Єрева́н () — столиця Вірменії, одне з найдавніших міст, що збереглися (засноване у 782 р. до н. е.).
Розташований на лівобережній (по річці Аракс) частині Араратської долини. Населення: 1,356 млн (2005). Висота над рівнем моря: від 900 до 1300 м, частина міста розташована на вулканічному плато на північ від Араратської долини.
Етимологія топоніма «Єреван» — ймовірно урартська; згідно з написом клинописом на знайденій в 1964 на території Єревана кам'яній плиті, місто засноване урартським царем Аргішті I в VII столітті до н. е.
Історія
Антична доба Вірменські легенди зводять заснування Єревану до Ноя, виводячи назву міста з вигуку: «Єреванц!» (Вона з'явилася!), нібито зробленого Ноєм, коли від води оголилася вершина Малого Арарату. Це вважається прикладом т. з. народної етимології. .
Роком заснування Єревана вважають рік заснування урартського міста Еребуні — 782 до н. е., розташованого на південній околиці сучасного Єревана. Відповідно до наскельної клинописної хроніки у Вані, Урартський цар Аргішті I на п'ятому році свого царювання збудував місто Еребуні. Напис на кам'яній плиті, знайденій в 1950 році на пагорбі Арін-Берду, дозволив ототожнити це городище з Еребуні. Напис каже: «Величчю бога Халді Аргишті, син Менуа, цю могутню фортецю побудував; встановив її ім'я Еребуні для могутності країни Біайні і для залякування ворожої країни. Земля була пустинною, могутні справи я тут вчинив…» Через сторіччя адміністративний і політичний центр області перемістився до фортеці Тейшебаіні, яка була заснована царем Русимом II на південно-західній околиці сучасного Єревана, а проте Тейшебаіні була розгромлена, мабуть скіфами, у роки падіння Урарту (590-ті до н. е.). Еребуні ж продовжив своє існування і в перську епоху, там, наприклад, знайдено мілетські монети, викарбувані близько 478 рік до н. е. Мабуть, тоді ж у вірменській мові його назву почали вимовляти як Еревуні, з переходом [b]> [v]. Існують гіпотези, втім нічим не підкріплені, що Еревуні був центром перської сатрапії Східна Вірменія. У V ст. була побудована найдавніша з єреванських церков — церква апостолів Петра і Павла (Петрос-Погосов; знесена в 1931). Поселення знаходилося в Гаварі (повіті) Котайк Айраратської провінції Великої Вірменії, за 20 кілометрів від її політичної та духовної столиці Вагаршапата (колишній Ечміадзін). Слід зауважити, що частина сучасного Єревану знаходиться також на території стародавнього гавара Арагацотн, оскільки кордоном між гаварами слугувала річка РазданВелика Вірменська Енциклопедія, Єреван, 1990, ст. «Айрарат», мапа (вірм. мова)..
Середні віки
Найперша згадка про місто у вірменському джерелі — «Книзі листів» належить до 607 року, коли якийсь Данило з Єревана згадується в числі вірменських церковників, що зберегли вірність рішенням Халкідонського собору. Далі Єреван згадується у зв'язку з арабським завоюванням: у серпні 650 р. його було обложено арабами, але безуспішно. Місто потрапило під владу арабів у 658 році. У 660 році там відбулося антиарабське повстання. З падінням арабської влади і відновленням вірменської державності, місто входило до складу Анійського царства Багратидів; в XI столітті воно було завойоване сельджуками. У XIV столітті населення міста, за попередніми даними, становило 15-20 тисяч осіб, проте розгром Тамерланом у 1387 р. завдав йому сильного удару. За часів правління Кара-Коюнлу і Ак-Коюнлу Єреван був важливим культурним центром, при тому що до 1441 р. керування залишалося в руках вірмен.
Єреван в османсько-перську епоху У XVI–XVII століттях Єреван (), як і весь регіон, служив ареною спустошливих ірано-турецьких воєн, що серйозно вплинуло і на демографію регіону. В той час, як вірменське населення винищувалося, депортувалося і велося в полон, у регіон не лише стихійно, але і навмисно заселялися туркменські кочові племена, яких місцеві правителі розглядали як свою опору. Так, за словами Аббаскулі-ага Бакіханова, «шах Ізмаїл (Сефеві) вигнав з Іраку плем'я Баят частиною в Еріван, а частиною в Дербенд і Шабран, щоб посилити місцевих правителів».
У ході боротьби між Османською імперією та Персією, Єреван 14 разів переходив з рук в руки. На початку XVI століття місто захопив шах Ісмаїл Сефеві. У 1554 році двохсоттисячна турецька армія захопила і розорила Єреван, при цьому вирізавши велику кількість населення. У 1580 році місто було взяте військом турецького візира Лала Мустафа-паші, яке зруйнувало Єреван і взяло у полон 60 000 християн і мусульман. Наступник на посаді командувача, паша Фархат у 1582 році побудував у місті нову фортецю. Фортеця мала майже квадратну в плані форму — довжина 850 м, ширина 790 м, з трьох сторін обнесена подвійною стіною, і лише із західного боку — на стрімкому березі річки Раздан стіна була одинарна. Фортеця була забезпечена трьома воротами: Тебризькі на південь, Майданні (від площі, що знаходилася перед ними; також ворота Яйли) на північ і Мостові — у бік річки. Перед Майданними воротами знаходилося велике передмістя — так зване «старе місто». Червоний міст через річку, до якого виводили Мостові ворота, був побудований у 1679 р.; він прикривався побудованим на підвищенні укріпленням Кечігала. У 1604 р. фортеця була взята шахом Аббасом I.И. П. Петрушевский, Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI — начале XIX вв., Издательство Ленинградского Государственного Ордена Ленина Университета имени А. А. Жданова, Ленинград, 1949 год, Глава 7 (рос.) Португальський сучасник тієї епохи Антоніо де Гувеа писав: Шах наказав взяти Еривань, яка повністю населена вірменами, земля оброблювана і плодоносна… Однак перед лицем турецького контрнаступу, якому він не вважав себе в силах протистояти, Аббас уже наприкінці того ж 1604 року, за висловом вірменського історика XVII століття Аракела Давріжеці, «наказав виселити всіх жителів Вірменії — і християн, і євреїв, і мусульман — до Персії, щоб османи, прийшовши, знайшли б країну збезлюділою». Виведення населення Єревану було доручено Аміргуна-хану. «Перські війська, послані виселяти народ, піднявши, виганяли його з сіл і міст, піддавали вогню і безжально спалювали всі поселення, будинки та житло». Персам, однак, вдалося закріпити за собою Східну Вірменію, і, за словами Гувеа:
…Протягом нетривалого часу місто було відновлено і знову заселено, але цього разу магометанами, а не християнами вірменами, яких цар виселив углиб Персії…Gouvea, pp. 312
У 1635 р. Єреван (осм. روان) знову був захоплений турками, але через кілька місяців після тривалої облоги відбитий персами. За турецько-перською мирною угодою в 1639 р. остаточно увійшов до складу Персії. З крахом Сефевідської імперії, Єреван був знову захоплений турками (1723). Французький автор тих років Д. Сагредо пише:
…Інша група турецької армії, яка увійшла до Персії з боку Ерівану, штурмом захопила це місце, знищила тридцять тисяч вірмен…D.Sagredo. Histoire de L'empire ottoman, t. VII, Paris, 1732, pp. 315—346
Через 10 років місто було повернуто Надір-шахом.
У Персії Єреван був центром беглербегства, правитель якого носив титул Сардар, з 1747 року — хана. Єреванське беглярбекство часто називалося не тільки за назвою міста, а й Чухур Са'д (, ) — «місцевість Са'д», за ім'ям курдського племені са'адлу, багато представників якого правили і займали адміністративні пости в беглербекстві. У Ериванському ханстві і його столиці мусульмани (перси, тюрки (в основному азербайджанці) і курди) становили 80 % населення, вірмени — 20 % і жили в основному в Єревані і селах. Вірмени панували в ремеслі і торгівлі області і мали велике значення для перської адміністрації. Безпосередніми керівниками вірмен Єревану був рід Меліків Агамалянів. Меліки мали повну адміністративну і судову владу над місцевими вірменами, за винятком права засуджувати до смертної кари (яким володів тільки Сардар). Місто поділялося на три квартали (махала): два мусульманських та один вірменський. Вірменський квартал називався Конд; він був розташований у північно-західній частині міста, у ньому було розташовано 4 найстаріші вірменські церкви міста (всього їх було 10). Там же знаходився розкішний, оточений садом палац Меліків Агамалянів. Евлія Челебі нарахував у місті 2060 «критих глиною будинків»; до моменту ж російського завоювання (1827) місто мало 1 700 будівель, 850 крамниць, 7 церков, 10 лазень, 7 великих караван-сараїв, 5 площ (майданів), 2 базари, та 2 школи.
У результаті війн, до 1804 населення Єревана скоротилося до 6 тис. жителів, але вже у 1827 населення міста становило вже понад 20 тисяч.
Єреван під російською владою
Під час першої російсько-перської війни, Єреванська фортеця двічі безуспішно була атакована росіянами (в 1804 р. Ціціановим і в 1808 р. Гудовичем). 5 жовтня 1827 Єреван був узятий військами Паскевича (який отримав за цей титул графа Ериванського). В наступному році за умовами Туркманчайського миру Ериванське ханство увійшло до складу Російської імперії. Еривань стала столицею Вірменської області (з 1849 р. — Ериванська губернія). П'ятнадцята стаття Туркманчайського мирного договору дозволяла протягом року вірменам — підданим Персії — перейти за Аракс, який став новим кордоном Російської імперії з Персією.
До початку XX століття населення міста зросло до 29 033, з них мусульман (тюрки, курди, перси) — 49 %, вірмени — 48 %, росіяни — 2 %. У місті було 8 церков (6 вірменських і 2 православні) і 7 шиїтських мечетей. Найдавніша з церков, Петра і Павла, була побудована в V столітті. Виділялася також дзвіниця церкви Катогік XII ст.; Церква Зоравар (1691–1705) була знаменита тим, що там, за переказами був похований апостол Ананія. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. «Эривань»
З єриванських мечетей збереглася Гусейналі хана (Блакитна мечеть), нещодавно відреставрована іранськими майстрами.
Незважаючи на статус столиці губернії, Еривань зберігала вигляд бідного провінційно-східного міста, з одно-двоповерховими глинобитними будинками, вузькими кривими вуличками. Палац сердарів і фортеця лежали в руїнах; з виробництва були тільки коньячний і цегельний заводи та кілька дрібних фабрик. У 1902 році через Еривань пройшла перша залізнична лінія, що з'єднала її з Александрополем (Гюмрі) і Тифлісом, в 1908 році друга лінія з'єднала його з Джульфою і Персією,Большая Советская Энциклопедия. Гл. ред. Б. А. Введенский, 2-е изд. Т. 16. Железо — Земли. 1952. 672 стр., илл.; 51 л. илл. и карт. що сприяло її економічному розвитку. В 1912 оборот промисловості становив 847,7 тис. руб., з них 600,9 тис. руб. припадало на виноробство.БСЭ, Ереван У місті були гімназія, жіноча прогімназія і вчительська семінарія.
Руїни фортеці, в 1853 році зруйнованої землетрусом, в 1865 р. були куплені купцем Нерсесом Таїрянцом, який у 1877 відкрив на них винний, а потім і коньячний завод, у 1898 перейшов до Миколи Шустова (нині Єреванський коньячний завод).
Вже після початку Першої світової війни була запущена перша трамвайна лінія.
Єреван — столиця Вірменії
У травні 1918 р. Еривань стає столицею Республіки Вірменія. На початку грудня 1920 Еривань була зайнята Червоною Армією. 18 лютого 1921 р. в результаті загальнонаціонального повстання Радянська влада була скинута, проте 2 квітня РСЧА знову вступила в Єреван, у якому на 70 років встановилася Радянська влада.
За Радянської влади починається масштабна реконструкція Єревану, що проводиться з 1924 р. за проєктом Олександра Таманяна, який розробив особливий національний стиль з використанням елементів традиційної церковної архітектури і туфу як будівельного матеріалу. В ході цієї реконструкції, місто повністю змінило свій вигляд, майже всі раніше побудовані будівлі були знищені (у їхньому числі — фортеця, чий камінь пішов на облицювання набережної, палац Сердара, майже всі церкви і мечеті). Були прокладені нові вулиці, Єреван було електрифіковано, проведено водопровід і каналізацію. Лісопосадки на навколишніх пагорбах поклали край пиловим бурям, що були бичем старої Єривані.