Сингармоні́зм (від (syn) «разом» та (harmonía) «співзвучність»), гармонія голосних — морфологічне й фонетичне явище, процес уподібнення (асиміляції) голосних звуків афіксів голосним звукам кореня того самого слова. Сингармонізм спостерігається і в тюркізмах, які засвоєні українською мовою: барабан, капкан, мечеть, сагайдак, сургуч, чубук. — С. 248—249.
У широкому значенні сингармонізм — це процес уподібнення звуків за фонологічними характеристиками на рівні складу (складовий сингармонізм) або слова (гармонія голосних та приголосних) Гаджиева Н. З. Задачи и методы тюркской ареальной лингвистики . // Вопросы языкознания. — 1975. — № 1. — С. 15..
Відхилення від правил сингармонізму в англомовній літературі називають дисгармонією (disharmony).
Гармонія голосних Сингармонізм можна визначити як дистантну прогресивну асиміляцію голосними кореня голосних звуків афіксів, тобто уподібнення голосним звукам кореня голосних у афіксах, що ідуть за коренем, при цьому голосні в афіксі розділені з голосними кореня приголосними звуками.
Іноді замість терміна «корінь» у визначенні сингармонізму використовують термін «основа», Фуад Кязимов зазначаєКязимов Фуад Принципы сингармонизма в азербайджанском языке // Известия Академии наук СССР. Отделение литературы и языка. — М., 1954. — Т. XIII. Вып. 1. — С. 88—96. — С. 88., що використовувати термін «основа» щодо коренів тюркських мов не є доцільним, оскільки термін «основа» без подальшого уточнення не є однозначним.«Термін «непохідна основа» — громіздкий синонім терміна «корінь», а під «похідною основою» розуміють сполучення кореня із словотворчими афіксами, проте в тюркських мовах усі афікси, як у словозміні, так і в словотворі, підпорядковані тим самим нормам сингармонізму; ознака сингармонізму чітко розділяє слово, що має афікси, на дві частини — з незалежним звуковим складом — корінь, і с залежним — афікси; лише ці дві частини слова і мають бути протиставлювані з позиції сингармонізму.» (Ibidem).
Гармонія голосних — властивість здебільшого аглютинативних мов — тюркських, фінно-угорських, монгольських, тунгусо-манчжурських, деяких африканських (наприклад, мови тангалеабо тангле, одна із західночадських мов. та мов банту).
Сингармонізм забезпечує єдність компонентів слова, сигналізує про його цілісність і окремість, діючи, за висловом Бодуена де Куртене, як «цементуючий засіб». У цій якості він співвідноситься з наголосом у флективних мовах (наприклад, у індоєвропейських).
Сингармонізм часто не поширюється на префікси та складні слова, у яких кожен компонент має власний сингармонічний рисунок.
Типи гармонії голосних У мовах з сингармонізмом у структурі слова виділяється незалежний домінантний компонент (здебільшого корінь) та залежні компоненти (афікси). За фонологічними ознаками голосних розрізняють наступні типи сингармонізму: тембровий сингармонізмВиноградов В. А. Сингармонизм // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. — С. 445. (палатальна гармоніяГаркавець О. М. Сингармонізм / ) — за ознакою ряда; лабіальний сингармонізм (губна/лабіальна гармонія) — за ознакою огубленості; компактнісний сингармонізм — за ознакою піднесення. В одному слові можуть бути наявними два типи сингармонізму.
Наприклад, показники спрямувального відмінку (до чого?) в угорській мові:
ablak-hoz «до вікна» cipész-hez «до шевця» küszöb-höz «до порогу» У цих прикладах голосний показника відмінку -h*z узгоджується за огубленістю та за підняттям з голосним кореня.
Гармонія приголосних Поняття сингармонізм може означати не лише гармонію голосних, а і гармонію приголосних. Таке явище властиве мовам Океанії та деяким індіанським мовам Північної Америки. Наприклад, мові навахо властива регресивна дистактна асиміляція приголосних префікса приголосними кореня, наприклад: shibeezh ‘це зварено’: s → sh (під впливом фінального zh) sido ‘воно гаряче’
Одній мові можуть бути властиві обидва види сингармонізму, наприклад мові гереро (одній із банту-мов) властива як гармонія голосних, так і приголосних.
Див. також Закон складового сингармонізму Аблаут Умлаут Чергування звуків
Примітки
Джерела Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. Виноградов В. А. Сингармонизм / БСЭ. — 1969—1978.