Генерація X — вислів, який вживають для опису покоління людей, що народилося після піку демографічного вибуху, який стався після Другої світової війни, особливо в Північній Америці. Точні демографічні межі «Генерації X» не визначені: осіб, що народилися між 1963—1975 роками, за іншими джерелами — з 1965 по 1979 рік, вважають «людьми Х» ("Gen X'ers"), хоча більшість вживає цей термін для опису всіх тих, кому було близько двадцяти років протягом 1990-х років. Термін вживають у демографії, соціальних науках і маркетингу, хоча найчастіше його використовують у популярній культурі. Вплив покоління на попкультуру почався в 1980-х і сягнув найбільшої сили в 1990-х роках.
Хоча вислів «Генерація X» з'являється ще в 1960-х роках, він був популяризований Дугласом Коплендом у романі 1991 року «Генерація Х: Казки для Акселерованої Культури» («Generation X: Tales for an Accelerated Culture»), у якому Копленд описав муки тих, хто народився приблизно між 1960 і 1965 роками, хто, хибно віднесений до «покоління Демографічного Вибуху», не відчував зв'язку з його культурними іконами. У баченні Копленда, «X» у «генерації X» означав безіменність покоління, що прийшло до усвідомлення свого існування як окремої групи, однак почувалося карликом, затіненим «поколінням Вибуху». Потім термін став загальнішим, описуючи більшу кількість людей. Його присвоїли поколінню, що ішло услід за «дітьми Вибуху» і почали використовувати маркетологи протягом 1990-х років, щоб позначити потенційних покупців, яким на той час було близько двадцяти років.
«Генерацію X» також описують як покоління, що складається з людей, які були підлітками в 1980-х роках. Це означення не залучає найстарших і наймолодших «людей Х», яких називають по-іншому. , кінорежисер, навчаючись у коледжі у 1980 році, провів дослідження нового покоління коледжу, яке було першим, що вивчало В'єтнамську війну просто як черговий урок історії та нічого більше. Це нове покоління не боялося призову до армії, що був скасований, коли вони були в початковій школі. Вони також слухали нову музику, new wave, і мали своїх рок-зірок, які були на вершинах рейтингів у пізніх 1970-х — The Pretenders, The Cars, Blondie і Devo. Кемерон Кроув назвав свою книгу, видану в 1981 році, ««Круті часи в «Ріджмонт-Гай»» («Fast Times at Ridgemont High»), за яким у 1982 році вийшов однойменний фільм. Ті, хто був у коледжі на початку 1980-х, були першими «людьми Х», яких описав Кемерон Кроув. На жаль, ці перші «люди Х» також мали своїх перших — вони були першими, хто мав відвідувати коледж на початку ВІЛ/СНІД-епідемії. ВІЛ почав з'являтися на перших сторінках газет у 1983 році, нагадуючи «поколінню Х», що «вільне кохання» («free love»), яким насолоджувалися студенти коледжу «покоління Вибуху», було в минулому. Або ж як один з «людей Х» це підсумував:
Головними рисами молодих людей початку 1990-х рр. були відсутність оптимізму і впевненості у завтрашньому дні, самовпевненість, абсолютний нігілізм і відкидання всіх колишніх догм. Вони цінували гучну музику, яка була сповнена агресії та повної свободи самовираження. Це був підсумок, навіяний панк-роком 1970-х і геві-металом 1970-х і 80-х років. Культовим гуртом стала «Нірвана», що грала в стилі ґрандж.
Інший опис «покоління X» торкається періоду переходу (1945—1990) від закінчення Другої світової війни та відмови від колоніального імперіалізму до падіння Берлінської стіни і кінця Холодної війни. Перехід від колоніалізму до глобалізації виділяють для того, щоб відділити «людей Вибуху» від «Baby Busters», підпокоління «генерації Х», яке сформоване найпершими «людьми Х».
Мистецтво і культура
Музика Покоління X було першою когортою на Заході, яка дорослішала разом з MTV. Вони були першим поколінням, яке підлітками спостерігало появу музичних відео, через що їх іноді називають Покоління MTV. Представники Покоління X були відповідальні за рух альтернативного року 1990-х і 2000-х років, включаючи піджанр грандж. Хіп-хоп також описується як визначальна музика цього покоління, особливо такі виконавці як Тупак Шакур, N.W.A. та The Notorious B.I.G.
Панк-рок
З 1974 по 1976 рік з'явилося нове покоління рок-гуртів, включаючи Ramones, Johnny Thunders and the Heartbreakers та the Dictators в Нью-Йорку; Sex Pistols, The Clash, The Damned та Buzzcocks у Великій Британії; та The Saints у Брисбені, Австралія. До кінця 1976 року ці гурти загалом визнавалися як авангард "панк-року", і коли наближався 1977 рік, панк-рок став важливим і вкрай суперечливим культурним явищем у Великій Британії. Він породив панк-субкультуру, яка виражала молодіжний бунт, що характеризувався особливими стилями одягу та прикрас (від навмисно образливих футболок, шкіряних курток, заклепаних або шипованих браслетів та прикрас до одягу в стилі бондажу та S&M) та різноманітними антиавторитарними ідеологіями, які відтоді асоціюються з цією формою.
До 1977 року вплив панк-року та його субкультури став більш поширеним, розповсюджуючись по різних країнах світу. Він зазвичай укорінювався в локальних сценах, які мали тенденцію відкидати приналежність до мейнстріму. У кінці 1970-х панк пережив свою другу хвилю. Гурти, які не були активними протягом його формативних років, перейняли цей стиль. Хоча спочатку панк-музиканти самі не були представниками Покоління X (багато з них були пізніми бумерами або належали до Покоління Джонс), фанатська база панку ставала все більше орієнтованою на Покоління X, коли найперші представники цього покоління входили в підлітковий вік, і тому він залишив значний відбиток на цій когорті.
До 1980-х років швидші та агресивніші піджанри, такі як хардкор-панк (наприклад, Minor Threat), стріт-панк (наприклад, the Exploited, NOFX) та анархо-панк (наприклад, Subhumans) стали переважаючими формами панк-року. Музиканти, які ідентифікували себе з панком або були натхненні ним, часто пізніше рухалися в інших музичних напрямках, що призвело до широкого спектра відгалужень. Цей розвиток дав початок таким жанрам як пост-панк, нова хвиля і пізніше інді-поп, альтернативний рок та нойз-рок. Представники Покоління X вже не були просто споживачами панку, вони також стали його творцями. До 1990-х років панк-рок повернувся до мейнстріму. Панк-рок та поп-панк гурти з учасниками Покоління X, такі як Green Day, Rancid, The Offspring та Blink-182, принесли широку популярність цьому жанру.
Пост-панк Енергія, породжена панк-рухом, запустила подальше поширення еклектичних пост-панк субкультур, що охоплювали нову хвилю, готику тощо, і вплинула на нових романтиків.
Грандж
Помітним прикладом альтернативного року є грандж та пов'язана з ним субкультура, що розвинулася в Тихоокеанському Північному Заході США. Тексти гранджу називали "продуктом невдоволення Покоління X".Music Cultures in the United States: An Introduction. Ed. Ellen Koskoff. Routledge, 2005. p. 359 Vulture писав, "найкращі гурти виникли з нудьги дітей з ключем на шиї". Продюсер Джек Ендіно сказав: "Люди робили записи виключно щоб догодити собі, бо не було кому іншому догоджати".
Тексти пісень гранжу зазвичай похмурі, нігілістичні,DiBlasi, Alex (2013). "Grunge" in Music in American Life: An Encyclopedia of the Songs, Styles, Stars and Stories that Shaped Our Culture, pp. 520–524 . Edited by Jacqueline Edmondson. ABC-CLIO сповнені душевного болю та страждань. Вони часто стосуються таких тем, як соціальне відчуження, відчай та апатія. The Guardian писав, що гранж "не переробляв банальні кліше, а торкався вагомих тем". Теми текстів гранжу включають бездомність, самогубство, зґвалтування,Strong, Catherine. Grunge: Music and Memory. Routledge, 2016. p. 19 розбиті сім'ї, наркотичну залежність, ненависть до себе,Gina Misiroglu. American Countercultures: An Encyclopedia of Nonconformists, Alternative Lifestyles, and Radical Ideas in U.S. History. Routledge, 2015. p. 343 мізогінію, домашнє насильство та пошук "сенсу в байдужому всесвіті". Тексти гранжу, як правило, інтроспективні та мають на меті дозволити слухачеві зазирнути у приховані особисті проблеми та дослідити розбещеність. Відомі гранж-гурти включають Nirvana, Pearl Jam, Alice in Chains, Stone Temple Pilots та Soundgarden.
Хіп-хоп
Золотий вік хіп-хопу відноситься до хіп-хоп музики, створеної з середини 1980-х до середини 1990-х років, зазвичай виконавцями, що походять з Нью-Йоркської столичної області. Музика характеризується своєю різноманітністю, якістю, інноваційністю, та впливом після появи та становлення жанру в попередньому десятилітті.Green, Tony, in Wang, Oliver (ed.) Classic Material, Toronto: ECW Press, 2003. p. 132 Воно має різноманітну тематику, тоді як музика є експериментальною, а семплінг еклектичним.Roni Sariq, [(http://citypages.com/databank/18/854/article3420.asp) "Crazy Wisdom Masters"] , City Pages, 16 April 1997.Will Hodgkinson, [(http://arts.guardian.co.uk/homeentertainment/story/0,12830,1044954,00.html)"Adventures on the wheels of steel"], The Guardian, 19 September 2003.
Виконавці, пов'язані з цією епохою, включають LL Cool J, Run–D.M.C., Public Enemy, Beastie Boys, KRS-One, Eric B. & Rakim, De La Soul, Big Daddy Kane, EPMD, A Tribe Called Quest, Wu-Tang Clan, Slick Rick, Ultramagnetic MC's та Jungle Brothers. Релізи цих виконавців співіснували в цей період з, і були настільки ж комерційно успішними, як і релізи ранніх виконавців гангста-репу, таких як Ice-T, Geto Boys та N.W.A, секс-репу від 2 Live Crew та Too Short, та орієнтованої на вечірки музики від таких виконавців, як Kid 'n Play, The Fat Boys, DJ Jazzy Jeff & The Fresh Prince та MC Hammer.Bakari Kitwana,http://www.villagevoice.com/music/0526,kitwana,65332,22.html/full "The Cotton Club"] , Village Voice, 21 June 2005.
Окрім ліричного самовихваляння, хіп-хоп також використовувався як соціальний протест. Лірика того періоду часто привертала увагу до соціальних проблем, включаючи афроцентричний спосіб життя, вживання наркотиків, злочинність і насильство, релігію, культуру, стан економіки США та боротьбу сучасної людини. Свідомі та політичний хіп-хоп треки того часу були відповіддю на наслідки американського капіталізму та консервативну політичну економіку президента Рейгана. За словами Роуз Тріші, "У репі відносини між чорною культурною практикою, соціальними та економічними умовами, технологіями, сексуальною та расовою політикою, та інституційним контролем популярної сфери є складними і перебувають у постійному русі".Rose, Tricia. Black Black Noise: Rap Music and Black Culture in Contemporary American. Hanover: Wesleyan U, 1994. Print.
Також часто підкреслювався чорний націоналізм. Хіп-хоп виконавці часто говорили про міську бідність та проблеми алкоголю, наркотиків і банд у своїх громадах. Найвпливовіша пісня Public Enemy, "Fight the Power", вийшла саме в цей час; пісня звертається до уряду, проголошуючи, що люди в гетто мають свободу слова та права, як і кожен інший американець.
Телебачення