А́втомагістра́ль (автомобі́льна магістра́ль, автострада) — вид автомобільної дороги, що запроєктована та збудована для швидкісного автомобільного руху, яка не має перетинів в одному рівні з іншими транспортними спорудами, де вхідний і вихідний транспортні потоки є регульованими, а смуги руху в протилежних напрямках фізично розділені для недопущення фронтальних зіткнень.
Регулювання тут слід розуміти не як світлофорне чи здійснюване певною особою (наприклад, вуличним регулювальником), а як те, що заїзд чи виїзд із автомагістралі може здійснюватися лише через рампи та перехідно-швидкісні смуги, що дають змогу підлаштувати швидкість автомобіля до швидкості транспортного потоку на автомагістралі.
Автомагістралі забезпечують безперешкодний рух транспортного потоку без світлофорів та без прямого доступу до в'їзду на території прилеглих до магістралі об'єктів. Єдиним винятком є з'їзди на територію об'єктів та служб, що безпосередньо обслуговують автомагістраль, як, наприклад, станції дорожнього сервісу. Перетини з іншими дорогами, залізницями, пішохідними доріжками виконані виключно в різних рівнях, тому транспортні потоки не перетинаються. Це кардинально підвищує безпеку руху.
Перші автомагістралі з'явилися на початку 20-го століття. 1924 року Італія відкрила автостраду Autostrada dei Laghi (тепер ), що з'єднала Мілан та Варезе. Невдовзі в Німеччині був споруджений перший автобан, що з'єднав Бонн та Кельн. Автомагістралі швидко поширилися в Європі та Америці. Англія була однією з останніх розвинутих країн, що впровадила такі дороги (Preston By-pass, 1958).
Означення
Основний документ на проєктування та будівництво автомобільних доріг в Україні — ДБН В.2.3-4 — дає таке означення автомагістралі:
Таке означення практично повторюється і в Правилах дорожнього руху України.
Воно не повністю корелюється зі стандартами на автомагістралі в інших країнах. Наприклад, у США та Канаді огородження на розділювальній смузі може не бути, якщо смуги руху розділені широким кюветом. А огородження на узбіччях зазвичай передбачається лише на високих насипах або для захисту автомобілів від зіткнення зі спорудами (підпорами мостів, фундаментами дорожніх знаків тощо).
Організація економічного співробітництва та розвитку подає наступне означення:
Дорога, спеціально запроєктована та споруджена для автомобільного руху, що не обслуговує суміжні території, і яка: (a) має смуги руху, протилежні напрямки яких розділені серединною смугою, не призначеною для проїзду, або ж іншими роздільни́ми засобами;
(b) не має перетинів в одному рівні з іншими дорогами, залізницями, трамвайними коліями та пішохідними доріжками;
(c) позначена відповідними дорожніми знаками й призначена лише для певних транспортних засобів.
У більшості штатів Америки стандарти означують автомагістраль через ієрархічну послідовність термінів: freeway — це expressway з повним контролем доступу і розділеними рівнями на всіх перетинах доріг; expressway — це arterial highway з розділеними смугами руху, що призначений для транзитного проїзду, з частковим або повним контрольованим доступом, з розв'язками у різних рівнях на головних перетинах доріг; arterial highway — загальний термін для доріг, що призначені для транзитного руху, зазвичай з прямим безперервним сполученням:
Термінологія
Загальним англомовним терміном для такого типу доріг є «дороги з контрольованим доступом» (). Інші локальні та національні назви : freeway (Австралія, Південна Африка, США, Канада); interstate (США); motorway (Сполучене Королівство, Пакистан, Ірландія, Нова Зеландія, частина Австралії); expressway (частина Канади та США, країни Азії); autoroute (Франція, Квебек); autostrada (Польща, Італія, Румунія); Autobahn (Німеччина, Австрія); autopista (іспаномовні країни).
Попри те, що термін «автомагістраль» траплявся в радянській періодиці, у технічній літературі він прижився лише після виходу у світ невеликої книги-посібника «Проектирование автомагистралей» (автор — В. Ф. Бабков, 1966). До 1985 року в нормативній літературі (будівельні норми та правила) термін «автомагістралі» не використовувався, натомість вимоги до доріг категорії І повністю відповідали закордонним вимогам до автомагістралей.
У редакції Будівельних Норм і Правил () від 1985 року категорія доріг І була розділена на підкатегорії Іа та Іб. Їм надали окремі назви — «автомагістраль» та «швидкісна дорога».
Термін автомагістраль та автомобільна магістраль не слід плутати з терміном магістральна дорога, який вживається для мережі вулиць та доріг населених пунктів. А термін магістральна автомобільна дорога вживається для класифікації доріг державного значення і не є тотожним автомагістралі.
Історія
Заведено вважати, що першою автомагістраллю була платна дорога Autostrada dei Laghi завдовжки 43 км, що 1924 року з'єднала Мілан з Варезе. Дорога мала кілька розв'язок на двох рівнях, не мала роздільної смуги (лише нанесена фарбою роздільна лінія), була завширшки від 11 до 14 метрів (з покриттям 8–12 м), з максимальними поздовжніми похилами до 30 ‰ й горизонтальними кривими радіусом не менше ніж 400 м. Розраховувалася вона на тисячу автомобілів на день і була більш ніж комфортна для кількох десятків авто, що проїжджали дорогою протягом дня в перші місяці. Покриття бетонне, завтовшки від 18 до 20 см, що теж було більш ніж достатньо для тогочасних авто. У перші роки автомагістраль була відкрита лише від шостої ранку до першої ночі.
Американці теж претендують на першість у спорудженні таких доріг. 1908 року в Лонг-Айленді відкрилася перша ділянка дороги завдовжки 10 миль (16 км), що згодом (1911) з'єднала Квінз із озером Ронконкома (Нью-Йорк) (всього 45 миль, або 72 км). Всі перетини з іншими дорогами були виконані в різних рівнях, покриття одне з перших у світі було влаштовано з віражами на поворотах. Бетон для покриття дороги теж був новинкою для США. Втім, ця дорога була приватною і будувалася головним чином для автомобільних перегонів. Після серйозної аварії 1910 року автоперегони на ній були заборонені й вона стала платною дорогою. Головний атрибут автомагістралі — транспортні розв'язки у двох рівнях — були споруджені не для безпеки та зручності загального транспортного потоку, а для безпеки автоперегонів. А згодом таке планування полегшило переведення дороги в платну. Цю дорогу автомагістраллю не зовсім можна назвати, оскільки її можна було перетинати, здійснюючи лівий поворот від плаз оплати проїздуhttp://www.newsday.com/community/guide/lihistory/ny-history-hs701a,0,6567870.story .
Німецький претендент на першу автомагістраль — ділянка дороги АФУС, споруджена 1921 року, теж задумувалася як трек для автоперегонів. Три шляхопроводи через поперечні дороги не були транспортними розв'язками, оскільки не мали рамп для виїзду на швидкісну дорогу. Пряма ділянка довжиною майже 10 км з розділеними смугами руху створювала враження надсучасної автомагістралі на той час . Це була перша автомагістраль із окремим земляним полотном для протилежних напрямків руху. Втім, зроблено це було не з огляду на комфорт і безпеку їзди щоденного транспорту, а лише тому, що час від часу на автомагістралі проходили змагання з автоперегонів по кільцевому маршруту. Тому смуги руху в протилежних напрямках були розділені широкою смугою з кюветом. Лише в середині 30-х років це стало стандартом автомагістралей.
У Північній Америці розділені смуги руху разом з перетинами у двох рівнях були вперше впроваджені 1924 року при спорудженні дороги Bronx River Parkway у Нью-Йорку.
Проте найбільшої слави інноваторів отримали все ж німецькі автобани. Німці не перші почали будову подібних доріг, але системний підхід до планування та проєктування мережі автомагістралей вивів їх у світові лідери. Не останню роль у цьому зіграла німецька пропаганда. Засноване 1924 року приватне «Товариство з вивчення будівництва автомобільних доріг» () через два роки оприлюднило вельми амбіційний план зі спорудження 22,5 тисячі кілометрів автомагістралей (нині в Німеччині є наполовину менше таких доріг). Цього ж року створено державну «Асоціацію з планування автодороги ганзейських міст Франкфурт — Базель» () , яка зайнялася практичним плануванням сучасних доріг. Невдовзі був готовий проєкт першої автомагістралі загального користування між містами Кельн і Аахен. Через кризу проєкт був обмежений ділянкою завдовжки 20 км між Бонном та Кельном, яка й була урочисто відкрита 1932 року мером Конрадом Аденауером (зараз це автобан ). Дорога мала чотири смуги руху, розділені лише дорожньою розміткою, бетонне покриття, перетини у двох рівнях, була розрахована на рух зі швидкістю до 120 км/год, хоча середня швидкість тодішніх авто була лише 60 км/год. Спеціально до офіційного відкриття поліція опублікувала правила користування дорогою, за якими на ній було заборонені розвороти, зупинки, паркування, і рух дозволявся лише автомобілям.
Німецькі автобани відразу стали взірцем для наслідування в інших країнах світу. Наприклад, перша автомагістраль у Канаді — QEW — була інспірована саме автобанами. А в британській газеті після берлінської олімпіади 1936 року з'явилася стаття під заголовком «Англії потрібні нацистські дороги».
Проєктні рішення
Планування
Автомагістралі не мають перетинів на одному рівні з іншими дорогами, залізницями, пішохідними чи велосипедними доріжками. Тому світлофори на них не встановлюються. Проте є кілька прикладів, де світлофори все ж застосовуються. Один із них — на американській автомагістралі I-5, яка має розвідний міст через річку Колумбія в штаті Орегон. Світлофор, що встановлений на фермах моста, зупиняє транспортний потік, якщо міст піднятий для пропуску суден.. Це трапляється нечасто — по 10 хв 10–20 разів на тиждень. Всього в США є вісім розвідних мостів на автомагістралях, які обладнані світлофорами.
Перетини автомагістралей із іншими дорогами зазвичай виконуються у вигляді шляхопроводів, причому по них найчастіше проходить дорога нижчої категорії, щоб зменшити розміри моста і його вартість. В окремих випадках для пішоходів та велосипедистів споруджують легкі мости або тунелі під дорогою, щоб не змушувати їх робити обходи до найближчих розв'язок і не спонукати до спроб перебігти дорогу.
Доступ до автомагістралі з інших доріг здійснюється зазвичай із багаторівневих транспортних розв'язок, які покликані усунути конфлікти між потоками, що перетинаються, а також є «синхронізаторами», підлаштовуючи швидкість автомобілів під умови руху на автомагістралі. Досить поширені випадки (особливо на «не строгих» автомагістралях), коли для економії коштів на штучні споруди влаштовують з'їзди праворуч та виїзди на автомагістраль із правим поворотом (як, наприклад, на Бориспільському шосе).
Втім, у складних випадках схеми розв'язок можуть видати досить дивні результати. Наприклад, поблизу містечка Брізвуд у Пенсільванії дороги I-70 та I-76 перетинаються в різних рівнях, але, щоб із південного напрямку I-76 перейти на південний напрямок I-70, потрібно зробити петлю завдовжки понад 6 км.
Швидкість руху Кожна країна окремо регулює швидкість на автомагістралях. На частині доріг Німеччини обмеження відсутні, лише встановлюються знаки рекомендованого обмеження — 130 км/год.
Найбільша допустима швидкість встановлена в Об'єднаних Арабських Еміратах — 160 км/год . У Болгарії, Польщі й Техасі узаконено рух зі швидкістю 140 км/год. У США дозволені швидкості в різних штатах варіюються від 60 миль/год (97 км/год) до 85 миль/год (135 км/год).
Зазвичай, для автомагістралей встановлюється також мінімальна швидкість, щоб «повільні» автомобілі не створювали перешкод для швидкого руху. У більшості штатів Америки мінімальна швидкість становить 40 —45 миль за годину (64 —72 км/год). Оригінально встановлено нижню межу в Гаваях — вона не повинна бути нижчою, ніж на 10 миль за годину (16 км/год) від максимально дозволеної. У штаті Вісконсин мінімум не встановлений чисельно, але закон приписує «…Ніхто не повинен їхати так повільно, щоб створювати перешкоди для нормального руху транспорту».