Украї́нська правосла́вна це́рква Ки́ївського патріарха́ту — православна церква в Україні, що існувала з червня 1992 року до Об'єднавчого собору 15 грудня 2018 року. 20 червня 2019 року оголошено про відновлення Української православної церкви Київського патріархату.
До 2018 року була однією з найбільших християнських спільнот країни. Очолювалась патріархом Київським і всієї Русі-України Філаретом. У грудні 2018 року, перед ухваленням рішення про ліквідацію, поділялася на 34 єпархії, що об'єднували понад 5 тисяч парафій. Центральний кафедральний собор церкви — Київський Володимирський собор. Постала внаслідок руху за незалежність українського православ'я від Російської церкви. Створена 26 червня 1992 року шляхом об'єднання частини Української православної церкви Московського патріархату, очолюваної київським митрополитом Філаретом, та частини Української автокефальної православної церкви. Вважала себе правонаступницею православної Київської митрополії Константинопольського Патріархату. Станом на 2018 рік була найчисельнішою в Україні православною церквою, з якою пов'язують себе 45,2 % православних українцівЗгідно з даними Всеукраїнського соціологічного опитування населення України, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» 22 листопада — 6 грудня 2011 року, найпопулярнішою релігійною конфесією в Україні є Українська Православна Церква Київського Патріархату, за чисельністю парафій та священнослужителів (за даними Держкомнацрелігій) — друга. Мала екзархати за межами України — в Європі та Росії, також вікаріат у США і Канаді. 15 грудня 2018 року ієрархи які брали участь в Об'єднавчому соборі (а це увесь єпископат УПЦ КП на той час) ухвалили рішення про саморозпуск церкви у зв'язку з об'єднанням православних церков в Україні та створенням Православної церкви України.
20 червня 2019 року владика Філарет провів помісний собор щодо відновлення Української православної церкви Київського патріархату, на якому були присутні лише кілька колишніх церковних ієрархів УПЦ КПВіталій Червоненко, Артем Данильченко. Філарет зібрав «собор» для відновлення Київського патріархату: хто прийшов // Бі-Бі-Сі Україна, 20.06.2019.. 19 грудня 2019 року Міністерство юстиції України зняло з офіційної реєстрації УПЦ КП.
Історія
Радянський Союз Відродження Української Греко-Католицької Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви змусило шукати механізми протидії цим спільнотам у Московському Патріархаті, а зокрема в українському Екзархаті РПЦ, який очолював митрополит Філарет (Денисенко). Митрополит Філарет зайняв непримиренну позицію у відношенні як до греко-католиків, так і до Української Автокефальної Православної Церкви.
У середовищі Екзархату серед багатьох кліриків, переважно з західних областей, побутувала думка, що український Екзархат не зможе зберегти своїх позицій в Україні, якщо не стане повноцінною автокефальною Церквою, завдяки чому зможе протистояти греко-католикам і УАПЦ. На адресу митрополита Філарета і Патріарха Московського надходило багато листів з проханням надати київському Екзархату автокефалію. У відповідь на це на архієрейському Соборі, який відбувався в Москві 9-11 жовтня 1989 року, було ухвалене рішення про перегляд Положення про Екзархати РПЦ. Розробку нового положення було доручено митрополиту Смоленському і Калінінградському Кирилу (Гундяєву).
А 30-31 січня в Москві відбувся черговий Собор єпископату, на якому було ухвалене нове положення про Екзархати (розділ 7 Уставу про управління РПЦ), яким надавалось більше прав у внутрішньому житті, а також право називатись Українською Православною Церквою. На думку авторів положення, це мало б зменшити проавтокефальні настрої в західних областях України.
Після обрання на Помісному Соборі 1990 року новим Патріархом Московським Алексія ІІ (Рідігера) єпископат УПЦ на чолі з митрополитом Філаретом (який також був кандидатом на Московський патріарший престіл) 9 липня 1990 року звернувся до Патріарха і Синоду з проханням про розширення самостійності в управлінні УПЦ. На цьому ж зібранні митрополита Філарета було обрано предстоятелем УПЦ.
Питання статусу УПЦ розглядалось на найближчому Архієрейському Соборі РПЦ 25-27 жовтня того ж року. Єпископат РПЦ надав УПЦ «незалежність і самостійність в управлінні», скасував назву «Український Екзархат». Було також ухвалено, що глава УПЦ обирається собором архієреїв РПЦ, має титул «Митрополита Київського і всієї України», а також в межах України носить титул «Блаженіший». Призначення правлячих та вікарних архієреїв, заснування і скасування єпархій у межах України, згідно з рішенням Собору РПЦ, відводиться Синоду УПЦ, а предстоятель УПЦ обирається єпископатом УПЦ і благословляється Патріархом Московським. Предстоятелем УПЦ залишався колишній український екзарх — митрополит Філарет (Денисенко).
28 жовтня 1990 року в соборі Святої Софії міста Києва Патріарх Московський Алексій ІІ урочисто оголосив рішення Архієрейського собору та вручив митрополиту Філарету, главі УПЦ, Томос (Грамоту) про «самостійність і незалежність» в управлінні.
Протягом року з часу надання Томосу про самостійність і незалежність УПЦ в її середовищі назріває внутрішній конфлікт між частиною кліру і єпископату та митрополитом Філаретом (Денисенком). У пресі зявляються різні статті викривального характеру стосовно митрополита.
Однак це не завадило митрополитові Філарету зібрати 1-3 листопада 1991 року Помісний Собор УПЦ, на якому учасники підписали звернення до Патріарха Московського, де просили надати УПЦ автокефалію та піднести Церкву до рангу Патріархату. Зокрема Собор ухвалив таку пропозицію: «Звернутися до Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і єпископату Російської Православної Церкви з проханням дарувати Українській Православній Церкві повну канонічну самостійність, тобто автокефалію». У Зверненні до голови Верховної Ради України, митрополит Філарет писав, що «Самостійність Української Православної Церкви в незалежній Українській державі є канонічно виправданою та історично неминучою».
Після цього Собору, за свідченнями керівництва РПЦ, з різних регіонів України на адресу Патріархії почали надходити листи з небажанням підтримки автокефалії УПЦ та проханням прийняти їх під пряме Патріарше управління у разі надання незалежності УПЦ. Прихильники ж автокефалії звинуватили у появі таких листів Патріархію, що було зумовлене небажанням Московської Патріархії надати автокефалію УПЦ.
1992 рік 22 січня в Києві відбулась нарада єпископів УПЦ, на якій було прийняте звернення до Патріарха Московського і всіх єпископів РПЦ. В ньому, зокрема, йшлося, що «певні сили, в тому числі і з Москви, сіють смуту серед ченців, духовенства і мирян в окремих областях і тим самим фактично працюють проти Православ'я в Україні. Деякі московські засоби масової інформації розгорнули наклепницьку кампанію проти Предстоятеля Української Православної Церкви, намагаючись шляхом брудного наклепу бентежити уми і серця недосвідчених людей. У зв'язку з проголошенням незалежної держави України ми вважаємо, що настав час дарування повної незалежності Української Православної Церкви, дарування автокефалії».
Однак 3 архієреї — Онуфрій (Березовський), Сергій (Генсицький) і Аліпій (Погребняк) — відкликали свої підписи за автокефалію УПЦ. 23 січня Синод УПЦ позбавив їх кафедр. Єпископи Аліпій і Сергій стали вікаріями Київської митрополії, а єпископа Онуфрія перевели на Івано-Франківську кафедру. Відмовились від підписання звернення про автокефалію також і монахи Києво-Печерської Лаври.
Після цих подій Патріарх Алексій звернувся до митрополита Філарета в таких складних умовах утриматись від будь-яких різких дій, зокрема, покарань єпископів і духовенства.
З 1 по 4 квітня 1992 року на Архієрейському Соборі РПЦ в Москві обговорювалось прохання УПЦ про надання їй автокефалії. На Соборі тривала гостра дискусія, 6 ієрархів УПЦ (окрім митрополита Філарета, це були єпископ Волинський і Луцький Варфоломій (Ващук), єпископ Львівський і Дрогобицький Андрій (Горак), архиєпископ Ровенський і Острозький Іриней (Середній) і архиєпископ Одеський і Ізмаїльський Лазар (Швець)) із західноукраїнських єпархій виступили за надання УПЦ автокефалії. Однак більшість ієрархів РПЦ виступили проти (частина висловилась за несвоєчасність такого кроку), але головної критики зазнав митрополит Філарет.
Підсумовуючи дискусію, Патріарх Алексій висловився проти надання автокефалії на даному історичному етапі, а також закликав митрополита Філарета покинути пост глави УПЦ.
Митрополит Філарет погодився залишити предстоятельське служіння в УПЦ і відкрити дорогу для обрання нового глави Української Православної Церкви.
Собор також постановив відкласти питання про надання автокефалії УПЦ на наступний Помісний Собор РПЦ.
Після прибуття до Києва 7 квітня 1992 року в Володимирському соборі Києва митрополит Філарет заявив про свою відмову залишити пост глави УПЦ, мотивуючи це тим, що свою обіцянку в Москві він зробив під сильним тиском і під шквалом шаленої критики. На прес-конференції в Укрінформагенстві 14 квітня Митрополит Філарет також наголосив, що не залишить в цій ситуації паству, яка довіряє йому, а також пригадав про пожиттєвий статус митрополита відповідно до Томосу Патріарха Алексія ІІ. На звернення Патріарха Алексія ІІ, чи він справді не збирається залишати пост митрополита Київського, Філарет (Денисенко) не відповів. А також не прибув на засідання Синоду РПЦ 6-7 травня 1992 року.
30 квітня в Житомирі єпископи УПЦ Агафангел (Савін) (на той час був поза штатом), Іов (Тивонюк), Василій (Васильцев), Онуфрій (Березовський), Сергій (Генсицький) і Аліпій (Погребняк), а також представники духовенства і монашества з різних частин УПЦ висловили недовіру митрополиту Філарету (Денисенку) та попросили священноначаліє РПЦ застосувати до нього канонічні покарання. Нарада в Житомирі також висловилась за те, щоб на митрополичу Київську кафедру було обрано митрополита Володимира (Сабодана).
6-7 травня в Москві відбулось засідання Синоду РПЦ, на якому були присутні єпископи з України. Синод фактично відсторонив митрополита Філарета від керівництва УПЦ, а на Синоді 21 травня призначив тимчасово керуючим УПЦ митрополита Харківського і Богодухівського Никодима (Руснака), якому було доручено до свята Трійці 1992 року зібрати собор архієреїв УПЦ для обрання нового глави Української Церкви.
Митрополит Філарет виступив з протестом проти таких дій Синоду, назвавши їх втручанням у внутрішні справи Української Церкви. І у відповідь на рішення Синоду скликав в Києві «Всеукраїнську конференції на захист канонічних прав УПЦ». Конференція засудила постанови Синоду РПЦ від 7 і 21 травня, а також звернула увагу, що єпископи, які виступили проти митрополита Київського, порушили Устав УПЦ. Конференція також звернулася до Вселенського Патріарха. У своєму зверненні учасники конференції говорили про справедливість надання УПЦ автокефалії, посилаючись на анулювання підпорядкування Київської митрополії Московському Патріархату у 1686 році, оскільки Україна стала незалежною державою.
27 травня 1992 року в Харкові митрополит Никодим (Руснак) зібрав Собор єпископів УПЦ, на якому були внесені зміни до Статуту УПЦ та обрано Володимира (Сабодана) митрополитом Київським.
Митрополит Філарет відмовився брати участь в Харківському соборі, а також не визнав його легітимності, оскільки він був зібраний без його згоди як глави УПЦ. Окрім митрополита Філарета, у Харківському соборі не брали участь єпископи Яків (Панчук), Андрій (Горак) та Варфоломій (Ващук). Останні, однак, висловились про заочне прийняття всіх постанов єпископату УПЦ.
7 червня митрополит Філарет і єпископ Почаївський Яків (Панчук) рукоположили нового архієрея — Спиридона (Бабського), а 8 червня — Варсонофія (Мазурака).