Месоамериканська хронологія — прийнята методика опису історії доколумбових цивілізацій Месоамерики в термінах іменованих ер і періодів, починаючи з самих ранніх свідчень наявності людських поселень і до раннього колоніального періоду, поданою за іспанської колонізації Америки.
Історики і археологи поділяють історію Месоамерики на три періоди, кожен з яких описаний нижче. Важливо зазначити, що вказані дати є лише оцінками, і переходи від одного періоду до іншого не відбувалися одночасно і при однакових обставин у різних народів. Деякі дослідники навіть заперечують цю євроцентричну точку зору, яка дуже схожа на хронологію Стародавній Греції.
Цивілізація Месоамерики є складною комбінацією різних культур, які виникали в різний час. Процеси, що призводять до утворення кожної з культурних систем Месоамерики, визначалися не тільки внутрішньою динамікою відповідного суспільства, а й зовнішніми і ендогенними факторами — наприклад, міграціями населення або природними катаклізмами.
Культура Кловіс
Передкласична ера
Передкласична ера тривала з 2500 рік до н. е. по 200 рік н. е.. Початок періоду співвідносять з появою керамічних предметів на заході регіону, особливо в таких місцях як Матанчен (штат Наярит) і Пуерто-Маркес (штат Герреро). Деякі дослідники вважають, що на ранній розвиток гончарства вплинули зв'язки між Південної Америкою і народами, що живуть на тихоокеанському узбережжі сучасної Мексики. Поява кераміки свідчить про осілий спосіб життя, який відрізняє месоамериканські народи від громад збирачів та мисливців в пустельних районах на півночі.
Передкласичну або формаційну еру поділяють на три фази: ранню (2500—1200 рр. до н. е.), середню (1500—600 рр. до н. е.) і пізню (600 рік до н. е. — 200 рік н. е.) У ході першої фази в усьому регіоні поширилося гончарне мистецтво, налагодилося вирощування маїсу й інших овочевих культур, а також почалася стратифікація суспільства, яка привела до появи перших ієрархічних утворень у народів, що населяють береги Мексиканської затоки. На початку передкласичної ери рушійною силою цивілізації Месоамерики виступала культура Капача — її керамічні вироби були дуже поширені в регіоні.
До 2500 року до н. е. в низинних районах тихоокеанського узбережжя Гватемали розвивалися невеликі поселення, такі як Ла-Бланка, Окос, Ель-Месак, Ухуште та інші, в яких була знайдена найстаріша в Гватемалі кераміка. З 2000 року до н. е. на тихоокеанському узбережжі з'являється велика кількість гончарних виробів. Недавні розкопки свідчать про те, що високогірні райони були часовим мостом між ранніми передкласичними селами тихоокеанського узбережжя і пізнішими містами Петенського басейну. В Монте-Альто біля поселення Ескінтла були знайдені гігантські кам'яні голови і пузаті фігурки (), датовані приблизно 1800 роком до н. е.
Близько 1500 року до н. е. західні культури занепали і асимілювали з іншими народами. В результаті таких об'єднань у долині Мехіко виникла культура Тлатілько, а на березі Мексиканської затоки — культура ольмеків. Ольмеки пішли шляхом експансії, яка дозволила їм створити монументальні архітектурні твори в Сан-Лоренцо та Ла-Вента. Крім того, ольмеки почали торгувати як всередині своїх територій, так і з далекими поселеннями, розташованими в сучасних штатах Герреро та Морелос, а також Гватемалі і Коста-Риці. Вплив ольмеків спостерігався в поселенні Сан-Хосе-моготе на Оахакському плато, але до кінця середньої фази передкласичної ери воно ввійшло в зону впливу Монте-Албана. У той же час у Бахіо процвітала культура Чупікаро, а ольмеки увійшли в період занепаду.
До значущих культурних події, що сталися в середній передкласичний період, можна віднести розробку перших систем писемності та двадцяткової системи числення в центрі території ольмеків, індіанцями мая в басейні Мірадор та сапотеки в Монте-Альбані. У цей період спостерігалася сильна стратифікація суспільства. Зв'язки між різними центрами влади привели до плекання регіональних еліт, які контролювали природні ресурси і селян. Така соціальна диференціація була заснована на володінні певними знаннями, такими як астрономія, писемність та основи комерції. У середній передкласичний період також з'явилися зачатки урбанізації, характерні для класичної ери. Такі міста мая, як Накба (~1000 р. до н. е.), Ель-Мірадор (~ 650 р. до н. е.), Сіваль (~350 р. до н. е.) і Сан-Бартоло мали схожу з класичною монументальну архітектуру. Ель-Мірадор у свій час був найбільшим містом мая. Існує думка, що приблизно в 100 році н. е. цивілізація мая пережила падіння і знову відродилася в класичну еру, близько 250 року. Деякі міста, такі як Тлатілько, Монте-Албан та Куікуілько переживали період розквіту в кінці передкласичної ери. Чисельність же ольмеків зменшилася, і вони втратили свій вплив.
До кінця передкласичної ери політичне й економічне панування над регіоном перемістилося в поселення долини Мехіко. Навколо озера Тескоко кілька сіл, такі як Тлатілько і Куікуілько, виросли в справжні міста. Тлатілько був одним з основних центрів того періоду, його жителі вирощували маїс і ловили рибу в озері Тескоко. Деякі вчені вважають, що він був заснований і населений предками сучасного народу отомі. Місто розташовувалося на північному березі озера Тескоко і підтримувало міцні зв'язки із західними культурами. Куікуілько займав схили гірського району Ахуско і контролював торгівлю в областях мая, в Оакахе і на березі затоки. Суперництво цих міст завершилося занепадом Тлатілько, в той час як Монте-Албан, розташований у долині Оахаки почав культурно віддалятися від впливу ольмеків, використовуючи їхні досягнення і доповнюючи їхню культуру. На південному березі Гватемали поселення Камінальхую розвивалося в напрямку, який пізніше стане класичною культурою мая, хоча зв'язки з народами центральної Мексики і затоки спочатку пропонували свої культурні моделі. Крім заходу, де розвинулися традиція шахтових могил, у всіх регіонах Месоамерики багатство міст зростало, втілювалися досить складні схеми планування міст та спорудження монументів. Кругла піраміда в Куікуілько, центральна плаза Монте-Альбана і піраміда Місяця в Теотіуакані були збудовані в цей час.
Приблизно в 0 році Куікуілько був покинутий і панування над Мексиканською басейном перейшло до Теотіуакані. У наступні два століття так зване «Місто богів» консолідувало владу, ставши головним месоамериканським містом першого тисячоліття і провідним політичним, економічним і культурним центром на наступні сім століть.
Ольмеки
Протягом багатьох років до культури ольмеків ставилися як до прародительки всієї месоамериканської культури. Ольмеки справили величезний вплив на розвиток усього регіону, проте останнім часом виникли припущення, що ця культура стала результатом спільної діяльності всіх сучасних їй народів і зрештою виявилася в повному розквіті на берегах Веракруса та Табаско. Етнічну єдність ольмеків все ще достовірно не встановлено. Ґрунтуючись на лінгвістичних даних, більшість антропологів і археологів стверджують, що ольмеки були або носіями ото-мангських мов або (що ймовірніше) предками сучасного народу соке (Михея-сокської сім'ї), що проживає на півночі Чьяпаса і Оахаки. Якщо вірити другій гіпотезі, племена соке мігрували на південь після розвалу великих центрів на рівнинах затоки. Незалежно від походження, ці носії ольмекської культури перемістилися на підвітряне узбережжя в 8-му тисячолітті до н. е., вклинившись у прибережні райони, заселені протомаянськими народностями. Це також пояснює відділення уастеків з північного Веракруса від інших маянських народів, що населяли територію Юкатана і Гватемали.
Ольмеки є етапом в історії Месоамерики з точки зору появи характеристик, що визначили розвиток регіону. Серед таких особливостей — організація держави, розробка 260-денного ритуального і 365-денного світського календарів, першої системи письма і міського планування. Зародження і розвиток цієї культури почалося приблизно в XIV столітті до н. е. і тривало до XII століття до н. е. Основними містами в центральному регіоні були Ла-Вента, Сан-Лоренсо-Теночтітлан та Трес-Сапотес. Проте по всій Месоамериці розташовані свідоцтва того, що численні міста були окуповані ольмеками, особливо в басейні річки Бальсас, де було розташовано місто Теопантекуанітлан. Це поселення досить загадково, оскільки датується кількома століттями раніше ніж основні поселення на березі Мексиканської затоки, через що виникали протиріччя і з'явилася гіпотеза про те, що культура ольмеків виникла саме в цьому регіоні.
Серед найвідоміших пам'яток ольмекської культури — велетенські кам'яні голови, зроблені з монолітного шматка до трьох метрів у висоту і декількох тонн ваги. Ці шедеври ольмекського різьблення по каменю особливо вражають, якщо взяти до уваги недолік металевих інструментів в Месоамериці і те, що голови розташовані в декількох десятках кілометрів від місця вироблення базальту, з якого вони зроблені. Призначення цих монументів невідомо, деякі автори припускають, що це були пам'ятні статуї відомих гравців в гру в м'яч або зображеннями правлячої еліти ольмеків. Ольмеки також відомі невеликими роботами з різьбленням на зеленчаку та інших зелених каменях (будь-яка вулканічна порода, що має зелений колір).
Точні причини розвалу ольмекської культури невідомі. На півдні тихоокеанського узбережжя, що знаходився під впливом мая, міста Такалік-Абахо (~ 800 рік до н. е..), Ісапа (~ 700 рік до н. е.) і Чокола (~ 600 рік до н. е..), а також Камінальхую (~ 800 рік до н. е..), розташований на центральному нагір'ї Гватемали, стали розвиватися в напрямку того, що згодом стане класичної культурою мая. У басейні Петен розвиток великих міст класичного періоду мая, таких як Тікаль, Уашактун та Сейбаль, почалося приблизно в 300 році до н. е..
Гегемонія Куікуілько над долиною зменшилася в період з 100 року до н. е. до 0 року. У міру занепаду Куікуілько Теотіуакан почав набирати вагу, ставши за наступні два століття політичним, економічним і культурним центром всієї центральної Мексики.
Класична ера
Класична ера в Месоамериці тривала з 250 по 900 рік н. е. і поділяється на три періоди: рання (з 250 по 550 рр.), середня (з 550 по 700 рр.) і пізня (з 700 по 900 рр.) Ранній період характеризується домінуванням Теотіуакану, в якому проживали до 80 % з 200 тис. мешканців басейну озера Тескоко. Теотіуакан дотримувався експансіоністської політики, що призвела до контролю над основними торговими шляхами північній Месоамерики. Іншими великими центрами класичної ери були Монте-Албан, Камінальхую, Сейбаль, Тікаль та Калакмуль, суперництво між ними вилилося в тривалі війни. Протягом класичної ери тривав процес урбанізації, що почався в кінці передкласичної ери. В цілому, цей період месоамериканської історії характеризується найвищим рівнем розвитку мистецтв, науки, міст, архітектури та соціального устрою.
Міста цієї ери відрізнялися багатонаціональним населенням, що призвело до співіснування в одних і тих же поселеннях народів з різними мовами і культурами. Альянси між регіональними політичними елітами міцніли, особливо явно це проявилося у союзників Теотіуакану. Також зміцнювалася соціальна диференціація — невеликі групи людей управляли більшою частиною населення. Це населення змусили платити податки і брати участь у будівництві громадських споруд, таких як іригаційні системи, релігійні будівлі і об'єкти інфраструктури. Зростання міст не міг відбутися без вдосконалення технік ведення сільського господарства та зміцнення торговельних зв'язків, у яких брали участь не тільки жителі Месоамерики, а й далекі народи Оазисамерики.