Ча́рльз (або Ча́рлз) Джон Га́ффем Ді́кенс (; 7 лютого 1812, Лендпорт, Англія — 9 червня 1870, Гаєм, Англія) — англійський письменник, один з найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор.
Деякі критики називали Дікенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях і гротескних образах . Популярність творів Дікенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися«What the Dickens?», by Simon Swift. The Guardian, Wednesday 18 April 2007. «Dickens' books have never gone out of print.»«Victorian squalor and hi-tech gadgetry: Dickens World to open in England». Bloomberg News. 23 May 2007. «He created some of English literature's most memorable characters and his work, which has never gone out of print, continues to bring the poverty of 19th-century London to life for future generations.». Багато з романів Дікенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Дікенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, у якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частиниStone, Harry. Dickens' Working Notes for His Novels, Chicago, 1987. Твори Дікенса пронизані дотепністю, що вплинуло на оригінальність національного характеру і способу мислення, відомого у світі як «англійський гумор».
Найзнаменитіші романи Дікенса: «Посмертні записки Піквікського клубу», «Пригоди Олівера Твіста», «Ніколас Нікльбі», «Девід Копперфільд», «Холодний дім», «Повість про двоє міст», «Великі сподівання», «Наш спільний друг», «Таємниця Едвіна Друда».
Біографія
Ранні роки Чарлз Дікенс народився в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині. Коли Чарльзу було три роки, родина перебралася до Лондона. Дитячі роки майбутнього письменника, схоже, були ідилічними, проте він вважав себе «малим не особливо доглянутим хлопчиком». Він проводив багато часу на вулиці, але також жадібно читав, особливо крутійські романи Тобіаса Смоллетта та Генрі Філдінга. Пізніше він пригадував, що мав чіпку, ледь не фотографічну пам'ять, що прислужилося йому в подальшій роботі письменника. Батько певний час працював клерком в офісі королівського флоту, завдяки чому Чарлз провів кілька років у приватній школі Вільяма Джайлса в Четемі.
Спокійне життя раптово закінчилося, коли Джон Дікенс, батько Чарлза, вліз у борги й був ув'язнений у борговій в'язниці Маршалсі в Саутварку. Незабаром до нього змушена була приєднатися вся родина, крім Чарлза, якого взяла до себе, у Кемден-Таун приятелька родини Елізабет Ройленс. Пані Ройленс була бідна стара жінка, яку Дікенс пізніше показав, незначно змінивши й прикрасивши, в образі пані Піпчін із роману «Домбі і син». Потім він жив у прибудові будинку боргового агента в Боро, … товстого, добродушного старого та його тихої літної дружини, у яких був дуже невинний дорослий син. Ця трійця послужила праобразами для родини Гарландів із «Крамниці старожитностей»Project Gutenberg's Life of Charles Dickens (James R. Osgood & Company, 1875), by John Forster, Volume I, Chapter II, accessed 2 August 2008.
У неділю Чарлз із сестрою Фанні, яку відпускали з Королівської музичної академії, відвідували своїх батьків у в'язниціAngus Wilson, The World of Charles Dickens p.53. Згодом у в'язниці відбувалася основна дія роману «Крихітка Дорріт». Щоб заплатити за проживання й харчі, а також допомогти родині, Чарлз почав працювати на складі вакси Воррена. Він заробляв шість шилінгів на тиждень, 10 годин на день наклеюючи етикетки. Виснажливі й часто навіть жорстокі умови праці глибоко закарбувалися в душі Дікенса й вплинули на його прозу й нариси, створивши основу інтересу до соціально-економічних реформ, особливо реформ умов праці, важкість яких, як він був переконаний, несправедливо лягали тягарем на плечі бідняків.
Джон Дікенс провів у борговій в'язниці лише кілька місяців. Померла його бабуся, Елізабет Дікенс, і залишила йому в спадок 450 фунтів стерлінгів. Очікуючи спадку, Джон Дікенс домовився з кредиторами про виплати, разом із родиною вийшов на волю й переїхав до пані Ройленс.
Утім, мати Чарлза Дікенса не квапилася відкликати його з роботи на виробництві вакси. Мабуть після цього випадку Чарлз закоренів на думці, що родиною повинен керувати батько, а мати повинна знайти своє місце у веденні домашнього господарства:Я ніколи не забував, я ніколи не забуду, я ніколи не зможу забути, що моя мама не особливо переймалася тим, щоб забрати мене.Це один із факторів, які зумовили його вимогливе й невдоволене ставлення до жінокAngus Wilson The World of Charles Dickens ISBN 0-14-003488-9. Невдоволення власним положенням і умовами, у яких доводилося жити робітничому класу, стало згодом однією з основних тем творів Дікенса. Саме про ці невеселі часи він писав у найбільш автобіографічному романі «Девід Коперфільд»:Жодна людина не порадила мені, не наставила, не підбадьорила, не втішила, не допомогла, не підтримала, жодна, кого я міг би пригадати, коли, сподіваюся, піду на небо!Усе ж Дікенс продовжив навчання у Веллінгтонській домашній академії, яка не була доброю школою. Дікенс згадував, що навчання було там аби-яке, дисципліна погана, час від часу назовні проривалася садистська грубість керівника школи, й, загалом, панувала атмосфера запущеності, що знайшло згодом своє відображення в описі школи містера Крікла в «Девіді Коперфільді».
Після школи, з травня 1827 року, Дікенс почав працювати молодшим клерком в адвокатській конторі Елліса й Блекмора. Потім, вивчивши систему скоропису Герні, він покинув роботу й став вільнонайманим репортером. Його далекий родич, Томас Карлтон, був вільнонайманим репортером у Докторс-Коммонс, тому Дікенс впродовж майже чотирьох років міг використовувати його акредитацію й писати репортажі про судові справиPope-Hennessy (1945: 18). За цей час він набрався досвіду, який згодом використав у романах «Ніколас Ніклбі», «Домбі й син», а особливо в романі «Холодний будинок». Яскраве зображення крутійства й бюрократизму правничої системи багато в чому прислужилося Дікенсу для пропаганди поглядів, пов'язаних, зокрема, з важкою ношею бідняка, якого обставини змусили вдатися до «послуг закону».
Своє перше кохання, Марію Біднелл, Дікенс зустрів у 1830 році. Вважається, що вона стала прообразом Дори з «Девіда Коперфільда». Батьки Марії не схвалювали залицяння Дікенса до дівчини й припинили стосунки між ними, відіславши її в школу в Парижі.
Журналістська робота й перші романи Перше оповідання Дікенса «Обід на Тополиній алеї» вийшло друком у лондонському «Мантлі Мегезін» у 1833 році. Наступного року він винайняв кімнату в Фернівалс-Інні й взявся за політичну журналістику, друкуючи в «Морнінг Кронікл» репортажі про парламентські дебати та звіти про виборчі кампанії, для чого йому доводилося подорожувати Англією. Репортажі та нариси із журналів склали основу збірки «Нариси Боза», надрукованої 1836 року. У березні 1836 року почалася публікація «Записок Піквікського клубу» у вигляді періодичних фейлетонів. Співпраця з журналами продовжувалася все його життя.
У 1836 році Дікенс згодився на пропозицію стати редактором журналу «Бентліз Місселлені», яку він обіймав три роки, доки не розсварився із власником. Тим часом письменницькі успіхи продовжувалися. Дікенс написав «Пригоди Олівера Твіста» (1837—1839), «Пригоди Ніколаса Ніклбі» (1838—1839), «Крамницю старожитностей» та «Барнабі Радж», як частину «Годинника містера Гамфрі» (1840—1841). Усі ці твори спочатку виходили місячними випусками, а потім окремими книгами.
2 квітня 1836 року Дікенс побрався з Кетрін Томсон Гогарт, донькою Джорджа Гогарта, редактора «Івнінг Кронікл». Після короткого медового місяця в Кенті молодята поселилися в Блумсбері. У них народилося десять дітейMyheritage.com Dickens Family Tree website: Чарлз, Мері, Кейт, Волтер, Франсіс, Альфред, Сідні, Генрі, Дора та Едвард.
Сім'я Дікенсів з березня 1837 по грудень 1839 року мешкала на Доті-Стріт, 48, разом із молодшим братом Чарлза, Фредеріком та 17-річною сестрою Кетрін, Мері. Дікенс дуже прив'язався до Мері. Вона померла на його руках від хвороби в 1837 році. Згодом вона стала прообразом багатьох персонажів його романів, а її смерть описана як смерть Нелл в «Крамниці старожитностей»Victorianweb.org — Mary Scott Hogarth, 1820—1837: Dickens's Beloved Sister-in-Law and Inspiration.
Перша подорож до Америки
У 1842 році Дікенс із дружиною здійснили першу подорож до США та Канади, загалом успішну, попри його підтримку відміни рабства. Він відвідав Білий дім, зустрівшись із президентом Джоном ТайлеромDickens (1842: 53-55). Мандрівка описана в «Американських очерках», а також у деяких епізодах «Мартіна Чаззлвіта». В «Очерки» Дікенс помістив нищівну критику рабства, наводячи очевидні свідчення жорстокості.
Під час візиту Дікенс провів місяць у Нью-Йорку, читаючи лекції, виступаючи з підтримкою закону про авторські права й записуючи свої враження. Він зустрічався з такими визначними особами, як Вашингтон Ірвінг та Вільям Каллен Браянт. 14 лютого 1842 року в Мангеттенському парковому театрі був влаштований бал на його честь, на який зібралося 3 тис. гостей.
На час мандрівки про дітей Дікенсів піклувалася інша сестра Кетрін, Джорджіна. Вона залишилася з родиною як економка, організатор, радник і друг аж до смерті письменника в 1870 році.
Незабаром після подорожі до Америки Дікенс почав цікавитися унітаризмом, хоча все життя залишався англіканцем . Твори Дікенса залишалися популярними, особливо його різдвяне оповідання «Різдвяна пісня», написана в 1843 році впродовж кількох тижнів, щоб оплатити витрати пов'язані з п'ятою вагітністю дружини. Родина Дікенсів здійснила короткі мандрівки до Італії у 1844-му та Швейцарії у 1846-му. Потім продовжувалися успішні публікації: «Домбі й син» у 1848-му, «Девід Коперфільд» у 1849—1850 роках.
Філантропія
У травні 1846 року до Дікенса звернулася багата спадкоємниця родини банкірів Анджела Бердетт-Кауттс із планом будинку для жінок, що опустилися на дно. За її задумом цей заклад повинен був відрізнятися інших закладів такого роду, де панував жорсткий режим, тим, що в ньому жінок учили б читати, писати й виконувати домашні роботи, що допомогло б їм повернутися в суспільство. Відмовляючись спочатку, Дікенс усе ж організував будинок під назвою Уранія-котедж у Шефердс-Буш. Він активно займався щоденним функціонуванням закладу, встановленням правил, переглядом рахунків і прийомом жінок. Багато з них стали прообразами персонажів його книг. Підбираючи кандидатури мешканок будинку, він відвідував в'язниці й робітні будинки, інші кандидатури пропонували йому друзі, такі як міський радник Джон Гардвік. Кожній жінці давали написане Дікенсом друковане запрошення із підписом «Ваш друг»Adams Hamilton Literary and Historical Maunscripts, 2009'The Letters of Charles Dickens', Pilgrim Edition, Vol. VII, p.527.. Від кожної жінки вимагалося, щоб після перебування в Уранія-котеджі вони емігрували. У 2009 році родини двох таких жінок були ідентифіковані, одна в Канаді, інша в Австралії. Загалом за оцінками в проміжку між 1847 і 1859 роками через будинок пройшло 100 жінокJenny Hartley, Charles Dickens and The House of Fallen Women, (Methuen, 2009)..
У листопаді 1851 року Дікенс перебрався до Травісток-хауз, де написав «Холодний дім», виданий у 1852—1853 роках. Саме в цьому будинку він почав влаштовувати любительські домашні театральні вистави.
Середні роки життя У 1856 році гонорари за книги дозволили Дікенсу придбати будинок Ґедз-Гілл-плейс у Кенті. Ще хлопчиком Дікенс мріяв жити в цьому будинку. Крім того, навколишні місця були пов'язані з подіями, описаними Шекспіром у першій частині «Генріха IV», що подобалося письменнику.