Ідумея

Ідуме́я (, , Едом) — назва об'єднання племен, що заселяли історичну область на півдні Палестини. На півночі Ідумея межує з Юдеєю, з півдня виходить до Мертвого моря і країни Моав, на сході з пустелею південного Зайордання, на півдні із затокою (Акаба), на заході з Синайським півостровом. країни.

Згідно з Біблією засновником Ідумеї вважається син біблійного патріарха Ісаака Ісав (Едом), брат Якова. Він не переселився слідом за ним до Єгипту. Першим історично відомим царем є Бела. Столицею Ідумеї було місто Петра, розташоване у високих неприступних горах. Вже з перших днів свого існування Ідумея показала себе дуже войовничою і агресивною державою.

Назва Стародавньою назвою є «Едом», греки стали називати регоін Ілумеєю. У ассирійських джерелах відома як «Удуму»Parpola, Simo (1970). Neo-Assyrian Toponyms. Kevaeler: Butzon & Bercker. pp. 364–365, в давньоєгипетських — «Адума» (i-A2-d:W-G20-qmA-xAst)Chaby, Richard; Gulden, Karen, eds. (2014). Mots et Noms de l'Egypte Ancienne (in French). Vol. 1: Egyptien – Français. p. 557

Семітський корінь слова «едом» — «дм», що означає «людина» (звідки «Адам») та «червоний»Altorientalische Forschungen. Vol. 8–9. Akademie der Wissenschaften der DDR. Zentralinstitut für Alte Geschichte und Archäologie. 1981. p. 55. Його семантичні розширення включають «землю» (адам-ат) та «пустелі»Cooper, Julien (2020). Toponymy on the Periphery Placenames of the Eastern Desert, Red Sea, and South Sinai in Egyptian Documents from the Early Dynastic Until the End of the New Kingdom. Brill. p. 216. ISBN 978-90-04-42221-6. У Танаху про Ісава, старшого сина ізраїльського патріарха Ісаака, написано, що він народився «червоним увесь»ref>Genesis 25:25</ref>.] У молодому віці він продав своє право первородства братові Якову за порцію «червоної юшки»Genesis 25:29–34. Танах описує ідумеїв (едомлян) як нащадків ІсаваGenesis 36:9.

Історія Ідумея ймовірно були споріднені з кочовими племенами шасу та шуту, згаданими в єгипетських джерелах. Кочові племена ідумеїв населяли Зайордання у пізньому бронзовому віці та на початку першого залізного віку, десь з 1500 року до н.е. Назва Едом може навіть датуватися XV ст. до нашої ери, якщо топонім «ідма», що з'являється у списку Тутмоса III, дійсно означає «Едом»Justin Kelley, « Toward a new synthesis of the god of Edom and Yahweh », Antiguo Oriente, vol. 7,‎ 2009, p. 257. Також лист єгипетського писаря (папірус Анастасія VI) бл. 1200/1216 року до н.е. з прикордонної фортеці у Ваді Тумілат за часів фараона Мернептаха повідомляє про переміщення кочових «племен шасу з Адуми» до водопоїв в Амон Ікв у Ваді-Тумілат.Redford (1992), Egypt, Canaan and Israel in Ancient Times, Princeton University Press, pp. 228, 318.. Фараон Мернептах дозволяє їм проходити через форт, щоб залишитися в Єгипті зі своїми стадамиAndré Lemaire, « Edom and the Edomites », dans André Lemaire et Baruch Halpern (dir.), The Books of Kings: Sources, Composition, Historiography and Reception, Leyde et Boston, Brill, coll. « Supplements to Vetus Testamentum », 2010, p. 226. Найдавніші поселення залізної доби, можливо, табори мідних гірників, датуються XI століттям до н.е.Crowell, Bradley L. (2021). Edom at the Edge of Empire: A Social and Political History. SBL Press, p. 47 Заселення посилювалося до кінця VIII століття до н.е., а основні розкопані досі пам'ятки датуються VIII-VI століттями до н.е. За розселенням біля місцеості або гори Сеїр їх також стали звати «народом Сеїр».

Відносини з Єгиптом стають менш мирні за панування Рамзеса III (в папірусі Гарріса), де він стверджує, що знищив «людей Сеїру серед племен Шасу»Raphael Givéon, Les bédouins Shosou des documents égyptiens, Leyde, 1971, p. 131 à 136. Інші, датовані початком XII ст. до н.е., згадують про їхнє існування. Саме тоді панували Беор та Бела, що були вождями ідумеїв, яких в подальшому стали вважати за царів. Гора Сеїр згадується в кількох єгипетських документах, безпосередньо пов'язаних з шасу. Амарський список говорить про «Сеїр у землі Шасу».

Існують суперечки щодо початку осілого заселення Едому. Віднесення кераміки до першого чи другого залізного віку є складним, і ці дискусії ілюструють труднощі встановлення стратиграфії для пам'яток Ідумеї. Якби едомляни були присутні з першого залізного віку, процес осілості був би паралельним процесу ранніх ізраїльтянLester L. Grabbe, Ancient Israel : What Do We Know and How Do We Know It?, London, New York, T&T Clark, 2007, p. 96—97. Осідла зайнятість могла бути наслідком краху Ханаану. Населення, яке сформувало Едом, ймовірно, було переважно осілими кочівниками корінного походження. Як і сусідні народи — аммонітяни, моавітяни та ізраїльтяни — вони були нащадками населення, яке вже було присутнє в регіоні. Немає жодних доказів міграції чи заселення нових груп з матеріальною культурою, відмінною від культури пізньої бронзової доби, хоча зростання населення через міграцію залишається можливимThomas E. Levy (dir.), Øystein S. LaBianca et Randall W. Younker, Archaeology of Society in the Holy Land, 1995, p. 406. При виході з Єгипту жителі Ідумеї не дозволили євреям на чолі з Мойсеєм пройти через їхні землі ().

Перехід від скотарства до осілого способу життя сприяв економічній та політичній організації ЕдомуBenjamin W. Porter, « Authority, polity, and tenuous elites in Iron Age Edom (Jordan) », Oxford Journal of Archaeology, vol. 23, no 4,‎ 2004, p. 373-395 (ISSN 0262-5253). Це дозволило збирати податки, систему перерозподілу та створило систему влади. Ймовірно саме на це час приходить панування Йовава. Едомляни селилися в районах, найбільш придатних для сільського господарства, таких як Умм-ель-Біяра, Тавілан і Бушейра. Села були засновані на ізольованих вершинах пагорбів. Мало які місця були заселені, хоча існування населених місць засвідчено єгипетськими джерелами. У ранній залізній добі поселення були невеликими та розсіяними, без міського центру.

Існування Ідумейського царства було підтверджено археологами на чолі з Езрою Бен-Йосефом та Томом Леві за допомогою методології, що називається моделлю пунктуативної рівноваги, у 2019 роціReich, Adam (19 September 2019). "Israeli researchers identify biblical kingdom of Edom". Jerusalem Post.. Хірбат-ен-Нахас — це масштабне місце видобутку міді, розкопане археологом Томасом Леві на території сучасної південної Йорданії. Масштаби видобутку корисних копалин на цьому місці вважаються свідченням існування сильного, централізованого царства X століття до н.е.Draper, Robert (December 2010), "Kings of Controversy", National Geographic Але вже у XI столітті до н. е. ізраїльський цар Саул переміг ідумейського царя Самлу, а бл. 1000 року до н.е. цар Давид поставив Ідумею в залежність від себе, перемігши царя Адада IIJosephus, Perseus Project AJ8.7.6. На початку свого панування цар Соломон придушив повстання ідумеїв на чолі із Ададом III. Коли Ізраїль розділився на два царства, Едом став залежним від Юдейського царства. За часів Йосафата Танах згадує царя Едому2 Kings 3:9–26, який, ймовірно, був ізраїльським намісником, призначеним царем Юдеї. Останній повстав проти Юдеї разом Аммоном і Моавом, але вони зазнали поразки. Втім повстання ідумеїв відбувалися проти царів Йорама і Амасії.

У IX—VII ст. до н. е. Ідумея була данником Ассирії. Експансія едомітів на захід, Зайордання, розпочалася з правління Ассирії. Цар Космалка скористався ассирійською присутністю в регіоні протягом першої половини VII століття до н.е. та ослабленням Юдейського царства, щоб встановити тривалу присутність в Араві та Негеві, на південь від долини Беер-Шеви Ephraim Stern, Archeology of the land of the Bible, volume II : The Assyrian, Babylonian and Persian Periods 732-332 BCE, 2001, p. 269. Загроза, яку Едом становив для Негеву, виражена в 40-му остраконі Арада, датованому часом до походу Сеннаххеріба 701 року до н. е., де йдеться про «зло, яке вчинив Едом»Lemaire 2010, p. 236. Після походу Сеннаххеріба едомляни на чолі із царем Косгабаром скористалися руйнуванням ассирійцями юдейських фортів у Негеві, щоб почати закріплюватися в регіоні. На той час, коли цар Манасія почав відбудовувати південний кордон Юдеї, едомляни вже добре там закріпилися. Таким чином, Юдея втратила контроль над Аравою та фортецями Хірбет-Хелейфе та Ейн-Хахева. Хірбет-Хелейфе, на березі Червоного моря, біблійний Еціон-Ґебер, був зайнятий едомлянами з кінця VIII століття до н. е. У цьому порту на узбережжі Червоного моря було засновано адміністративний центр та форт. На півночі, в Ейн-Гахеві, біблійній «Тамар», едомітяни збудували невеликий форт на місці, яке колись було найбільшим юдейським фортом у регіоні<refStern 2001, p. 276></ref>. Це місце, розташоване поблизу джерела води, було пунктом перетину на арабських торгових шляхах. Воно також було обладнане святилищем, багатим на культові речі. Протягом VII століття до н.е. південна оборонна лінія долини Беер-Шеви потрапила під контроль Едому (Хорват-Уза, Тель-Мальхата та її святилище в Кітміті, Ароері, Тель-Ірі та Тель-Масосі), що відсунуло юдейський кордон далі на північStern 2001, p. 278. У своїй експансії едомляни спиралися на ассирійські форти західного Негеву (Тель-Масос, Тель-Харор, Тель-Сера та Тель-Гамма). Остання однозначна згадка про Ідумею як самостійне царство — це ассирійський напис 667 року до н.е. Близько 660 року до н. е. війська з Ідумеї брали участь в ассирійській кампанії проти арабів.

604 року до н.е. стає данником Нововавилонського царства. У 599 році Юдейське царство вирішило об'єднатися з Єгиптом проти Вавилона. Вавилон, не маючи змоги негайно втрутитися, заохочував едомітів вступити в конфлікт з Юдеєю. Тиск на Негев незадовго до 597 року призвів, згідно з Арадським остраконом 24, до переміщень юдейських військLemaire 2010, p. 238. У 582 році вавилонський цар Навуходоносор II очолив кампанію проти Аммону, Ідумеї та Моаву. Вавилонське панування призвело до масштабного руйнування населених пунктів у регіоні. Разом із вавилонянами ідумеї брали участь в облозі та руйнуванні Єрусалима (586 р. до н. е.)Dykehouse, Jason (2013). "Biblical Evidence from Obadiah and Psalm 137 for an Edomite Treaty Betrayal of Judah in the Sixth Century B.C.E." Antiguo Oriente. 11: 75–122, і до кінця VI століття до н. е. оволоділи частиною Південного Ізраїлю. Ідумея перестала існувати як держава, коли її завоював вавилонський цар Набонід у 553 році до н.е.Tebes, Juan Manuel (2022). "Edom and the Southern Jordan in the Iron Age". In Keimer, Kyle H.; Pierce, George A. (eds.). The Ancient Israelite World. Taylor & Francis, p. 651. Владу було передано наміснику, який служив вавилонській адміністрації. Кордон, що захищав Трансйорданію від племен пустелі, було занедбано. Кочові племена проникли в ідумеїські поселення, що призвело до їх занепадуStern 2001, p. 331. Після завоювання Юдеї вавилонянами оселилися в регіоні ХевронPtolemy, Geography, vol. 16.

Після захоплення Нововалилонського царства перським царем Киром II 539 року до н.е. Ідумея опинилася під владою Єгипту. Ідумеї напевне потрапили під владу Імперії Ахеменідів під час походу царя Камбіса II у 525 році до н.е. проти Єгипту.

Наприкінці V століття до н.е. великий арабський племінний союз кедаритів на чолі із Гушаму захопила землі Ідумеї. Порівняно з сусідніми моавітянами та аммонітянами, назва «Едом» в цей час повністю зникла з території на схід від АравиLevin, Yigal (2020-09-24). "The Religion of Idumea and Its Relationship to Early Judaism". Religions. 11 (10): 487. Кедарити створити тут свою державу, яка 385 року до н.е. зазнала поразки від Імперії Ахеменідів, яка зуміла затвердитися тут лише у 365 році до н.е.Graf, David Franck (1 January 2003). Sartre, Maurice (ed.). "Arabs in Syria: Demography and epigraphy". Topoi. La Syrie hellénistique. 13 (Suppl. 4). Lyon, France: Société des Amis de la bibliothèque Salomon-Reinach/Maison de l'Orient et de la Méditerranée Jean Pouilloux (Fédération de recherche sur les sociétés anciennes): 310–340. ISSN 2496-7114