигляді перевезли на аеродром міста Жуковський, де його зібрали та розпочали заводські випробування.
12 листопада 1952 екіпаж льотчика-випробувача О. Д. Перельота здійснив перший політ на дослідному зразку «95-1».
До 1953 року випробування літака завершено.
Перші серійні Ту-95 почали надходити на озброєння в 1956 році до 409-го важкого бомбардувального авіаційного полку, аеродром Узин, Українська РСР.
Конструкція літака Літак Ту-95 є суцільнометалевим монопланом з чотирма турбогвинтовими двигунами НК-12, розташованими в стрілоподібних крилах. На кожному двигуні встановлено по два співвісні металеві чотирилопатеві гвинти. Літак має електричну систему обігріву кінцівок крила, стабілізатора, кіля і повітряних гвинтів. У середній частині фюзеляжу розташований вантажний відсік. Шасі літака має три стійки. Передня стійка має два негальмівні колеса, а основні стійки оснащені чотирма гальмівними колесами. Основні стійки вбираються в крилові гондоли, носова — у нішу фюзеляжу.
Екіпаж розташовується у двох гермокабінах. Катапульт крісел для членів екіпажу в Ту-95МС не передбачено. У разі потреби екстрена евакуація передньої гермокабіни здійснюється через вхідний люк, розташований у ніші носової стійки шасі. При цьому носова стійка випускається, а частина підлоги кабіни, що схожа на транспортерну стрічку, приводиться в рух від гідроакумуляторів, даючи змогу прискорити евакуацію членів екіпажу. Екстрений вихід із задньої гермокабіни забезпечується через вхідний люк задньої гермокабіни. На випадок вимушеної посадки на воду літак обладнаний рятувальними плотами.
Ту-95 обладнаний найпотужнішими у світі турбогвинтовими двигунами НК-12. Турбіна та редуктор цього двигуна мають рекордно високий коефіцієнт корисної дії. На двигуні НК-12 вперше застосовано єдину систему регульованої подачі палива, сконструйованої в єдиному блоці. Чотири високопотужні двигуни НК-12 роблять Ту-95 одним з найгучніших літаків у світі, що негативно впливає на його непомітність. Цей літак можуть помітити навіть гідроакустичні системи підводних човнів, що перебувають на бойовій глибині занурення.
Історія експлуатації
Стратегічні бомбардувальники Ту-95/Ту-95МС експлуатувались у частинах стратегічної авіації СРСР з 1956 року. Основними авіабазами дислокації для Ту-95 в СРСР були : 43 ЦБП и ПЛС, Дягілєво — 49 ТБАП, Дягілєво, Ту-95МС, Ту-95У — 1006 ТБАП, Узин, Ту-95МС, Ту-95 — 182 гв. ТБАП, Моздок, Ту-95МС 1223 ТБАП, Семипалатинськ, Ту-95МС, Ту-95М 1226 ТБАП, Семипалатинськ, Ту-95МС 40 гв. ТБАП, Українка, Ту-95К, Ту-95КМ — 79 гв. ТБАП, Українка, Ту-95К, Ту-95К — 304 ОДРАП, Хороль, Ту-95РЦ 392 ОДРАП, Федотово, Ту-95РЦ.
Після розпаду СРСР в 1991 році Ту-95, окрім Росії, дісталися Казахстану та Україні. Ту-95 з Казахстану вдалося перегнати до Росії, а Україна експлуатувала свої Ту-95 до 2001 року.
Росія після розпаду СРСР переживала тяжкі фінансові часи, тому польоти стратегічної авіації в цій країні було призупинено. Лише в 2007 році російське керівництво після 15-тирічної перерви відновило польоти стратегічної авіації Хорошо, что «Медведи» летают!.
Озброєння В модернізованій версії ракетоносця Ту-95 у модифікації МСМ було здійснено підвищення його бойових можливостей. Актуальна версія ракетоносця може нести на борту 6 ракет Х-55, Х-555, що знаходяться в барабані. Ще 8 ракет Х-101 бомбардувальник несе на пілонах під крилами, але після модернізації їхня кількість збільшилася до 12. Таким чином, всього, модернізований ракетоносець Ту-95МСМ зможе нести 18 ракетМодернізований ракетоносець Ту-95МСМ зможе нести 18 ракет. // Автор: Бровченко Володимир. 30.06.2023.
Гарматне: 3х2хАМ-23/2хГШ-23.
Інше: вільнопадаючі (в т.ч. ядерні) авіаційні бомби до 9 тонн.
Єдиний екземпляр модифікації Ту-95В застосовувався для доставлення найпотужнішої термоядерної бомби.
Бойове застосування
Інтервенція Росії в Сирію
17 листопада 2015 року літаки Ту-95 вперше взяли участь у бойових діях, виконавши дальні авіаудари в рамках російської військової інтервенції в Сирії.
17 листопада 2016 року Ту-95МС здійснили перше бойове застосування, запустивши крилаті ракети Х-101 по кількох позиціях антиасадівських повстанців у Сирії.
5 липня 2017 року стратегічні ракетоносці Ту-95МС, що злетіли з аеродрому Енгельс, долетіли до Сирії з дозаправкою в повітрі та завдали удару по складах і командному пункту бойовиків ІД новітніми крилатими ракетами Х-101. Атаку було здійснено з відстані близько 1000 км до цілі.
Російсько-українська війна
11 березня 2022 року під час російського вторгнення в Україну не менше шести літаків Ту-95МС здійснили пуск близько десяти крилатих ракет по Дніпру, Івано-Франківську та Луцьку.
Вдень 23 квітня 2022 року з другої до третьої години літаками стратегічної авіації ТУ-95 Росії з акваторії Каспійського моря було запущено декілька крилатих ракет (попередньо, Х-555 або Х-101). Дві з них збито підрозділами ППО України. Також збито два російських БПЛА оперативно-тактичного рівня, які імовірно здійснювали корекцію польоту крилатих ракет та ставили активні перешкоди засобам протиповітряної оборони Повітряних сил Збройних сил України. Однак кілька ракет збити не вдалось і вони уразили один військовий об'єкт та житловий будинок в Одесі. Відомо про щонайменш п'ятеро загиблих.
5 грудня 2022 року російські військові збирались здійснити черговий масовий обстріл української інфраструктури. Та рано-вранці на авіабази стратегічної авіації «Енгельс» і «Дягілєво» прилетіли й вибухнули невстановлені БПЛА. Внаслідок ударів на землі залишились кілька стратегічних ракетоносців, у випадку Дягілєво — Ту-22М3 споряджений ракетою Х-22, а в «Енгельс» лишився стояти на землі один Ту-95МС. На оприлюднених наступного дня супутникових знімках він стояв над розлитою пожежною піною. Таким чином було вперше пошкоджено (або знищено) літак цього типу в бойових умовах.