Секретаріат розвідки () — вищий орган системи національної розвідки Аргентини, що існував з 1946 по 2015 роки і здійснював як розвідувальну, так і контррозвідувальну діяльність.
З моменту створення 1946 року до 2001 рокуПерейменована відповідно до Закону № 25.520 про національну розвідку від 3 грудня 2001 року спецслужба йменувалась акронімом СІДЕ (CIDE до 1956 року, SIDE після 1956 року). Після реформування служби і скорочення назви до двох літер (SI) у загальному вжитку залишалася стара абревіатура.
2015 року Секретаріат розвідки було ліквідовано, натомість створено (AFI).
Історія
Секретаріат розвідки під назвою Координація державної інформації (, скорочено CIDE) був створений 1946 року декретом №337/46 президента Хуана Перона. Метою створення органу було об'єднання цивільної розвідки, яка до того була розпорошена між армією, ВМС, ВПС, і провінційною поліцією, в одному місці.
Після перевороту 1955 року, внаслідок якого до влади прийшов президент Педро Арамбуру, спецслужба була реформована й отримала назву Секретаріат державної інформації (, SIDE). Повний контроль над нею отримали Збройні сили Аргентини. Бюджет організації було засекречено. Основною діяльністю СІДЕ у роки правління Арамбуру була антипероністська й антикомуністична. У ці роки СІДЕ здійснила низку скандальних операцій в Аргентині, зокрема вбивство відомого адвоката Маркоса Сатановського, напад на будинок посла Гаїті тощо.
В середині XX століття аргентинська розвідка також брала активну участь у міжнародній антикомуністичній діяльності в Центральній та Південній Америці. У 1966 році SIDE здійснила невдалу спробу викрадення радянського консула Петрова в Буенос-Айресі, що спричинило відставку керівництва Секретаріату.
За часів диктатури Відели, 13 травня 1976 року було здійснено чергову реформу, й аргентинська служба розвідки почала йменуватись Секретаріатом державної розвідки (, SIDE). У цей період SIDE перетворилась на таємну поліцію, що здійснювала шпигунські дії серед угрупувань противників режиму, у профспілках, а також у будь-якій іншій організації чи групі осіб, які мали антиурядову спрямованість чи підозрювалися у цьому. Спільно зі спецслужбами інших південноамериканських країн SIDE активно брала участь у переслідуванні та фізичному знищенні опозиційних політичних діячів (Операція «Кондор»).
Після відновлення демократії у 1983 році, за часів президентства Рауля Альфонсіна, кількість персоналу SIDE було значно скорочено, бюджет організації урізано, й посилився контроль цивільної адміністрації за діяльністю спецслужб, однак це не врятувало організацію від постійних політичних і корупційних скандалів.
2015 року рішенням тодішнього президента Крістіни Кіршнер Секретаріат розвідки було ліквідовано, натомість створено (AFI).
Функції
Відповідно до Закону про національну розвідкуЗакон № 25.520 про національну розвідку від 3 грудня 2001 року (№ 25.520 від 3.12.2001) Секретаріат розвідки мав такі функції: Розробка Плану національної розвідки. Розробка і здійснення програм та розподіл бюджетів відповідно до Плану національної розвідки. Планування та здійснення заходів з отримання й аналізу інформації в інтересах національної розвідки і контррозвідки. Керівництво й координація діяльності та функціонування Національної системи розвідки, а також здійснення відносин з розвідувальними службами інших держав. Координація діяльності в рамках законів 23.554 «Про національну оборону» і 24.059 «Про національну безпеку» з посадовими особами у відповідних галузях, рангом не менше, ніж помічник держсекретаря. Отримання від усіх органів цивільної адміністрації інформації, необхідної для виконання своїх функцій. У разі необхідності кооперування своєї діяльності з органами влади провінцій. Координація роботи з підготовки Національної стратегічної оцінки розвідки й подальшого збирання даних в її інтересах. Підготовка щорічного звіту з розвідувальної діяльності з метою його подання двопалатній комісії Національного Конгресу з аудиторської перевірки діяльності спецслужб. Здійснення комплектування, підготовки кадрів, підвищення кваліфікації власного персоналу, а також участі у підвищенні кваліфікації співробітників інших державних спецслужб опосередковано через Національну школу розвідки. Забезпечення розвідувальною інформацією Міністерства оборони в інтересах стратегічної військової розвідки. Забезпечення розвідувальною інформацією Ради національної безпеки, необхідної для здійснення діяльності органів карного розшуку. Укладання угод з фізичними чи юридичними особами, державними або приватними, в інтересах виконання своїх функцій.
Структура
Секретаріат розвідки складався з трьох підсекретаріатів, які, у свою чергу, поділялися на управління: Підсекретаріат внутрішньої розвідки () Управління внутрішньої розвідки () — відповідало за загальне збирання інформації в інтересах національної безпеки у політичній, економічній і соціальній галузях Управління збору внутрішньої інформації () — відповідало за загальне збирання інформації у технічних і адміністративних галузях Управління судового спостереження () — здійснювало збір інформації через засоби зв'язку (поштові відправлення, телефонні лінії), відповідно до судових постанов Управління контррозвідки () Управління громадських комунікацій () — здійснювало аналіз даних із засобів масової інформації Підсекретаріат зовнішньої розвідки () Управління збору зовнішньої інформації () — здійснювало збирання зовнішньополітичної інформації, відповідає за зв'язки із закордонними спецслужбами Управління зовнішньої розвідки () Підсекретаріат підтримки () — набирав персонал, здійснював матеріально-технічне забезпечення, забезпечував зв'язок та обробку даних в інтересах Секретаріату
Чисельність співробітників Секретаріату на 2006 рік оцінювалася у 2500-3000 осіб.
Напрямки діяльності До компетенції Секретаріату розвідки входила діяльність за такими напрямками: Міжнародний тероризм; Релігійний фундаменталізм; Організована злочинність; Організація міжнародного співробітництва; Легальна й нелегальна міграція; Розповсюдження зброї масового ураження (ядерної, хімічної, біологічної); Екологічні проблеми, які несуть потенційні ризики для національної безпеки; Вітчизняні та зарубіжні наукові розробки; Підтримка офіційної політики з питань національної оборони й безпеки; Моніторинг ситуації у Південній Атлантиці, в тому числі в аргентинській Антарктиці та в районі Фолклендських островів; Аналіз політичної ситуації у великих латиноамериканських і європейських країнах з метою виявлення нестабільності, конфліктів і криз, які можуть мати пряме чи непряме відношення до національних інтересів Аргентини.
Примітки
Посилання Архів офіційного сайту SIDE за 1997 рік.