Албанці в Україні (арнаути) — албанська етнічна меншина, яка проживає на території України. Загальна чисельність діаспори (згідно з даними перепису) становить 3308 осіб, більшість яких проживає у Одеській (1862 особи) та Запорізькій (892 особи) областях.

Історія

Перші албанські поселенці з'явились на території України ще на початку 19 ст. Більшу частину колоністів складали сім'ї албанських добровольців, які під час Російсько-турецької війни служили в російському флоті, що контролював дельту Дунаю, а після її завершення осіли в Одесі та її околицях. Саме з ними пов'язують такі відомі одеські урбаноніми, як Велика і Мала Арнаутські — дві вулиці в історичному центрі Одеси.

Їхнє переселення у 1806–1812 роках на територію тоді ще Російської імперії було пов'язане із посиленням національного та релігійного гніту на території Османської імперії. Російська влада почала переконувати християнські народи Балкан переселятися на її південні території. У 1811 році албанські, болгарські та гагаузькі поселенці заснували село Каракурт поблизу міста Болград. У зв'язку із пропозицією російських чиновників про переселення до Північного Приазов'я, пов'язаною із переходом Бессарабії під владу Румунії, значна частина поселенців переселилась на територію сучасної Запорізької області, заснувавши три поселення: Тююшки, Джандран і Таз.

У Одесі свого часу з'явилось культурно-просвітницьке товариство «Рілінд'я» («Відродження»). На початку XX століття тут мешкав албанський письменник Мільто Сотір-Гурра. Місто відвідували відомі албанські політичні діячі — Фан Нолі та Енвер Ходжа.

Внаслідок голоду 1932–1933 року у селі Дівнинське загинуло близько 500 албанців, на згадку про них жителями села був споруджений пам'ятник жертвам Голодомору.

Історія етнографічних досліджень Вивченням традицій і побуту албанців на території України вперше зацікавився радянський вчений Микола Державін, який у 1930 році видав монографію «Албанцы-арнауты в Украинской ССР». Дослідження албанців та інших народів Півдня України продовжували російський вчений, працівник Інституту етнології та антропології РАН Юлія Іванова.

Розселення Албанська громада України довгий час була зосереджена, в основному, у чотирьох населених пунктах: Каракурт (Одеська область), Гамівка, Георгіївка та Дівнинське (Запорізька область)В. І. Наулко. Албанці // Радянська енциклопедія історії України. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1969, т. 1, с. 43-44.. Згідно з переписом населення України 2001 року албанці проживали у 24 регіонах України.

<small>Розселення албанців за регіонами України<small>Зміна кількості албанців у період між переписами 1939 і 2001 роківВсесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения по республикам СССР Всесоюзная перепись населения 1959 года. Национальный состав населения по республикам СССР Всесоюзная перепись населения 1970 года. Национальный состав населения по республикам СССР Всесоюзная перепись населения 1979 года. Национальный состав населения по республикам СССР Всесоюзная перепись населения 1989 года. Национальный состав населения по республикам СССР

Мова

Для албанської громади характерний мультилінгвізм — знання албанської, російської, української мов, а часто й болгарської та гагаузької.

Рідна мова Кількість албанців % Албанська мова 1 740 52,6 Російська мова 1 181 35,7 Українська мова 301 9,1 Інша 84 2,6

Албанська мова поселенців зазнала численних змін, тісно контактуючи із болгарською, гагаузькою, українською та російською мовами. Сформувалися як особливі мовні звороти («(н)га тант» — албанець, з наших), так і місцеві форми імен: Ано (Аня), Доча (Дуся), Сандьо (Сашко). Усталена писемність серед албанської меншини відсутня — на письмі вони переважно використовують кирилицю.

албанськоюукраїнськоюА міре діте!Добрий день!Тюш пуньо?Як справи?Пуньо мир.Добре.Пр шендет!За здоров'я!Пр кесмет!За долю!

Традиційна культура

У селищі Приазовське розташований краєзнавчий музей, де розміщена албанська експозиція, вивезена з села Гамівка. Тут же знаходиться «Албанська садиба», яка пропонує туристичні послуги: екскурсії до села Гамівка, частування традиційними стравами, жителі показують старовинні предмети побуту, співають народних пісень, танцюють народні танці. На цій базі було започатковано туристичний маршрут «Приазовська Албанія».

Музеї народного побуту також розташовані у селах Дівнинське та Георгіївка. У останньому діє районне албанське культурно-просвітницьке товариство «Дарданія», фольклорний ансамбль «Ружо аверде» («календула»), який брав участь у конкурсі «Єдина родина» у Запоріжжі, де був нагороджений дипломом лауреата та пам'ятним подарунком. Двічі, у 1998 і 1999 роках ансамбль брав участь у Всеукраїнському фестивалі мистецтв національних культур «Ми — українські», який щорічно проходить в Приморську. Жителі села Каракурт мають змогу дивитися албанський канал, який транслює новини, фольклорні та просвітницькі передачі.

Попри компактність проживання албанської громади в Україні нема жодної школи із вивченням албанської мови, літератури, культури чи історії.

Господарська система Албанці на території України займались переважно сільським господарством — землеробством, скотарством (в основному вівчарством).

Релігія Більшість албанців в Україні — православні. Свого часу в усіх селах існували церкви, побудовані переселенцями, проте зараз діючим залишився лише храм у селі Гамівка, збереглася також церква у селі Дівнинське, яка, однак, не діє.

Відомі албанці Мірабель Сюптюр (Ізмаїл) — дизайнерка одягу.«Winds of Albania»: Ukrainian Albanians Exhibition opening — a success!!! Неллі Сюпюр (Ізмаїл) — хореографка-балетмейстерка, танцюристка. Федір Дерментлі — генеральний директор ВАТ «Харцизький трубний завод», почесний громадянин міста Харцизька.

Див. також Арваніти Українсько-албанські відносини

Примітки

Посилання Албанці північного Приазов'я — прихований народ відкритих степів Сім етнографічних чудес України Shqiptarët e Ukrainës. Si kanë mbijetuar? KARAKURTI, FSHATI SHQIPTAR NË STEPAT E UKRAINËS

Бібліографія Албанці // ЕСУ Албанці // Радянська енциклопедія історії України. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1969, т. 1, с. 43-44. (PDF-файл ) Албанці // Україна в міжнародних відносинах: Енциклопедичний словник-довідник / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2009. — Вип. 1 : Предметно-тематична частина: А — Г. — С. 28-29 . — ISBN 978-966-02-4859-5. (PDF-файл )

Державин Н. С. Албанцы-арнауты на Приазовье Украинской ССР // Советская этнография. — 1948. — No 2. Державин Н. С. Из исследований в области албанской иммиграции на территории бывшей России и УССР // Сборник в чест на проф. Л. Милетич за седемдесет годиштнината от рождението му (1863—1933). — София, 1933. Народи Північного Приазов'я (етнічний склад та особливості побутовоï культури) / ред. колегія: I. П. Аносов, М. В. Елькін, Б. М. Кочерга, В. В. Крижко, В. С. Повіляй. — Запоріжжя, 1997. Наулко В. I. Хто i відколи живе в Україні. — К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1998. Новик А. А. Самосознание албанцев Украины: к вопросу этнонима (полевые материалы 1998—2008 гг.) // Материалы полевых исследований МАЭ РАН. Вып. 10. СПб., 2010. С. 57–76. Новик А. А. Самосознание албанцев Украины: этноним, лингвоним и маркеры идентичности в историческом, лингвистическом и экстралингвистическом контекстах // Народна творчість та етнологія: № 6 / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — К., 2013. — С. 102—115. — ISSN 0130-6936 Приазовский район: История края в поколениях / ред. коллегия: Ф. В. Пантов, Л. М. Тимофеев, Л. Н. Бородина. — Приазовское, 2009. — 352 с.

Islami S. Material gjuhёsor nga kolonitё shqiptare tё Ukrainёs // Buletin pёr Shkencat Shoqerore. — 1955. — N 2. — F. 163—180. Musliu S., Dauti D. Shqiptarёt e Ukrainёs. Udhёpёrshkrime dhe punime shkencore. — Shkup: Shkupi, 1996. — 208 f. Wilfried Fiedler, Einführung in die Albanologie. — Meißen, 2006.