Пу́шкін (до 1918 року — Ца́рське Село́, з 1918 по 1937 рік — Дитя́че Село́) — місто в Росії в складі Пушкінського району міста федерального значення Санкт Петербурга та його внутрішньоміський муніципальний утвір, 1936 року переданий в адміністративне підпорядкування Ленінграда. Великий туристичний, науковий, освітній і оборонно-промисловий центр. Входить до списку пам'яток під охороною ЮНЕСКО, в складі об'єкта «Історичний центр Санкт-Петербурга, передмістя та фортифікаційні споруди».

Населення — 112 674 особи (2020).

Через місто проходить залізнична лінія Санкт-Петербург — Вітебськ, на його території розташовані залізнична станція Царське Село та зупинний пункт Детськосільська. Відстань між Вітебським вокзалом Санкт-Петербурга та Царським Селом становить 23 км. Поштамт Санкт-Петербурга та відділення зв'язку № 1 Пушкіна розташовані на відстані 24 км по прямій. Місто розташоване в межах Приневської низовини.

Заміська імператорська резиденція Царське Село була заснована 1710 року; місто з 1808 року. У місті розміщений музей-заповідник «Царське село» — пам'ятка містобудівного мистецтва та палацо-парковий ансамбль XVIII — початку XX сторіччя. До складу заповідника входить із Катерининським палацом та іншими спорудами.

Фізико-географічна характеристика

Рельєф і геологічний стан Місто лежить на Приневській низовині по лівому берегу річки Неви. Ландшафт доволі різноманітний: пагорби, гряди та тераси чергуються з долинами, рівнинами, лісові масиви змінюються сільськогосподарськими угіддями. Численні джерела дають початок струмкам і живлять ставки.

В епоху палеозою 300—400 мільйонів років тому ця територія була покрита морем. Осадові поклади того часу — пісковики, піски, глини, вапняки — покривають грубим шаром (понад 200 метрів) кристалічний фундамент, що складається з гранітів, гнейсів і діабазів. Сучасний рельєф утворився внаслідок діяльності льодовикового покрову (останнє Валдайське зледеніння було 12 тисяч років тому). Після відступу льодовика утворилось Литоринове море, рівень якого був на 7—9 м вище сучасного. 4 тисячі років тому море відступило, і утворилась долина річки Неви. Долина складена озерно-льодовиковими та післяльодовиковими покладами. Останні 2,5 тисячі років рельєф майже не змінювався.

Клімат

Клімат Пушкіна помірний і вологий, перехідний від морського до континентального. Тривалість дня змінюється від 5 годин 51 хвилини в зимове сонцестояння до 18 годин 50 хвилин в літнє сонцестояння. літо коротке помірно тепле, зима тривала, нестійка, з частими відлигами. Весна й осінь мають затяжний характер. Додатні температури повітря переважають з початку квітня по кінець першої декади листопада. Найхолодніший місяць — лютий. Середньорічна сума опадів — 590 мм.

Переважний напрямок вітрів — південний. Для міста характерна часта зміна повітряних мас, зумовлена значною мірою циклонічною діяльністю. Влітку переважають західні та північно-західні вітри, взимку — західні та південно-західні. Роза вітрів на території міста забезпечує в будь-який час року свіже, цілюще, чисте повітря.

Найхмарнішими місяцями є листопада, грудень, січень. Мінімальна хмарність спостерігається в травні-червні-липні. Кількість сонячних днів у році — не менше 240. Із 25—26 травня по 16—17 липня розпочинається сезон «білих ночей», в цей період сонце лише ненадовго заходить за горизонт, а світлий час дня наприкінці червня досягає майже 19 годин.

Основу ресурсного потенціалу Пушкіна складають прісні поверхневі та підземні води.

Річні показники температури повітря й опадів:

Ґрунти, рослинний і тваринний світ До заснування міста територія була покрита хвойними лісами (соснові та ялинові) з домішками широколисткових порід і низинними болотами. Переважають поверхнево-підзолисті в поєднанні з торф'яно-підзолисто-глейовими ґрунтами. Внаслідок інтенсивної господарської діяльності людей природний ландшафт повсюдно поступився місцем культурному ландшафту. Тепер тут переважають сільськогосподарські угіддя з невеликими ділянками вторинних осикових і березових лісів, сіровільховиків і верб. В XVIII—XIX сторіччях склалась паркова зона міста Пушкіна площею 704 га (Катерининський, Олександрівський, Баболовський, Окремий, Фермерський парки).

В околицях Пушкіна інколи трапляються заєць сірий і ондатра. В місті водиться велика кількість птахів, плазунів і безхребетних.

Екологічно це найчистіший район завдяки природному мікроклімату та жорсткій природоохоронній політиці адміністрації. +Московські воротаГостинний двірСадова вулицяЦерква преподобного Сергія Радонезького

Історія

Виникнення міста У шведський час (1609—1702) на території Катерининського палацу існувала шведська дворянська садиба Саара Моіс[і]. Це була невелика садиба, що складалась із дерев'яного будинку, господарських прибудов до нього та скромного саду, розділеного двома перпендикулярними алеями на чотири квадрати. Вперше це поселення згадується в складі Нікольського Іжорського погоста в «Переписній окладній книзі по Новгороду Вотської п'ятини» 1501 року. На картах, складених для Бориса Годунова, маєток має назву «Сарица». Пізніше, під впливом російської народної етимології, назва трансформувалась в «Сарську мизу», а відтак в «Саарське село», і, зрештою, стала Царським Селом.

Після вигнання шведів із цього району Петро I подарував мизу О. Д. Меншикову, а пізніше, 13 (24) червня 1710 року, Сарська миза (разом із 43 приписаними селами й угіддями) була подарована Марті Скавронській, яка 1712 року стала його дружиною під іменем Катерини Олексіївни. Ця дата — 13 (24) червня 1710 року — і є датою заснування міста. У 1718—1724 роках за проєктом архітектора Іоганна Браунштейна тут виріс невеликий двоповерховий камінний палац, оточений підсобними будівлями. Розширився сад, заново перепланований терасами майстром садово-паркового мистецтва Я. В Роозеном. У 1719 та 1722 роках на нижній терасі вирили два ставки.

Неподалік від палацу з'явилась слобода палацових служителів. 1716 року побудована дерев'яна : з цього моменту Сарська миза перетворюється в Сарське Село. 1720 року з'являється перша вулиця Царського Села — (первісна назва — Передня вулиця). 1721 року заснована Кузьмінська слобода із селян Суздальської губернії. 1734 року розпочалось будівництво  — найстарішої камінної споруди міста.

Імператорська резиденція

За царствування Єлизавети Петрівни Царське село стало імператорською резиденцією, довкола якої уклалось поселення. В 1740—1750-ті роки скромний палац Катерини I перебудовується в розкішну літню резиденцію. З 1751 року по 1756 рік реконструкцію Катерининського палацу провадив архітектор Ф. Б. Растреллі. В основних рисах палац і зараз має вигляд, який був наданий йому Растреллі. 1755 року з третього Зимового палацу сюди перенесли Бурштиновий кабінет. Одночасно йшло розширення території саду, південною межею його стали Нижні ставки. В саду з'явились скульптури та паркові павільйони. Для водопостачання паркових водойм прорили від Віттолівських джерел (за 6 км від Царського Села) канал. У цей період склався вигляд Садової вулиці. У її верхній частині з'явились побудовані за проєктами С. І. Чевакинського декілька однотипних «кавалерських» будинків у бароковому стилі, а нижче — велика камінна оранжерея.

До 1770-х років на північному сході від головного палацового комплексу розрослась слобода. Катерина II намагалась регламентувати подальший ріст населення. У січні 1780 року для упорядкування слободи був виданий наказ, що приписував «при селі Царському, по праву сторону Нової дороги Новгородської, а по ліву до Порхова йдучої, влаштувати місто під назвою „“ і разом з тим заснувати Софіївський повіт». Із заснування міста Софії там з'явилась своя адміністрація з городничим, магістратом, ратушею, не підвідомча Царськосільській. В самому Царському Селі заборонили будівництво житлових будинків, а чиновників, купців і духовенство розселили в Софії. Катерина звеліла провести водогін, достатній для живлення ставків і для забезпечення питною водою Царського Села та Софії. Місто Софія було розбите на окремі правильні квадрати з обширною площею в центрі. Поряд із площею спочатку побудували дерев'яну церкву святих Костянтина й Олени, а 1788 року на самій площі — і камінний . У 1770-х роках на захід від Великого палацу створюється новий пейзажний парк (в майбутньому ). 1782 року побудовані Орловські ворота. В 1792—1795 роках на північно-східній межі Нового саду для майбутнього імператора Олександра I за проєктом Джакомо Кваренгі побудований . Ось як описує слободу при Великому палаці та Софію Й. Г. Георгі в 1794 році:§ 1086. Жителі слободи поблизу замку суть садівники й інші придворні служителі, також і багато селян. Вона має прекрасну камінну церкву, але мале токмо число камінних домів. Тут живуть також два трактирщики, до яких чужі приставати і стіл мати можуть. В слободі розміщений завод для білого, червоного та синього паперу на Державні асигнації.§ 1086. Повітове місто Софія розташоване в 1 версті від Царського села і закладене в 1785 році. Воно побудоване при каналах Царськосільських садів, розташоване правильно і має окрім повітових присутствених місць також камінний поштовий двір і декілька камінних обивательських будинків. його побудована на подобу Софійської церкви в Константинополі і є церква Кавалерської думи Ордена Св. Володимира. Вона побудована архітектором Старовим. Процвітанню цього міста перешкоджає близькість Санкт-Петербурга.1808 року при імператорі Олександрі I Царське Село було об'єднане з Софією і здобуло статус міста — центра . Звідси характерний «олександрівський стиль» старих будівель. Однак Софія неофіційно існує і донині: як назва для певної старовинної частини міста, обмеженої з різних боків Павловським шосе, вулицями Саперною, Гусарською та Парковою.

Місто

З 1808 по 1832 рік міським архітектором Царського Села був призначений Олександром I шотландський архітектор Вільям Гесте. Зодчий розпочав роботу зі складення генерального плану забудови міста: Царське Село було розбито на квартали, забудовані симетрично розташованими будівлями. Квартали ділились на ділянки із садами та городами. В генеральному плані були закладені чотири площі: торгова, адміністративна, напівкругла і Знаменська. Розпочалось нове заселення Царського Села, куди з Софії перевели присутствені місця та жителів, яким були роздані нові земельні ділянки відповідно до затвердженого нового плану міста. Софія спустіла. На її місці влаштувати військове поле, а Софійський собор став полковою церквою .

1817 року в місті нараховувалось всього 15 вулиць, 354 обивательських і казенних будівлі. Населення становило 4 тисячі людей.

Після пожежі 1820 року роботи у Великому палаці провадив В. П. Стасов. Ним були побудовані декілька будівель у класичному стилі: Манеж, Конюшенний корпус, Велика оранжерея. Із 1811 по 1843 рік у флігелі Катерининського палацу розміщувався Царськосільський ліцей. В ньому в 1811—1817 роках жив і вчився Олександр Пушкін. 1817 року споруджені ворота «Люб'язним моїм співслуживцям» в пам'ять Французько-російської війни 1812 року. 1824 року виник Колоністський став («Колонічка»). В 1824—1827 роках архітекторами братами Л. і Д. Адаміні зведений костел святого Івана. В 1827—1830 роках при в'їзді в місто з боку архітектором були споруджені чавунні .