Загибель пароплава «Титанік» — морська катастрофа, що сталася в ніч з 14 на 15 квітня 1912 року. Найбільше судно у світі на той час зіткнулося з айсбергом і затонуло в Північній Атлантиці. Крижана вода забрала життя від 1493 до 1635 осіб з 2208 людей на борту. Трагедія сталася під час першого рейсу лайнера, що прямував за маршрутом Саутгемптон-Шербур-Квінстаун-Нью-Йорк. Неформально є найвідомішою катастрофою ХХ століттяИгорь Муромов. 100 великих кораблекрушений изд. «Вече», 2004 ISBN 978-5-9533-4401-2. Трагедія сталася більш ніж за 600 км на південний схід від канадського острова Ньюфаундленд.

Ця подія стала найбільшою морською катастрофою мирного часу на наступні 75 років — до 20 грудня 1987 року, коли зазнав аварії філіппінський пором «Донья Пас», який забрав життя понад 4000 осіб.

Невелика кількість тих, хто врятувався, зумовлена відповідною готовністю до евакуації, що відповідала водночас нормам свого часу, головним чином — недостатньою сумарною пасажиромісткістю рятувальних човнів на борту судна. . Корабель тонув 2 години 40 хвилин, але судна, що відгукнулися на сигнали лиха, були занадто далеко і не встигли прийти на допомогу .

У день перед катастрофою, 14 квітня «Титанік» отримав 7 льодових попереджень від різних суден, що перетинали Північну Атлантику, але, незважаючи на це, лайнер продовжував йти майже на граничній швидкості 22,5 вузли (41,67 км/год) . Висока швидкість у водах, зайнятих дрейфуючими льодами, на той час була звичною практикою. Розрахунок робився на те, що впередоглядачі, що перебувають на марсовому майданчику, зможуть здалеку помітити перешкоду і лайнер швидко змінить курс. Коли прямо по курсу було помічено крижану гору, незважаючи на зусилля команди, «Титаніку» не вдалося швидко змінити курс. Правий борт лайнера зачепив підводну частину айсберга. Судно отримало кілька пробоїн нижче ватерлінії загальною протяжністю в 90 м. Трюм «Титаніка» поділявся на 16 відсіків, з яких перші 5 виявилися пробитими і судно почало повільно йти під воду.

Після півночі капітан Едвард Сміт наказав починати евакуацію, передавати в радіоефір сигнали лиха та пускати сигнальні ракети для привернення уваги найближчих суден . Евакуацію було організовано погано, команда лайнера виявилася не підготовленою до надзвичайної ситуації. Рятувальні човни спускалися на воду напівпорожніми, хоча місць у них ледь вистачало для половини людей, які перебували на борту.

Усього врятувалося 712 пасажирів та членів екіпажу. Основна частина людей загинула від переохолодження, оскільки температура океанської води становила 8°С (поріг замерзання за солоності 35 ‰). За півтори години після повного занурення «Титаніка» на місце трагедії прибув пароплав «Карпатія» і підібрав тих, хто вижив у човнах . Аварія викликала широкий суспільний резонанс. Після загибелі судна в 1914 році було прийнято Міжнародну конвенцію з охорони людського життя на морі .

Передбачення катастрофи 22 березня 1886 року британський журналіст Вільям Томас Стід, який згодом загинув на «Титаніку», опублікував статтю «Як поштовий пароплав потонув у Середній Атлантиці — від того, хто вижив», у якій оповідається, як поштове судно тоне, зіткнувшись з іншим судном. З 900 людей на борту човнів вистачає лише на 400. Авторська примітка:

А в 1898 році, за 14 років до катастрофи, американський письменник-фантаст Морган Робертсон опублікував повість «Марність», яка в 1912 році (після реальної катастрофи) була перевидана з невеликими змінами під назвою «Марність, або загибель Титана». У повісті описується корабель «Титан», який вважався «непотоплюваним» і за багатьма параметрами схожий на «Титанік»: він мав три гребні гвинти, дві щогли, 19 водонепроникних відсіків («Титанік» — 16), становив 243,8 метра (800) футів) у довжину («Титанік» — 268,8 метра (882 фути)), міг розвивати швидкість до 25 вузлів («Титанік» — 23 вузли) та взяти на борт 3000 осіб («Титанік» — 2556 пасажирів та 908 членів екіпажу), хоча ніс всього 24 човни — «мінімальна кількість, прописана законом» . За сюжетом, у третьому плаванні, що відбувалось у квітні, «Титан», що йшов на граничній швидкості, близько півночі зіткнувся з айсбергом, внаслідок чого отримав сильні пошкодження правого борту і потонув. Більшість людей, які перебували на борту, загинули.

Судно

Восьмипалубний пароплав «Титанік» будувався протягом трьох років на верфі «Harland and Wolff» у Белфасті. Спуск судна на воду відбувся 31 травня 1911 року. «Титанік» був другим лайнером класу «Олімпік». Проте він дещо відрізнявся від свого «близнюка», у його конструкції було усунуто ряд недоліків, виявлених під час експлуатації «Олімпіка». Керував проєктом ірландський суднобудівник Томас Ендрюс. Будівництво лайнера коштувало приблизно 3 млн фунтів стерлінгів або 7,5 млн доларів США (187,5 млн дол. за курсом 2013 року). Лайнер належав британській судноплавній компанії «White Star Line».

На момент спуску на воду та введення в експлуатацію «Титанік» був найбільшим судном у світі. Його довжина становила 269 м, ширина — 30 м, осадка — 10,5 м, водотоннажність — 52 310 т (що перевищувало водотоннажність пароплава-близнюка «Олімпік» на 243 т). До руху лайнер приводили дві групи чотирициліндрових парових машин та парова турбіна. Пару для турбіни, парових машин, генераторів та допоміжних механізмів виробляли 29 котлів. Вся силова установка судна мала потужність 55 тис. к.с., для її роботи було потрібно 610 т вугілля на день. Лайнер міг розвивати швидкість до 23 вузлів (42 км/год). Рушіями на «Титаніку» слугували три гребні гвинти. Діаметр центрального чотирилопатевого (можливо, трилопатевого) гвинта становив 5,2 м, а двох крайніх трилопатевих — 7,2 м. На повному ходу зовнішні гвинти робили до 80 об/хв, а центральний до 180 об/хв. Над верхньою палубою височіли чотири величезні димових труби діаметром 7,3 м і висотою 22 м. Бездротовий телеграф та інше радіообладнання на лайнер поставила компанія «Марконі К°».

Залежно від вартості купленого квитка, пасажири поділялися на три класи. До послуг пасажирів першого класу були представлені басейн, гімнастична зала, турецька лазня, корт для гри в сквош, електрованна (прототип солярію). На борту судна були кафе та розкішно обставлені обідній та курильний салони. За рівнем сервісу у третьому класі «Титанік» значно перевершував більшість трансатлантичних пароплавів того часу. У каютах було чисто, світло і тепло, в обідній залі пропонувалося просте, але повноцінне та якісне харчування, були просторі прогулянкові палуби. Усі приміщення та прогулянкові палуби лайнера були розділені за класами, та пасажирам одного класу заборонялося проходити на ділянку іншого.

+

Гребні гвинти «Олімпіка», ідентичні рушіям «Титаніка», за винятком центрального гвинта — у «Титаніка» він був трилопатевим «Титанік» в порту Саутгемптона перед відправленням у перше та останнє плавання, 10 квітня 1912 року Гімнастичний зал «Титаніка» «Титанік» виходить із Саутгемптона

Надійність конструкції Міцність судна забезпечував корпус із сталевих листів, скріплених металевими заклепками. У центральній частині судна деталі були автоматично скріплені трьома рядами заклепок із високовуглецевої сталі. Але в носовій та кормовій частинах, де кріплення довелося встановлювати вручну (з технічних причин), для спрощення процесу збирання вони скріплювалися двома рядами заклепок із кованого заліза і лише один ряд сталевих. Коване залізо має менший запас міцності. У результаті розслідування було з'ясовано, що для виготовлення заклепок «Гарленд енд Вулф» закуповувала залізо недостатньо високої якості — у його структурі виявилося дуже багато шлакових включень, які утворили всередині мікротріщини. У результаті зіткнення корабель отримав несумісні з плаванням ушкодження.

На випадок затоплення було передбачено можливість екстреного опускання герметичних перетинок, що розділяли низ корабля на 16 водонепроникних відсіків. Титанік міг залишатися на воді при затопленні до 2 будь-яких відсіків або до 4 крайніх. Але вони не були перекриті зверху, тому при затопленні більшої кількості відсіків осадка і диферент зростали настільки, що вода піднімалася над кілем вище верхнього рівня перетинок і переливалася поверх них у наступні відсіки. Можливість контрзатоплення була відсутня. Також лайнер був обладнаний горизонтальним подвійним дном, яке розташовувалося в 160 см над кілем і займало 9/10 довжини судна, залишаючи лише невеликі ділянки в носовій частині та кормі.

Підготовленість до надзвичайних ситуацій

На відміну від човнів, рятувальними жилетами Титанік було оснащено в повній мірі. На його борту знаходилось 3560 жилетів з наповнювачем із корку, а також 49 рятувальних кругів.

Рятувальні човни

Човни були ключовим рятувальним обладнанням корабля. На борту було 20 рятувальних човнів загальною номінальною місткістю 1178 осіб за повної місткості лайнера 3547 осіб.

Згідно з Британським кодексом торгового мореплавання, що діяв тоді, кількість човнів на борту розраховувалася по тоннажу судна. Цей кодекс був складений у 1894 році, і наказував усім суднам водотоннажністю понад 10 тис. т (найбільші на той час), оснащеним водонепроникними перетинками, мати на борту не менше 16 рятувальних човнів, підвішених на шлюпбалках. Згодом з'явилися судна, водотоннажність яких у кілька разів перевищувала 10 тис. т, проте вимоги Міністерства торгівлі щодо оснащення човнами залишилися незмінними. В одному з проєктів передбачалося оснащення лайнера 48 човнами, але керівництва судноплавної компанії та верфі спільно вирішили встановити їх у кількості 20. Компанія «Вайт Стар Лайн» додала до обов'язкових 16 лише 4 невеликі складні човни. Таке рішення пояснюється насамперед тим, що власники лайнера не бачили в них необхідності і визнали їх потрібними лише для дотримання формальності і можливого порятунку пасажирів зустрічного судна, що потрапило в аварію, а також бажанням компанії мати на своїх лайнерах просторий променад (прогулянкову палубу) з панорамним видом на море, не захаращений безперервним рядом човнів. Місткість кожної із 14 стаціонарних рятувальних човнів становила 65 осіб. На перших від капітанського містка шлюпбалках кріпилися човни, що звисають за борт, для екстреного спуску, розраховані на 40 осіб кожна. Місткість однієї складаного човна становила 47 осіб. Щоб за надзвичайної ситуації залишити судно змогли всі пасажири та члени екіпажу «Титаніка», на його борту мало бути щонайменше 50 човнів.

Всі 20 човнів були розміщені на верхній палубі: 16 дерев'яних човнів на шлюпбалках (по 8 на кожному борту) і 4 складні човни конструкції Енгельгардта з дерев'яним днищем і парусиновими бортами, які в разі необхідності могли бути розгорнуті. Стаціонарні човни розташовувалися групами по чотири в носовій та кормовій частинах човнової палуби. Два складні човни розташовувались біля перших за капітанським містком шлюпбалок, а два інші на даху офіцерських кают, останні було дуже важко діставати і готувати до спуску, оскільки вони мали велику масу і переносилися вручну . Стаціонарні човни нумерувалися цифрами від носа до корми, з лівого борту — парні, з правого — непарні. Парусинові човни позначалися латинськими літерами A, B, C та D.

Подача сигналів Радіообладнання на «Титаніку» включало один з найпотужніших на той момент головний радіопередавач з електронною лампою, магнітним детектором, дисковим розрядником потужністю 5 кВт і аварійний передавач. Радіоустановка лайнера дозволяла за допомогою азбуки Морзе виходити на зв'язок із суднами та береговими станціями в радіусі 630 км вдень та до 1600 км вночі. Прийом та надсилання радіограм здійснювали на робочих частотах у діапазоні від 500 до 1000 кГц. Радіопристрої живилися від бортової електромережі, на випадок повного відключення електроенергії в радіорубці було передбачено аварійні акумуляторні батареї. Передавала і приймала радіохвилі повітряна Т-подібна антена, її горизонтальне полотно, що складалося з двох проводів, було натягнуте між щоглами, на висоті 15 м над верхівками труб, до нього від розташованої на човновій палубі радіорубки підходили два дроти, що утворювали вертикальне полотно антени.