Пру́сське королі́вство ( ) — у 1701—1918 роках німецька монархічна держава у Центрально-Східній Європі з центром в історичній Пруссії. Утворилося на основі Бранденбурзького маркграфства і Прусського герцогства (Бранденбург-Пруссія). Протягом XVIII—XIX століть конкурувало з Австрією за об'єднання німецьких земель. Вело перманентні війни з сусідами: Францією, Данією, Росією, Польщею. 1871 року стало державою, на основі якої постала Німецька імперія; перетворене на федеральний штат цієї імперії. Керувалося королями з німецької династії Гогенцоллернів, які від 1871 року носили титул німецьких імператорів. Столиця — Берлін, центр Бранденбурзької землі. Після поразки Німеччини в Першій світовій війні перетворене на Вільну державу Пруссія, федеральний штат у складі Веймарської Німеччини.
Історія
1701: Підйом Бранденбургу
Фрідріх Вільгельм, «великий курфюрст» Бранденбург-Пруссії, помер в 1688. Його спадок перейшов до його сина Фрідріха III (1688—1701) який став королем Пруссії Фрідріхом I (1701—1713). За винятком Прусського герцогства, всі землі Бранденбургу були частиною Священної Римської імперії, номінально під владою Габсбургів. Оскільки існував лише один король німців у межах імперії, Фрідріх згідно з санкцією імператора Леопольда I (в обмін на союз проти Франції у війні за Іспанський спадок) коронувався королем нової держави (18 січня 1701) під титулом «король Пруссії» на основі його не-імперських територій. Назва отримала загальне визнання згідно з Утрехтським договором (1713).
1702—1740:Заснування королівства
Територія королівства була розкидана більш ніж на 1200 км: від земель Прусського герцогства на південно-східному узбережжі Балтійського моря, до серця Гогенцоллернів — Бранденбургу, з ексклавами — Клевське герцогство, Маркське і Равенсберзькі графства в Рейнланді. Новітнє Прусське королівство було дуже бідним — важко йшло відновлення після Тридцятирічної війни. У 1708, приблизно одна третина населення герцогства Пруссія стало жертвою бубонної чуми. Чума досягла Пренцлау в серпні 1710 року, але врешті-решт відступила, не досягши столиці — Берліна, який був лише на відстані 80 км.
Швеція, зазнавши поразки від Росії, Саксонії, Польщі, Данії-Норвегії, Ганноверу і Пруссії в Північній війні (1700—1721) втратила території на південному узбережжі Балтійського моря. За пруссько-шведським договором, підписаним у Стокгольмі (січень 1720), Пруссія отримала Щецин та інші території Швеції у Померанії.
1740—1760: Сілезькі війни
У 1740 році король Фрідріх II посів трон. Використавши за привід договір 1537 (на договір наклав вето імператор Фердинанд I), згідно з яким Сілезія мала перейти до Бранденбурга після переривання її правлячої династії П'ястів, Фрідріх вдерся до Сілезії, що спричинило Війну за австрійський спадщину. Після швидкої окупації Сілезії Фрідріх викликався захищати архікнягиню Марію Терезію Австрійську, якщо край буде переданий йому. Пропозицією знехтували, але Австрія зіштовхнулась з іншими супротивниками, і Фрідріху врешті вдалось отримати офіційні територіальні поступки, згідно з Берлінським договором у 1742 році.
На подив багатьом, Австрії вдалось успішно відновити війну. У 1744 році Фрідріх знову вдерся, щоб уникнути репресій і претензій, цього разу до Богемії. Він зазнав невдачі, але французький тиск на Австрію, союзника Великої Британії призвів до серії договорів і компромісів, внаслідок чого 1748 року був підписаний Другий Аахенський договір, який відновив мир і віддав Пруссії у володіння велику частину Сілезії.
Після приниження через втрату Сілезії, Австрія працювала для забезпечення альянсу з Францією і Росією («Дипломатична революція»), тоді як Пруссія мала проблеми в коаліції з Великою Британією. Крім того, вторгнення Фрідріха до Саксонії та Богемії протягом декількох місяців в 1756—1757 роках призвело до Семирічної війни.
Ця війна була відчайдушною боротьбою прусської армії проти багатьох Європейських держав, що свідчить про високу її боєздатність. Коаліції Австрії, Росії, Франції, Швеції протистояла лише Пруссія, Ганновер і Велика Британія. Фрідріху вдалося запобігати серйозному вторгненню на свої терени до жовтня 1760 року, коли російська армія тимчасово окупувала Берлін і Кенігсберг. Ситуація поступово погіршувалась, проте після смерті імператриці Єлизавети Петрівни (диво Бранденбурзької династії) різко змінилась. Приєднання до коаліції з Пруссією Петра III усунуло східний фронт. Швеція також вийшла з війни приблизно одночасно.
Після перемоги над австрійською армією в битві при Буркерсдорфі Пруссії нарешті вдалось закріпити Status quo ante bellum на континенті. Цей результат підтвердив провідну роль Пруссії серед німецьких держав і створення країни на рівні великої європейської держави. Фрідріх, приголомшений майже доконаною поразкою Пруссії, провів решту своїх днів як мирний керманич.
1772, 1793, 1795: Поділи Польщі
На схід і південь від Пруссії розташовувалася Річ Посполита, яка поступово занепадала протягом XVIII століття. Стурбований збільшенням російського впливу в польських справах і можливим розширенням Російської імперії, Фрідріх взяв участь у першому з розділів Польщі між Росією, Пруссією і Австрією в 1772 році для підтримки балансу сил. Прусське королівство анексувало більшу частину польської провінції Королівська Пруссія, у тому числі Вармію; приєднанні терени утворили у наступному році провінцію Західна Пруссія. Нову територію, що увійшла до складу Східної Пруссії (територія, раніше відома як Прусське герцогство) в Померанії, об'єднали в королівство на східних територіях.
Після смерті Фрідріха в 1786, його племінник Фрідріх Вільгельм II продовжив розділи Польщі, що дозволило отримати значну частину західної Польщі в 1793.
1795 року Польське королівство перестало існувати і великі території (у тому числі Варшава) на південь від Східної Пруссії стали частиною Пруссії. Ці нові території організовано в провінціях Нова Сілезія, Південна Пруссія, і Нова Східна Пруссія.
1806—1815: Наполеонівські війни
У 1806 році Священна Римська імперія зникла в результаті наполеонівських перемог над Австрією. Титул курфюрст (виборний князь) Бранденбургу став безглуздим, і він був відкинутий. До того часу, Гогенцоллерни мали численні титули: глава євангельської церкви королівства, курфюрст, великий князь, герцог для різних регіонів і сфер його правління. Після 1806, залишився єдиний титул — король Пруссії.
В результаті поразки Пруссії в битві під Єною й Ауерштедтом в 1806 році король Фрідріх Вільгельм III вимушено тимчасово покинув Мемель. Згідно з Тільзитським договором в 1807 році, Пруссія втратила приблизно половину своєї території, включаючи землі, отримані в Другому і Третьому розділі Польщі (яка в той час стала герцогством Варшавським) і всі землі на захід від річки Ельби. Вся інша частина королівства була окупована французькими військами та король був вимушений створити альянс з Францією і приєднатися до Континентальної системи.
Після поразки Наполеона в Росії, Пруссія вийшла з альянсу й узяла участь у Війні Шостої коаліції під час «визвольної війни» (Befreiungskriege) проти французької окупації. Прусські війська під головуванням маршала Гебгарда Леберехта фон Блюхера внесли вклад в остаточну перемогу над Наполеоном у вирішальній битві під Ватерлоо в 1815 році.
1815: Пруссія після Наполеона
Пруссію, у винагороду за вклад в поразку Франції, запросили на Віденський конгрес, де вона не тільки отримала назад велику частину своїх територій, але і надбала 40 % Саксонського королівства і значну частину Рейнланду. Велику частину території, що відійшла до Пруссії в Третьому розділі Польщі, приєднано до Царства Польського в рамках Російської імперії.
З врахуванням цих змін в Пруссії, королівство реорганізовано в десять провінцій. Більша частина королівства, що не була в складі Східної Пруссії, Західної Пруссії, і Позена, стали частиною нового Німецького союзу, який прийшов на зміну скасованої Священної Римської імперії.
Як наслідок революції 1848 років князівства Гогенцоллерн-Зігмарінген і Гогенцоллерн-Гехінген (кадетська гілка династії Гогенцоллерн) приєднані до Пруссії в 1850 році.
1848—1871: Німецькі об'єднавчі війни
За наступні півстоліття після Віденського конгресу, виник конфлікт у Німецькому союзі між прибічниками ідеї формування єдиної німецької держави і збереження нинішнього збору невеликих німецьких держав і королівств. Створення Митного союзу Німеччини (Zollverein) в 1834 році, який виключав Австрійську імперію, збільшив прусський вплив на держави-члени. Як наслідок революцій 1848 року Франкфуртський парламент запропонував королю Фрідріху Вільгельму IV об'єднати Німеччину навколо його корони. Фрідріх Вільгельм відмовився від пропозиції на тій підставі, що революційні збори не можуть надавати королівських титулів. Але існували дві інші причини, чому він відмовився: на той час було мало зроблено, щоб покласти край внутрішній боротьбі за владу між Австрією і Пруссією, і всі прусські королі (аж до Вільгельма I) непокоїлись, що створення Німецької імперії означало б кінець незалежності Пруссії в рамках федерації.
У 1848 році дії Данії щодо герцогств Шлезвіг і Гольштейн призвели до Першої шлезвізької війни (1848—1851) між Данією і Німецьким союзом. Данія була переможена, але Пруссія під зовнішнім тиском вимушено віддала Данії обидва герцогства.
Фрідріх Вільгельм видав першу конституцію Пруссії в 1850 році. Цей документ — помірний за мірками того часу, але консервативний за сьогоднішніми стандартами — передбачав двопалатний парламент. Нижня палата, або Ландтаг обирався всіма платниками податків, яких розділили на три сорти, чиї голоси були зважені згідно з сумою податків, що сплачуються. Жінки і ті, хто не платили податки, не мали голосу. Це дозволило третині виборців контролювати 85 % від законодавчої влади. Верхня палата, яку згодом перейменували на Herrenhaus («Палата лордів»), призначалась королем. Він зберіг повністю виконавчу владу і міністри відповідали лише перед ним. Як результат, влада землевласницьких класів, юнкерів, залишалась непорушною, особливо в східних провінціях. У 1862 році Отто фон Бісмарк був призначений королем Вільгельмом I прем'єр-міністром Пруссії. Він працював, повний рішучості об'єднати німецькі держави під прусською владою, і, керуючи Пруссією під час трьох війн, кінець кінцем досяг цієї мети.
Перша з цих війн — Друга шлезвізька війна (1864), яку ініціювала Пруссія і якій вдалося отримати допомогу з Австрії. Данія зазнала поразки і віддала Шлезвіг і Гольштейн, Пруссії і Австрії відповідно.
Претензії на управління Шлезвігом і Гольштейном стали поштовхом до Австро-прусської війни 1866 року (відомій також як Семитижнева війна), де Пруссія, в союзі з Італійським королівством і різними північно-німецькими державами, оголосила війну Австрійський імперії і її союзникам. Після вирішальної перемоги Пруссії в Битві при Садовій, за Празьким мирним договором, укладеним 23 серпня Австрія передавала Пруссії Гольштейн, захоплений у Данії в 1864 році в ході австро-пруссько-данської війни (Пруссії тоді дістався Шлезвіг), і виходила з Німецького союзу. Спірні території Шлезвіг і Гольштейн перейшли під прусське правління і стали провінією Шлезвіг-Гольштейн. Італії дісталася Венеційська область.
Політичним результатом війни 1866 року стала відмова Австрії від спроб об'єднання німецьких держав під своїм керівництвом і остаточний перехід гегемонії в Німеччині до Пруссії, що очолила Північнонімецький союз. Австрійська коаліція була зруйнована і деякі німецькі держави (Ганноверське королівство, Велике герцогство Гессенське, Нассауське герцогство і Вільне місто Франкфурт) приєднались до Пруссії. Пруссія значно розширила свою територію за рахунок дрібних німецьких держав і уклала секретні військові угоди з південнонімецькими державами Австрія опинилася поза союзом та німецькими справами.