Довге —   село в Україні, у Меденицькій селищній громаді, Дрогобицькому районі Львівської області.

Історична назва: Довге-Меденицьке. Розташоване за  15 км від м. Дрогобич, на схід від річки Летнянки. Має у своїх межах хутір Мельники. Населення —  634 особи.

Походження назви

Основних варіантів походження назви села є три:

• Назва села пов'язана з тим, що село розтягнулося на декілька кілометрів вздовж річки між селами Опарі та Гаї і було дуже довгим.

• Від імені поміщика Дульський, якому належало село. Ця версія стверджує, що село мало колись назву Дульге.

• Від слова «довги» (борги), оскільки місцевий поміщик мав великі борги, за які розрахувався селом.

Географія

Село розташоване у межах Дрогобицької височини, на висоті 300—400 м. Корисні копалини: газ, будівельні матеріали. Клімат помірно континентальний.

Межі території: межує з селами Летня, Опарі, Вороблевичі, Солонсько, Гаї Нижні.

Мікротопоніми: Летнянський (ліс), Плишеня, Швидка, Долинки, Під'яловець, Воробівське, Загостинець, Мельники, Стави, Гора, Баба, Потік, Лазок, Кирнички.

Загальна площа земельних угідь — 780 га.

У 2007 р. проживало 670 осіб.

Економіка

Селяни ведуть присадибне господарство, займаються розведенням великої та дрібної рогатої худоби, коней, свиней, птиці, городництвом та пасічництвом. У селі є агропідприємство, частину селянських паїв орендує агрохолдинг ТОВ «ЗАХІД-АГРО МХП». Тваринницька ферма орендується, у селі є деревообробний цех та три крамниці.

Історія

Перша згадка про село на теперішньому місці датована 1825 роком.

Відомий колишній власник села — пан Бельський.

Про побут доісторичної людини на території села принаймні за кілька тисячоліть до н. е. засвідчує могильник культури шнурової кераміки за 2,5 км на південний схід. Наприкінці XVII ст. село належало до королівської власності, було 22 хати.

За сільськими переказами, переселення з попереднього місця проживання відбувалося насильно: поміщик збудував для 40 сімей, які на той час проживали в селі, хати, розпланував широкі вулиці, розміщені літерою «П», та провулки через певну кількість хат, що дозволяли найкоротшим шляхом добратися на паралельну вулицю. Найширший прохід мав назву «вигін». Він і донині залишився на своєму місці і виконує ту ж функцію, а ще тішить взимку дітей можливістю покататися на санках. Хоча, за панським планом, всі повинні були селитися обабіч розташованих на горбах вулиць, а городи спускатися до потічка, однак довжани намагалися перебратися вниз, поближче до води. Тому найдавніша частина Довгого так і називається «село» і прилягає до потоку. Вздовж потічка розташовувалися криниці, тут було обладнане спеціальне місце для водопою худоби, а також «винниця». Так у селі називали невеличкий ставок з поперечними кладками, призначений для прання білизни та відбілювання полотен. На організацію громадського життя та побут селян, звичайно, впливав рівень розвитку техніки. Оскільки в ті час ще не існувало автомобілів, коні для далеких подорожей були не у всіх, то недалеко від винниці знаходився своєрідний «готель». Це була невеличка хатина, де могли зупинитися на ніч подорожні. Вона існувала до 90-х років минулого століття. На «селі» на пагорбі розмістили і церкву. Сам пагорб, за розповідями довжан, довелося трохи підсипати та укріплювати. Традиційно в українських селах довкола церкви розміщувався цвинтар, однак у Довгому біля церкви для нього не було місця, тому він розташований трохи далі на схід і знаходився за межами села, яке поступово розросталося в той бік. Ще однією особливістю Довгого низинного є глибокі громадські криниці, розташовані на узбіччі. За розповіддю жительки села Орисі Костів, першу таку криницю викопав її прадід Домін, з чого можна зробити висновок, що це було не раніше 1850 року. Поступово забудовувалася сьогодні головна вулиця Незалежності, куди переміщався і центр громадського життя.

У 1830 р. проживало 397 українців.

У 1831 р. в селі вперше була епідемія холери. На захід від цвинтаря знаходиться холерне кладовище,

1848 рік — рік «весни народів» –– важлива дата для всіх селян. Саме тоді на території Австро-Угорщини було скасовано панщину. На честь 50- річчя цієї події у 1898  Парашкою Маланяк на в'їзді в село було встановлено пам'ятний хрест. Його руїни зі слідами   «совєцьких» куль сьогодні знаходяться на старому цвинтарі.

Наступною подією, яка кардинально змінила життя у цілій Європі, стала Перша світова війна. Чимало довжан брали у ній участь на боці Австро-Угорщини у рядах австрійського війська та збройних формувань січових стрільців. Частина вояків загинула на полях битв. На їхню честь під церквою була насипана символічна могила січових стрільців. Ще одним результатом Першої світової став переділ територій, завдяки чому територія Галичини була приєднана до Польщі.

Міжвоєнний період характеризується різким зростанням населення та піднесенням економіки.  Закінчення Першої світової війни означало для Довгого демографічний бум, різке господарське та культурне піднесення, паростки якого прокльовувались уже перед війною. Технічний прогрес, розвиток науки, зокрема медицини, поклали край епідеміям холери, що неодноразово спустошували село і залишили на спогад про себе моторошні перекази та низку холерних цвинтарів. Щеплення від таких хвороб, як віспа та дифтерія, різко знизили дитячу смертність: якщо перед Першою світовою помирала чи не половина дітей (у сім'ї Івана та Анастасії Марцинишиних з семи дітей вижили лише дві доньки), то тепер шансів дожити до повноліття у новонароджених було набагато більше. Позитивним фактором стало і поліпшення діагностики: рентгенівський апарат сприяв більш ранньому виявленню а, отже, і успішнішому лікуванню сухот (туберкульозу). І нарешті настав мир, а з ним повернення чоловіків з війни. Ті спішили одружитися і поповнити сім'ю нащадками.

Географічно Довге поповнилося ще одним хутором: у Долинках з'явилося польське поселення після того, як поміщик продав частину землі полякам.

1 серпня 1934 року громада села увійшла до складу сільської ґміни Меденичі в Дрогобицькому повіті.

У 1939 р. проживала 1 тис. 160 осіб: 950 українців, 20 поляків, 150 польських колоністів, 30 латинників, 10 євреїв. Була цегельня, млин, тартак, діяло економічне селянське об'днання «Маслосоюз». Завдяки йому була споруджена олійниця. Спілка також займалася сепаруванням — «перепускала» селянам молоко на сметану.

 Початок Другої світової війни у 1939, переділ Польщі зумовили перехід Галичини під владу Радянського Союзу. Наслідком цього переходу стали репресії та депортація селян у Сибір.  Під визначення «куркулів» часто потрапляли і зовсім незаможні селяни.  До них зарахували і всіх жителів польського хутора.  Частина селян була репресована як вороги народу та засуджена. Дехто загинув у тюрмах.

10 січня 1940 року село увійщло до складу Меденицького району . В червні 1941 року район припинив своє функціонування, його було відновлено у вересні 1944 року, після чого він проіснував до вересня 1959 року. У вересні 1959 увійшло до складу Дрогобицького району.

22.06.1941 року Друга світова почалася на території СРСР. Вже в перші дні війни село було окуповане гітлерівською Німеччиною. Окупація закінчилася у серпні 1944.

Повоєнний період характеризувався черговою хвилею репресій, збройною боротьбою між червоною армією та «бандерівцями» з «мельниківцями», що тривала до 1947 року. У 1947 бандерівський опір було остаточно подолано. Учасники останнього бою поховані на старому цвинтарі у братській могилі.

Навесні 1947 року в Дрогобичі викрили підпільну молодіжну організацію «Крути». Серед учасників виявились і мешканці с. Довгого, зокрема Микола Лоцуняк.  Його засудили. Після звільнення не дозволили повернутися в рідні місця — жив на Донбасі, де й загинув у шахті.

У 1947 році почалася колективізація, створювались колгоспи. Люди боялись вступати до колгоспу, і декого примушували силою. Для будівництва колгоспних будівель забирали в заможніших людей стодоли і використовували будівельні матеріали на будівництво ферм і складів. Першим головою колгоспу в Довгому був Чушак Петро.

У 1964 році Довге було віднесене до так званих «неперспективних» сіл. Наслідком цієї політики було «укрупнення» колгоспів та шкіл, закриття у селі колгоспної контори та приєднання колгоспу до сусіднього села Опарі, закриття спочатку семирічної, а згодом і початкової школи.         У 1963 році закрили церкву, яку знову урочисто відкрили  1989 року.

Період Незалежності України

1990 року на сесії Верховної Ради України було прийнято Декларацію про державний суверенітет. Того ж року почали відновлювати могили січових стрільців і посвячувати їх. 19 травня 1990 року таке посвячення відбулося в нашому селі.

У липні 1991 року створено Довжанську сільську раду. 13 лютого 1991 року відбулися збори жителів села, на яких було вирішено створити власну селянську спілку і відділитися від Опорівського колгоспу.

1993 р.було побудовано пам'ятник на честь Незалежності України. У грудні 1993 року відзначили 125 років створення «Просвіти». У будинку «Просвіти» відбувся святковий вечір, де вшанували учасників і членів товариства «Просвіта» 1939 року.

2000 рік — ювілейний рік Різдва Христового. У цьому році на честь ювілею було встановлено пам"ятник Ісусу Христу.

2012 р. була споруджена капличка Отцю Миколаю при в'їзді в село.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Меденицької селищної територіальної громади.  

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Дрогобицького району (1940—2020), село увійшло до складу новоствореного Дрогобицького району.  

Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська63399.84 %інші/не вказали10.16 %Усього634100 %

Антропоніміка Найпоширенішими прізвищами у селі є: Кобільник, Осередчук, Гриньків, Боб'як. Автохтонним прізвищем Довгого є Осередчук.

Просвіта, культура, освіта

Дерев'яна церква Св. Миколая, як подають джерела, збудована в 1880 році. Стоїть на старому цвинтарищі, а дерев'яна дзвіниця — на місці старої церкви, яку розібрали.   Перша збережена письмова згадка про церкву належить до 1727 р. У 1892 р. споруджено другу дерев'яну церкву Святого Миколи УГКЦ. При церкві був колись і нині є церковний хор. Протягом 1963—1989 рр. церква стояла закрита. У травні 1992 року на празник св. Миколая освятили пам'ятник Миколаю і церква відзначила столітній ювілей. Біля церкви — прекрасний пам'ятник отцеві Миколаю. Напис повідомляє: «Пам'ятник цей св. о. Миколаю поставлено з нагоди 100-ліття побудови церкви 1892—1992 р. Благослови, Боже, вдячних Тобі парафіян с. Довге».

Першу читальню «Просвіти» відкрито в 1906 р. у хаті Михайла Осередчука. У 1920 р. споруджено окремий будинок читальні. При читальні був драматичний гурток, бібліотека. Існував осередок товариства «Просвіта». Нині працює Народний дім.  Є бібліотека.

Початки шкільництва У Довгому першим свідком існування школи є надмогильний пам'ятник, на якому читаємо: «Тут спочиває р. Б. учитель був у Долгім Іван Кунанец упокоїлся дня 17 цвітня 1896 прожив 81 літ і дочка спочиває Ольга». Сільська легенда стверджує, що це був перший сільський учитель…  Перекази змальовують його освіченою і свідомою людиною, патріотом і таким, що жив школою і учнями…

Як стверджує колектив авторів енциклопедичної книги-альбому «Дрогобиччина: свідки епох» , перед Першою світовою війною у Довгому вже діяла однокласова народна державна школа, а вчителювали у той період Станіслав Овсінський (1884 р.н.) та Казимир Мольтер. Коли відбувся перехід з однокласової школи до чотирикласної, нам невідомо, але під час Першої світової війни освіта вже була чотирикласною.