Depeche Mode (, у перекладі з ) — англійський музичний колектив, що утворився 1980 року в місті Базілдон (графство Ессекс). Цей гурт створив власний стиль у жанрах електронної та рок-музики і є одним із найуспішніших та довгоживучих гуртів світу.
2 листопада 2006 року Depeche Mode перемогли в номінації «Найкращий гурт» на церемонії MTV Europe Music Awards. До 2011 року було продано близько 115 мільйонів копій альбомів Depeche Mode, а 44 сингли потрапили в британський хіт-парад. Журнал Q назвав Depeche Mode «найпопулярнішим гуртом електронної музики, яку лише знав світ» та заніс до списку «50 гуртів, які змінили світ!».
2010 року музичний канал VH1 визначив Depeche Mode на 98-е місце в списку «100 найбільших артистів усіх часів та народів».
На творчість Depeche Mode вплинули німецькі піонери електронної музики KraftwerkKraftwerk: Man, Machine and Music , 2004.. Пізніше Depeche Mode самі справили значний вплив на багатьох виконавців, переважно завдяки своїй техніці звукозапису та інноваційному використанню семпліювання. Попри те, що гурт неабияк вплинув на розвиток сучасної танцювальної електронної музики, його зазвичай зараховують до жанру «альтернативної музики».
Depeche Mode утворені 1980 року як квартет, до складу якого увійшли Дейв Гаан (основний вокаліст), Мартін Ґор (клавішні, гітара, вокал), Енді Флетчер (клавішні) та Вінс Кларк (клавішні). Вінс Кларк покинув гурт після виходу дебютного альбому 1981 року. Його місце посів Алан Вайлдер (клавішні, ударні), який грав у гурті з 1982 по 1995 рік. Після відходу Вайлдера колектив оформився як тріо: Гаан, Ґор і Флетчер.
Історія
Створення гурту (1977—1980)
Витоки Depeche Mode простежуються з 1977 року, коли Вінс Кларк та Ендрю Флетчер створили гурт No Romance in ChinaMiller, p. 14, в якому Вінс був вокалістом та гітаристом, а Ендрю — басистом. 1978 року Кларк грав у гурті The Plan разом зі своїм шкільним приятелем Робертом Марлоу (), який був вокалістом, а Кларк — гітаристом та клавішникомThe Erasure Information Service, «Interview with Robert Marlow », Перевірено 10 грудня 2007.. У цей самий час, у 1978—1979 роках, Мартін Ґор як гітарист брав участь в акустичному дуеті Norman and The Worms разом зі своїм шкільним другом Філіпом Бердеттом (), який останнім часом є фолк-співакомphilburdett.com, Phil Burdett Biography . 1979 року Марлоу, Ґор, Кларк і їхній приятель Пол Редмонд () організували гурт The French Look: Марлоу — вокал/клавішні, Ґор — гітара, Кларк та Редмонд — клавішні. Приблизно через рік, у березні 1980-го, Кларк, Ґор і Флетчер створили новий гурт Composition of Sound, в якому Кларк був вокалістом та гітаристом, Ґор — клавішником, а Флетчер — басистом. The French Look та Composition of Sound одного разу виступили спільно на концерті в червні 1980 року в молодіжному клубі школи Св. Миколая () в місті Саутенд-он-Сі (), Ессекс.
Незабаром після утворення Composition of Sound Кларк та Флетчер перейшли на синтезатори, заробляючи гроші на їх придбання випадковими заробітками або займаючи інструменти у друзів. Девід Гаан приєднався до гурту 1980 року, після того як Вінс Кларк почув його проникливе виконання пісні Девіда Боуї () «Heroes» на одному з місцевих концертів. Нову назву було взято у французького журналу мод , яке перекладається як «Новинки моди», «Вісник моди» або «Останні вісті моди», однак назву часто перекладають неправильно: як «Швидка мода», через плутанину з французьким дієсловом se dépêcher (поспішати)Max Bell, «Martin Gore — The Decadent Boy », No1 Magazine, 11 травня 1985. Перевірено 29 жовтня 2007..
Перші успіхи (1981—1982) Після одного з виступів у клубі «Бридж Хауз»Tickell, P., «A Year In The Life of Depeche Mode», The Face, Січень 1982, гурту зробив пропозицію Деніел Міллер ( — засновник звукозаписної компанії Mute Records), який хотів, щоб вони зробили дебютний запис для розкручування його лейблу. Результатом цього усного контракту стала пісня «Dreaming of Me», яка була випущена в лютому 1981 року. Їй вдалося досягти 57-го місця в британських чартах. Натхненний цим несподіваним успіхом, гурт записує свій другий сингл «New Life», котрий значно перевершив перший, піднявшись до 11-ї позиції. Через три місяці гурт випускає «Just Can't Get Enough» — перший свій сингл, який увійшов до десятки найкращих у Сполученому Королівстві, досягнувши 8-го місця. Цей запис у багатьох відношеннях став проривом, і його успіх проклав шлях їх дебютному альбому Speak & Spell, який вийшов у листопаді 1981 року, в кінцевому підсумку досягнувши 10-го місця серед альбомів у британських чартах. Критичні відгуки були різні. Журнал Melody Maker писав про нього наступне: «… величний альбом, саме такий, який вони повинні були записати, щоб завоювати нову аудиторію та порадувати ненаситних фанатів»,в оригіналі «… great album, the one they had to make to conquer fresh audiences and please the fans who just can't get enough.» Colbert, P., «Talking Hook Lines» Melody Maker, 31 жовтня 1981 тоді як журнал Rolling Stone був критичніший, назвавши його повним провалом.
Під час гастролей на підтримку альбому Вінс Кларк почав висловлювати своє незадоволення з приводу напряму, в якому розвивається гурт. Пізніше він сказав: «Ніколи не було достатньо часу, щоб зробити що-небудь». У листопаді 1981 року Кларк оголосив, що залишає гуртMiller, p. 103. Крім того, стверджувалося, що Вінс Кларк був хворий під час гастролей, на що Дейв Гаан через кілька років сказав:«Фігня це, якщо чесно»Rolling Stone magazine, «This band wants your respect — Depeche Mode may sell millions of albums and play to capacity crowds in huge football stadiums but these techno-pop idols still aren't happy» by Jeff Giles, with photography by John Stoddart, page 84-87, 11 липня 1990, Перевірено 4 травня 2012.. Незабаром Кларк зайнявся іншими проєктами. Він приєднався до блюзової співачки Елісон Мойе і сформував Yazoo, а потім дует Erasure з Енді Беллом.
Наприкінці 1981 року учасники гурту розмістили оголошення в газеті Melody Maker такого змісту: «Потрібен клавішник для усталеного гурту — не для проведення часу». На оголошення відгукнувся Алан Вайлдер, 22-річний клавішник із Західного Лондона, і після двох прослуховувань у Деніела Міллера він був прийнятий як четвертий учасник гурту. Однак, попри це, Міллер сказав Алану, що йому немає необхідності брати участь у запису поточного альбому. Перший музичний внесок у діяльність гурту Алан уніс 1983 рокуMalins, p. 58.
Другий альбом гурту A Broken Frame вийшов у вересні 1982 року. Цей альбом загалом видавався перехідним. Після відходу Кларка, Мартін Ґор став основним та фактично єдиним автором пісень Depeche Mode. Тепер композиції стали похмурішими, вказуючи на те, в якому напрямі гурт працюватиме надалі.
Зростання міжнародної популярності (1983—1988)
Для випуску свого третього альбому Construction Time Again, Depeche Mode ухвалили рішення про роботу з продюсером Гаретом Джонсом, на студії Джона Фоккса The Garden. В альбомі відбулася різка зміна в звучанні гурту. Частково це пояснюється використанням цифрових семплерів Synclavier та Emulator, разом з аналоговими синтезаторами, які використовувалися раніше. Використавши шуми від повсякденних предметів, гурт створив електричний, індустріальний звук, схожий зі звучанням таких гуртів, як Art of Noise та Einstürzende Neubauten. Чудовим прикладом нового звучання став перший сингл цього альбому «Everything Counts», коментар щодо жадібності транснаціональних компаній,Moore, X., «Red Rockers Over the Emerald Isle», NME, 17 вересня 1983 який став № 6 у Великій Британії, а також увійшов до 30 найкращих у Південній Африці, Швейцарії, Швеції і Західній Німеччині. Алан Вайлдер написав дві пісні для цього альбому (The Landscape is Changing, Two Minute Warning). У перші роки свого існування Depeche Mode добилися популярності лише у Великій Британії, Європі й у Австралії.
Хай там як, все змінилося в березні 1984 року, коли вони випустили свій сингл «People Are People». Ця пісня, присвячена проблемі расизму, досягла 13-го місця в американських чартах, 4-го місця в чартах Великої Британії та Швейцарії та стала першою, яка досягла 1-го місця в хіт-парадах (Німеччина)Malins, p. 82. Намагаючись витягти максимальну вигоду з несподіваного успіху синглу, Sire Records, звукозаписна компанія гурту в Північній Америці, випустила збірку з такою самою назвою. Через місяць гурт закінчив роботу над альбомом Some Great Reward, який загалом був сприйнятий добре. Газета Melody Maker заявила щодо альбому наступне: «Ви будете приємно здивовані тому, що відбувається тут, прямо у вас під носом». Some Great Reward показав, що гурт експериментує з дедалі похмурішими темами, такими, як нестандартні сексуальні відносини («Master And Servant»), позашлюбні зв'язки («Lie To Me»), несправедливий суд Всевишнього («Blasphemous Rumours»). Також до альбому увійшла перша балада Мартіна Ґора («Somebody») — ідея, що стала ключовою для всіх наступних альбомів. Це був перший альбом Depeche Mode, який увійшов до чартів США, а також до десятки найкращих у деяких країнах Європи. Саме в цей період гурт асоціювався з готичною субкультурою, котра нещодавно зародилася в Британії та поступово набувала популярності в Сполучених Штатах. Там гурт спочатку придбав популярність завдяки студентським радіостанціям та радіостанціям, що транслюють сучасний рок, таким, як KROQ з Лос-Анджелеса та WLIR з Лонг-Айленда, Нью-Йорк. Отже, вони головним чином звернулися до альтернативної аудиторії. В цьому плані гурт різко контрастував із ситуацією в Європі та Великій Британії, попри дедалі похмуріші та серйозніші тони в їхніх піснях.
Найбільші зміни Depeche Mode перетерпіли 1986 року з виходом їх п'ятнадцятого синглу «Stripped» і альбому, супроводжував його, Black Celebration. Відмовившись переважно від «індастріал» звуку, який був характерний для двох їхніх попередніх альбомів (але зберігши свій найчастіше образний семплінг), гурт представив тривожний, атмосферніший та більш текстурований звук, що супроводжується одними з найбезрадісніших текстів, написаними Мартіном Ґором, що проникають в суть. Також до альбому увійшов перероблений варіант пісні «Fly On The Windscreen», котра спочатку вийшла як сингл разом з «It 's Called a Heart». Кліп на пісню «A Question Of Time», який зняв режисер Антон Корбейн, започаткував тривалі робочі відносини, що тривають і нині. Антон зняв більшість, а саме 19, кліпів (останній «Suffer Well» 2006 року) та концертних записів гурту, а також був дизайнером обкладинок більшості альбомів та синглів Depeche Mode.
Але найголовніший та епохальний період в історії гурту був ще попереду. 13 квітня 1987 року вийшов сингл «Strangelove», відео для якого також зробив Антон Корбейн. Сингл посів 16 позицію в британських чартах, але для шанувальників гурту це було щось особливе. Так DM не звучали ще ніколи в своїй історії. З виходом Strangelove можна говорити про Depeche Mode як про класика електронної музики. Влітку, 24 серпня 1987 року, вийшов другий сингл — «Never Let Me Down Again», що передував новому, вже шостому, альбому гурту. Ця композиція дотепер залишається у шанувальників Depeche Mode однією з найулюбленіших, багато хто називає її найкращою піснею гурту. 28 вересня 1987 року виходить альбом Music for the Masses, який розійшовся мільйонними тиражами. Альбом, поряд з попереднім, є класикою гурту. Восени того самого року розпочався тур Music for the Masses Tour, котрий стартував у Європі, а згодом продовжився в Японії і США. Завершився він 18 червня 1988 року легендарним, 101-м за рахунком, концертом на стадіоні Rose Bowl, Пасадіна, Каліфорнія, де було присутні 85 000 глядачів. 7 вересня 1988 року Depeche Mode виконали «Strangelove» на MTV Video Music Awards в Universal Amphitheatre в Лос-Анджелесі .
Два найуспішніші альбоми (1989—1994)