Грима́лівка — село в Україні, у Бродівській міській територіальній громаді Золочівського району Львівської області. Колишній орган місцевого самоврядування — Лешнівська сільська рада, якій було підпорядковано села: Лешнів, Грималівка, Королівка, Лісове, Піски. Населення становить 195 осіб.
Географія Село Грималівка розташоване на правому березі ріки Стир, за 107 км від обласного центру, за 67 км від районного центру та за 25 км від центру громади, що проходить автомобільними шляхами — міжнародного та місцевого значень. Відстань до найближчої залізничної станції Броди становить 26 км.
Клімат
Назва Найдавніша історія села Грималівки тісно пов'язана з сусіднім Лешневом, власником якого був белзький каштелян Матеуш Лешньовський (від його прізвища походить назва містечка). За подимним реєстром 1629 року вказано, що у місті Лешнів було 33 будинки, а із селами Корсів (41), Сестрятин (41), Кізя (24) та «новопочатою» волею Грималів (13) загалом 152 дими. Звідси можна вивести першу відому нам згадку про село Грималівку. У подимному реєстрі йдеться про «новопочату» волю Грималів, тобто привілей, що застосовувався у той час для поселенців, які оселялися на новому місці та отримували дозвіл на використання панської землі без сплати відповідних податків. Звільнення від податків тривало допоки населення відбудує чи підготує виділену ділянку для проживання й ведення господарства, побудує собі житло тощо. Відомо, що Матеуш Лешньовський мав родинний герб Гжимала, який співзвучний з назвою села Грималівка. Дана версія походження назви населеного пункту виглядає правдоподібною. Також про походження назви села свідчать народні перекази та легенди. Перша оповідка каже, що власником селища в другій половині XVIII — на початку XIX століття був пан на прізвище Гримайло, який вважався його засновником. Друга легенда розповідає про жінок, які прали одяг на Стиру та дуже голосно «гримали» парчами по білизні.
Історія Нащадки Матеуша Лешньовського у 1641 році продали вищезгадані маєтності великому коронному гетьману Станіславу Конєцпольському. Його внук Станіслав Ян Конецпольський не мав нащадків, через що 20 серпня 1682 року подарував частину земель, серед яких й Грималівку, своєму своякові Янові Олександрові Конєцпольському. Той, у 1723 році продає село родині Потоцьких. Далі відомо, що на 1 травня 1798 року орендарем маєтку в селі була Нікодема Тшцінська, проте яким чином село потрапило до її рук не відомо. Пані Нікодема мала борги, в зв'язку з чим відбувалася довга судова тяганина, в результаті якої у 1877 році судом було винесено рішення щодо примусового продажу майна в селі Грималівка. Подальша інформація про те хто купив маєток невідома, лише згадано, що у 1897 році село перебувало в оренді єврея Хаїма Горштайна.
В результаті парцеляційної політики австрійського уряду в руках великих землевласників дедалі менше залишалося маєтків та угідь, а селяни отримали можливість купувати земельні наділи. 27 серпня 1907 року у Львові створено Парцеляційне товариство «Земля», метою якого було об'єднання економічних сил своїх членів для забезпечення росту прибутків. Займалося наданням кредитів своїм членам для придбання земельних ділянок, винаймання знарядь праці. Першою практичною справою Товариства стало придбання маєтності в селі Грималівка (Бродського повіту) та початок її парцеляції. В газеті «Свобода», яка друкувалася у США, в номері за вересень 1912 року було розміщено повідомлення про те, що в Грималівці розпарцельовано 933 морги поля. Звідси можна стверджувати, що станом на 1912 рік село було повністю розпарцельоване.
Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році землі Галичини відійшли до Габсбурзької монархії і відповідно опинилися на кордоні з Російською імперією, зокрема в Грималівці був створений митний пункт. У 1847 році було надано дозвіл на прохід через митницю таких товарів, як цукор, лікер, іноземні вина всіх видів, а також арак, ром, чай, перець, прянощі тощо. У 1852 році борошно та млинські продукти підлягали ввізному миту без будь-яких обмежень. Крім того з кордоном пов'язана кримінальна історія про пограбування та побиття, яка трапилася 1900 року у грималівському лісі поблизу кордону. Робітник А. Дубас домовився з І. Стахурою зі Стрия про те, що останній переведе його через кордон. В результаті Стахура його побив, відібрав гроші (2 злотих) та вкрав два елементи одягу. Потерпілий, прийшовши до тями, повідомив жандармів про пограбування, ті ж у свою чергу затримали зловмисника та віддали до суду.
Статистичні дані кінця XIX століття містять інформацію, що в селі було 831 моргів орної землі, а панський двір мав 974 моргів. У власності пана була також розлога хмілярня, а в селі була гуральня. Ґрунт був охарактеризований як «переважно пісок» та зазначено, що тут найкраще родив овес, жито та картопля. Коні села вважалися найкращими в окрузі. Також в грималівському лісі була розміщена пасіка та підприємство з виготовлення дьогтю. У 1909 році в селі «за Гаврихом», ближче до Стиру був власний тартак, де обробляли та продавали деревину. Деревину сплавляли по річках Солонівка та Стир, а підприємство також використовувало для перевезення тої ж деревини вузькоколійну залізниця Броди—Шнирів, яка була збудована у 1911 році.
Від 1876 року в селі діяла філіальна школа, в якій навчання велося руською мовою, з 1893 року вона стала однокласовою. Протягом 1876—1914 років у школі вчителювали: Ю. Ламбой, Г. Подкєданєц, Т. Кондратович, Я. Яворський, І. Костек, П. Якубовський, М. Мединський, Я. Мединський, Г. Герман. У міжвоєнний період навчання дітей у школі велося польською мовою.
Село Грималівка розташоване на правому березі ріки Стир, а з протилежного, лівого боку — село Щуровичі. В XVIII столітті при дорозі між цими поселеннями річка формувала великий став. На австрійських мапах кінця XVIII та кінця XIX століть позначений міст, який стояв на річці. У 1895 році старий міст розібраний, через що переправа здійснювалася поромом. Проте з поромом виникла проблема, оскільки він перебував у оренді єврея, який доручив керувати поромом місцевому п'яничці Стаху. Тому від «вічно п'яного Стаха» залежало, коли буде переправлено важкі вози з парового млина Сморжева в бік Лешнева, оскільки інших об'їзних шляхів не існувало.
Новий дерев'яний міст був збудований у 1897 році та мав п'ять отворів для стоку води, загальний проліт становив 50 м, ширина — 5 м. Палі та ковпаки були дубові, а прогони виготовлені з сосни. Загальна вартість будівництва мосту склала 14 514 австрійських крон. Цей міст не зберігся до наших днів, а на його місці збудований новий міст.
Міжвоєнний період В розпал першої світової війни Грималівка опинилася у вирі бойових дій. По закінченню війни у 1918 році відбувся розпад Австро-Угорської імперії, а на її місці утворились нові держави. українські землі стали частиною II Речі Посполитої. В цей час неодноразово виникали конфлікти між поляками та українцями, які були зумовлені польською політикою пацифікації. До прикладу у 1935 році під час Великодньої Служби Божої в Грималівці відбулася масова бійка. У ній взяли участь «стшельци» та хлопці з села. Все почалося з того, що «стшельци» почали здирати червоні стяжки від вишиваних сорочок двох хористів, які йшли до каплиці. На крики збіглися ще люди та втрутилися в конфлікт, що призвело до масової бійки, яка тривала близько 3 годин. Священник о. Плашкевич та солтис зуміли припинити масове побоїще, в результаті кільканадцять осіб були тяжко побиті. На місце події приїхала поліція, яка склала протокол на декількох українських хлопців та голову читальні «Просвіта» Кривоніжку.
У 1930-х роках у селі діяли товариства як «Просвіта», «Добровільна пожежна охорона», руханково-пожарне «Луг», також польське «Товариство школи людової» тощо. У 1920–1930-х роках в селі була цегельня та корчма на початку села з боку Лешнева, яку тримав єврей. Брідський повітовий відділ пропагував висадку тутових дерев для розвитку шовківництва на теренах Брідщини, що було зумовлено використанням шовку у військових цілях. У документі за 1929 рік згадано, що в Грималівці тутове дерево було висаджено ще рік тому. Одна з цих шовковиць й досі росте біля церкви зі сторони сільського клубу.
У 1932—1934 роках в центрі Грималівки за ініціативи та стараннями о. Маркіяна Плешкевича, пароха Щурович збудована дерев'яна церква Введення в храм Пресвятої Богородиці. Будував храм майстер Йосип Літовінський.
З 1 серпня 1934 року відповідно до закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшло до складу сільської гміни Лешнів.
Друга Світова війна Під час другої світової війни у березні 1944 року фронт зупинився по Стиру, тут велися військові дії. Через що населення Грималівки було евакуйоване в село Гоноратка на Рівненщині. Будинки та господарські будівлі зазнали ушкоджень. Згідно «Книги пам'яті України: Львівська область» за час війни Грималівка втратила більше двадцяти односельців, які були мобілізовані до лав Червоної армії.
Радянська окупація (1944—1991) Діяльність УПА та репресії (1944—1953) У воєнний час в Грималівці діяв потужний повстанський рух. Село належало до Лешнівського куща організації українських націоналістів. Він був створений у 1943 році і включав у себе станичні організації сіл Грималівки, Лісового, Пісок, Королівки та Лешнева. Провідником цього куща був уродженець Лешнева Степан Мигаль-«Ґонта».
Поблизу села, на північній околиці, у лісі 26 лютого 1945 року відбувся Грималівський бій Лешнівського самооборонного кущового відділу під командуванням «Ґонти» з більшовиками. Він став відомий під назвою «17 проти 300», а його деталі були опубліковані у «Літописі УПА». Бій детально описав провідник Золочівського окружного проводу ОУН Кирило Якимець-«Бескид». 26 лютого кущ разом з чотою УПА «Сурмача» здійснив напад на станицю стрибків в Лешневі. Після завершення операції повстанці повернулася на місце свого перебування в Грималівський ліс. Вранці наступного дня на цей ліс розпочали облаву енкаведисти. Бій тривав цілий день, в результаті загинуло чотири повстанці, натомість більшовиків полягло більше двадцяти, з них один майор, один капітан, один лейтенант та секретар райпарткому. Командування УПА достойно віддало шану всім учасникам бою. 8 жовтня 1948 року Наказом Головного військового штабу УПА керівника Грималівського бою С. Мигаля — вістуна «Ґонту» було посмертно нагороджено Срібним хрестом бойової заслуги І класу.
1995 року у п'ятдесяті роковини Грималівського бою місцева громада вшанувала пам'ять полеглих повстанців на цвинтарі, а на місці бою в лісі встановила березовий хрест закосичений барвінком та поставила державні стяги. У жовтні 2012 року в рамках програми Львівської обласної ради із вшанування місць загибелі та поховань борців за незалежність України на місці бою було встановлено та посвячено новий пам'ятний хрест з вапнякового пісковику з написом: «Борцям за волю України учасникам 1945 р. Грималівського бою». Досліднику повстанського руху Михайлу Романюку вдалося встановити 16 з 17 учасників даного бою. Троє з них були уродженцями Грималівки: Видра Василь Михайлович-«Бистрий», Стельмах Михайло Павлович-«Орел» (які полягли під час бою) та Михальчук Лука Максимович-«Ярий». На місцевому цвинтарі було встановлено пам'ятник з написом «Вони полягли за Україну 7.04.1946 р. Іван, Михайло, Іван, Михайло, Петро». Внизу прикріплено алюмінієву табличку з переліком усіх прізвищ, про які йшлося вище та серед списку вказано ще Стародуб Марію.