Асікаґа Йосіміцу (, 25 вересня 1358 — 31 травня 1408) — 3-й сьоґун сьоґунату Муроматі. Правив з 1368 по 1394 рік. Був сином Асікаґи Йосіакіри, 2-го сьоґуна сьоґунату Муроматі.

Політичний діяч Йосіміцу прийняв титул сьоґуна наприкінці 1367 року, що був затверджений за ним офіційно наступного року. 1378 року він звів постійну сьоґунську резиденцію у районі Муроматі в Кіото, від якої другий самурайський уряд отримав назву сьоґунат Муроматі.

У 1379 році Йосіміцу приборкав внутрішньородову опозицію і почав реалізовувати план зі зміцнення центральної влади. 1383 року він був визнаний імператором «головою усіх самураїв роду Мінамото», а до 1391 року зміг підкорити своїй волі роди Токі та Ямана. Наступного, 1392 року, Йосіміцу вдалося перенести святі реліквії монаршого дому до Кіото і об'єднати північну і південну династії. Це укріпило владу сьоґунату в країні, який відтепер виступав оборонцем єдиного імператорського двору.

У 1394 році Йосіміцу передав титул сьоґуна своєму сину Асіказі Йосімоті, а сам прийняв постриг у ченці. Хоча він офіційно відійшов від урядування, усі важелі влади залишалися у екс-сьоґуна. 1396 року він приборкав рід Імаґава на сході, а у 1399 році — рід Оуті на заході країни.

У 1404 році Йосіміцу відновив торгівлю з Китаєм, визнавши васалітет свого уряду від китайського імператора. За це від китайського монарха йому був дарований титул «короля Японії».

Покровитель мистецтв Йосіміцу був знаний як покровитель мистецтв. Він сприяв розвитку театру Но та поширенню буддизму. Йосіміцу вважається засновником пишної «культури Хіґасіяма». Зразком останньої є «Золотий храм» Кінкакудзі у Кіото, що був особистою резиденцією екс-сьоґуна.

У 1382 році Асікаґа Йосіміцу заснував Шококу-дзі.

Йосіміцу помер у 1408, залишивши нащадкам могутній і централізований сьоґунат.

Особисте життя Асікаґа Йосіміцу відіграв важливу роль у зародженні театру Но, будучи покровителем і коханцем Дзеамі Мотокійо, актора, якого вважають засновником Но, і якого Йошіміцу заохочував ставитись до його мистецтва більш вишукано.

Примітки

Джерела

『国史大辞典』15巻、17冊 (Великий словник історії Японії)．東京、吉川弘文館、1972－1997.　第2巻、P.330－339. ;