Бейбарс I Бандукдар, аль-Малік аз-Загір Рукн ад-Дін Бейбарс аль-Бундукдарі ас-Саліх (), Бейбарс Абуль-Футух (1223 або ж 1225 — 1 липня 1277, Дамаск) — мусульманський полководець і політичний діяч, султан Єгипту з династії Бахрітів. Найбільш значні успіхи у відбитті агресії Держави Хулагуїдів і хрестоносців Заходу були досягнуті при султані Бейбарсі, видатному полководці Близького Сходу, який отримав у народі, прізвисько Абуль-Футух (أبو الفتوح), тобто «Батько перемог». Також відомий як Бейбарс І.
Життєпис
Походження Повне ім'я: аль-Малик аз-Захір Рукн ад-дунія ва-д-дін Бейбарс аль-Бундукдарі ас-Саліх.
За загальноприйнятою версією, Бейбарс був за походженням кипчаком і народився в Дешт-і-Кіпчаку (Половецькому полі). Особистий біограф султана Мухіаддін Ібн Абд Захір повідомляв, що Бейбарс належав до роду Барли — що дозволяє локалізувати місце його народження між річками Еділь (Волга) та Яік (Урал).
Натомість єгипетський історик XIV століття у своїй праці «Ікд аль-джуман фі тарих ахль аз-азман» («Перлинне намисто про мешканців часу») стверджував, що Бейбарс був за походженням кипчаком з племені Бурджогли (руські літописи називали його Бурчевичі) — пасовиська якого знаходилися на лівобережжі Дніпра, уздовж Самари та Вовчої.
В Криму популярні перекази про підтримку Бейбарсом місцевих мусульман, що нібито може свідчити, що й сам він народився на півострові. Найстарішу мечеть у Солхаті (Ескі-Кирим) часто іменують «Бейбарсовою». Проте вона була зведена вже після смерті султана, коштом одного з його наступників — Мансура Калауна. Водоночас аль-Айні називає Калауна одноплемінником Бейбарса.
Мамлюк 1241 року його родичі намагалися втекти від монголів до Анатолії. Але там Бейбарс був захоплений та проданий у рабство за 800 дирхемів дамаському купцю аль-Імад ад-Даїгу. Помітивши на оці раба більмо, купець розірвав угоду, проте згодом його купив емір Ейдекін Бундукдар, командувач стрільців аюбідського султана ас-Саліха, що постачав невільників для його гвардії. Відтак Байбарса почали називати «Бундукдарі» — пізніша легенда пояснювала це ім'я тим, що армія майбутнього султана була озброєна бандуками — різновидом вогнепальної зброїНеру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 1. Прогресс. — С.313.
Отримавши освіту у «школі» мамелюків, Бейбарс швидко відзначився як талановитий вояк і вправний керівник. У 1249 та 1250 роках здобув перемоги над хрестоносцями біля Мансури та Фаріскура.
Битва при Айн-Джалуті
1250 року взяв участь у змові проти останнього аюбідського султана Туран-шаха (за переказами саме удар Бейбарса був для володаря фатальним), але не знайшов спільної мови з першими мамлюцькими султанами Айбеком і Кутузом, тому за їхнього правління перебував здебільшого у Сирії. Проте саме Бейбарс очолив війська, спрямовані проти монголів, і у вересні 1260 року розгромив їх біля Айн-Джалута.
Султан Єгипту Незадоволений тим, що його внесок у перемогу не оцінили належним чином, у жовтні 1260 року усунув від влади Кутуза, а в листопаді сам був оголошений султаном. Остерігаючись змов, спирався на загін гвардійців саліхія, проте згодом створив нову гвардію, що отримала ім'я Загірія. 1268 року зміг підкорити Мекку і Хіджаз, змусивши шаріфів Ідріса і Абу Нумая I визнати свою зверхність та зобов'язатися сплачувати щорічну данину в 20 тис. срібних дірхемів. Того року Бейбарс здійснив хадж і був задоволений їхнім правлінням.
Відзначився будівництвом мечетей, медресе, бібліотек і шпиталів. Дбав про єгипетське сільське господарство і торгівлю, особливу увагу приділяв оновленню зрошувальної системи долини Нілу. Під час голоду роздавав незаможним зерно із державних сховищ.
Надавав допомогу мусульманам і на власній батьківщині — у Криму. У Солхаті коштом Бейбарса була збудована мечеть.
У Сирії послідовно відвоював міста і фортеці в монголів, хрестоносців та їхніх союзників. Здобув Алеппо, Кесарію, Яффу, Хайфу і Тір. У 1268 році захопив штурмом і майже повністю спалив Антіохію. У 1271 році здобув перемогу над асасинами. Підпорядкував Єгипту узбережжя Червоного моря, Хіджаз і Ємен.
Останні роки правління. Смерть 1273 року, перетнувши Євфрат, здобув нову перемогу над монголами, 1276 — воював у Судані. Вчергове розгромивши монголів під Ельбістаном в Анатолії, 1277 року проголосив себе султаном Руму, проте був змушений відступити до Сирії, де невдовзі раптово помер, випивши отруйного кумису — пристрасть до цього напою Бейбарс зберігав з дитинства.
Примітки
Джерела