Красноку́тськ (або Кра́сний Кут, як називають його на старий манер місцеві жителі) — селище, до 2020 року — центр Краснокутського району Харківської області України (із 2020 — входить до Богодухівського району Харківської області), один з найстаріших населених пунктів Слобожанщини. Площа — 12,48 км². Населення — 7 000 осіб.
До 2020 року адміністративний центр Краснокутської селищної ради, якій були підпорядковані також села Основинці, Чернещина, Ситники і Степанівка.
Етнонім Словосполучення Красний Кут за своєю етимологією давнє.
Відомо, що одне з первісних значень слов'янського прикметника «красний» — «красивий», «гарний» і він був утворений від спільнослов'янського іменника «краса». А іменник «кут» в українській мові полісемічний, одне з його значень — «місцевість, певний простір землі». Він споріднений з понятійною лексемою «куток» (утвореною за допомогою суфікса —ок), що означає «частина», «сторона». А разом словосполучення-назва Красний Кут означає — «мальовничий куток», «прекрасна сторона»Згадки про Краснокутськ // Неофіційний сайт Краснокутського району.
На Краснокутськ перейменований у 1850 році (за іншими даними — у 1780Краснокутск // История городов и сёл Украинской ССР: Харьковская область / В. М. Кулаковский, И. Л. Бутич, Е. П. Вержбицкая и др. — Х.: им. Фрунзе, 1976. — С. 452—461. — 15 000 экз.).
Географія Селище розташоване на північному заході від обласного центру — міста Харкова — в лісостеповій зоні України; на правому, підвищеному березі річки Мерла, яка орієнтована в широтному напрямку.
Колись це була повноводна річка, за часів Козаччини на ній плавали запорізькі чайки, але з часом Мерла обміліла. Лише весною вона іноді розливається і виходить з берегів, що призводить до підтоплення ближніх будинків та пасовищ.
Вище за течією річки Мерла примикають села Основинці і Чернещина, нижче за течією — примикає село Любівка, на протилежному березі — села Петрівське, Павлюківка і Карайкозівка. Через селище проходить автомобільна дорога ().
Висота селища над рівнем моря — 117 м, площа території — 12,48 км²Краснокутська селищна рада, Харківська область, Краснокутський район // Сайт Верховної ради України..
Ґрунти Більша частина Краснокутська лежить на щільних лісоподібних суглинках. Основа ґрунтового покриву — темно-сірі підзолисті ґрунти. Також зустрічаються лучно-чорноземні високогумусні ґрунти зі слабкокислою реакцією. А в долині Мерли — лучні ґрунти. Через високі поверхневі води — біля річки не ростуть дерева.
Внутрішні води Територія селища належить до басейну річки Мерла, яка є головною водною артерією Краснокутська (басейн річки Ворскла, яка, у свою чергу, впадає в Дніпро). Річка протікає понад селищем з півночі на південний захід, утворюючи численні луки, де місцеві жителі випасають худобу. Також є невелике озеро Вільшанка.
Природно-заповідні території
Головні природно-заповідні об'єкти селища — Слобожанський національний природний парк та Краснокутський дендропарк — пам'ятка садово-паркового мистецтва кінця XVIII століття.
Спочатку він був пам'яткою архітектури місцевого значення, згодом отримав статус пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Клімат Клімат Краснокутська помірно континентальний. Зима починається в середині листопада. І тоді переважає хмарна погода, відносна вологість збільшується до 80-90 %. Сніговий покрив зберігається в середньому 100—110 днів. Взимку випадає близько 20-25% річної кількості опадів, переважно — сніг. Зима з частими відлигами, інколи настільки інтенсивними, що поверхня землі залишається взагалі без снігу. Найхолодніший місяць — січень. Його абсолютний мінімум — 40 °C.
Весна починається в останніх числах березня. У квітні можливе пониження нічної температури до — 10-15 °С. Бувають снігопади. Весна часто затяжна і супроводжується поверненням холоду.
Літо починається всередині травня. Воно тепле, помірне, інколи — жарке, з невелими опадами. Найтепліший місяць — липень. Максимальна температура — +39 °C.
Історія Заснування Селище Краснокутськ — одне з найстаріших населених пунктів Слобожанщини. Перша згадка про тоді ще «Красний Кут» сягає середини XVII століття. Він був заснований як опорний пункт від нападів татар.
У 1651 році, після битви під Берестечком, група переселенців з Задніпрянщини, «що бігли від гніту польських феодалів»Памятная книжка Харьковской губернии на 1865 год. — X., 1865. — С. 74., та козаки Корсунського полку під проводом полковника Івана Штепи оселилися під захистом лісів на пагорбах вздовж річки Мерла. Ця дата вважається датою заснування Краснокутська.
Уже в наступному році — був добудований острог, а в 1657 році Красний Кут став укріпленою фортецею, яка активно протистояла нападам турко-татарських загонів. Укріплення складалося із дубових колод в два сажні заввишки та 270 сажнів завдовжки. Перед частоколом був викопаний рів в два сажні глибиною та насипаний земляний вал. В стінах укріплення було споруджено шість башт: одна проїзна і п'ять глухих. Згодом за фортецею утворився посад, а частокіл із паль ще продовжили на 495,5 сажня.
У книзі «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» (за 1859 рік) так описано заснування Краснокутська:
Відомо, що Іван Штепа їздив в Охтирку і просив місцевого полковника Івана Перехрестова приєднати Красний Кут до Охтирського полку. Той дав згоду, у Красному Куті була створена сотня козаків, яка отримала всю необхідну атрибутику, а козаки — відповідні ранги. Сам Іван Штепа з кожним роком слабшав — через рану, яку отримав в битві. За версту від фортеці він побудував за свій кошт невеликий дерев'яний монастир, у який в 1680 році пішов ігуменом Іоанникієм, передавши керівництво сотнею полковнику Маньковському.
Після смерті Штепи (приблизно в 1684 році) в монастирі ігуменом став його син Мартіан.
Наприкінці XVII — на початку XVIII століття на Красний Кут кілька разів нападали татари, переважно розрізненими невеликими групами. Один з найбільших набігів трапився у червні 1680 року, тоді вони спалили багато будівель не тільки в Красному Куту, а й в сусідньому Городному. Красний Кут втратив 102 жителів (в тому числі двох попів) і 847 голів худоби, а Городне — 118 людей, у тому числі дітей — 92, а також 68 коней, багато вуликів з медом тощо. Подібний напад повторився і в 1688 році.
Козаки Краснокутської сотні брали участь у походах 1687 і 1689 років проти кримських татар, а в 1695-1696 роках — в Азовських походах Петра І.
У 1689 році в Красному Куті трапилася затримка з відправленням пошти. Відомо, що бєлгородський воєвода з цього приводу послав чугуївського воєводу Семена Дурнова, щоб той відшмагав батогом за недогляд краснокутського воєводу Трохима Волобуєва, що й було виконано. Тоді ж по всіх поштових станціях Охтирського полку було оголошено про заборону під страхом смертної кари чинити «поштовой гоньбє какоє хотя малоє задєржаніє».
Нові часи
У кінці січня 1709 року шведська армія на чолі з королем Карлом XII почала свій похід на Слобідську Україну.
На початку лютого король дізнався, що неподалік Красного Кута зосередилися 10 російських драгунських полків. Вирішивши завдати вирішального удару, він пішов на селище. Бойова лінія пролягла по річці Мерла.
Сама битва відбулася неподалік Красного Кута, біля села Городне. Шведи зазнали поразки, але це не завадило їм, відступаючи, пограбувати і зруйнувати містоЭнглунд Петер Полтава: Рассказ о гибели одной армии . — М: Новое книжное обозрение, 1995. — 288 с.Краснокутск // Брокгауз Ф. Эфрон И. Энциклопедический словарь в 86 книгах й 4 дополнениях. — Петербург, 1893. — Т. 10А. — С. 286..
У 1765 році Красний Кут став містом. А після ліквідації полкового розмежування Слобожанщини — центром Краснокутського комісарства Охтирської провінції Слобідсько-Української губернії.
У 1773 році в ньому налічувалися 4 134 мешканця, у тому числі 3 741 військовий обиватель, 170 підданих; понад 200 осіб належало до привілейованих станів: військові, військові у відставці, колишня козацька старшина та іншіБагалей Д. И. Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний. — Х., 1890, — Т. 2. — С. 345..
Основним заняттям жителів Красного Кута було сільське господарство. Торгували переважно предметами селянського ужитку.
За відомостями 1779 року, у місті щорічно проводилося чотири ярмарки. На них привозили товари з Харкова, Полтави, Охтирки. Приїжджали купці з центральної Росії, які скуповували худобу. У вільний від польових робіт час багато селян займалися виробництвом возів і частин до них, якими торгували в Харкові, Полтаві, а також вивозили в Таврію. Гончарі Красного Кута виробляли посуд. Існувало невелике підприємство по виробництву селітри. Частина селян займалася чумацтвом — привозили для продажу сіль, рибу та інші продукти.
Після створення у 1780 році Харківського намісництва Красний Кут став центром повіту. Тоді ж в ньому було два листоноші, а при пошті — шість коней.
У 1796 році Красний Кут став позаштатним містом Богодухівського повіту Слобідсько-Української (з 1835 року — Харківської) губернії.
На межі XVIII-XIX століть в Красному Куті інтенсивно вводилося розведення тутового шовкопряда. Князь Потьомкін з Італії запросив графа де Пармі — він інспектував шовківництво в Слобідській Україні.
На 1802 рік в Красному Куті було 598 тутових дерев, шовку вироблено — 6 фунтів. Але у зв'язку з морозами, градом та посухами ця справа в регіоні не знайшла поширення.
У 1805 році за клопотанням місцевого поміщика Івана Каразіна в Красному Куті було відкрито парафіяльне училище — при одній із церков (Успенській). Учителем визначили священника О. Куніцина, а допомагав йому дяк І. Драголевський.
У 1850 році Красний Кут перейменували в Краснокутськ (за іншими даними — у 1780).
Напередодні селянської реформи 1861 року 3/4 жителів Краснокутська складали військові обивателі і ремісники, а решта — міщани, купці, духовенство, дворяни. Лише 11 % жителів володіли нерухомим майном, у тому числі землею. В середньому на один селянський двір припадало 1,3 десятини общинної землі, причому велику частину її складали сінокоси і непридатні для обробки ґрунти.
У 1866 році військові обивателі були урівняні в правах з селянами. Малоземелля, занепад місцевих ремесел змушували бідноту йти на заробітки в донські і херсонські степи, багато жителів Краснокутська виїздили в Крим.
Пореформений період У пореформений період, особливо наприкінці XIX століття, навколо міста виникло кілька великих економій, провідною культурою в яких були цукрові буряки. Ці економії належали одним з найбільших цукрозаводчиків України — Харитоненкам, а також місцевим поміщикам. Значна частина краснокутських селян працювала в таких економіях на бурякових плантаціях. Наймані чоловіки-поденники в сезон отримували 3 рублі, жінки і діти — значно менше.
У 1881 році в Краснокутську було лише 3 цегляних будинки, решта — 3 486 — були дерев'яними та глиняними під солом'яними стріхами. В місті працював цегельний завод — у маєтку Каразіних, але тільки для панських потреб.
Лише у 1883 році підприємець І. Фрейгофер на околиці Краснокутська побудував ще один невеликий завод. Цегла була не найкращої якості, але розходилася. За перший рік було випущено 75 тисяч штук ціною 8 рублів 50 копійок за тисячу. Як і раніше, найбільше товарів краснокутчани закуповували на ярмарках. Ціна деяких товарів на краснокутському ринку: жито (за пуд) — 5 рублів 45 копійок, просо (за пуд) — 6 рублів, овес (за пуд) — 3 рублі, м'ясо (за пуд) — 2 рублі 40 копійок, сало (за пуд) — 6 рублів, риба (за пуд) — 2 рублі, відро хлібної горілки — 4 рублі.