Пак — шостий за розміром супутник Урана. Його було відкрито у грудні 1985 року космічним апаратом «Вояджер-2». Назву «Пак» надано відповідно до традиції називати супутники Урана на честь персонажів творів Вільяма Шекспіра. Орбіта Па́ка розташована між кільцями Урана та найвнутрішнішим із великих його супутників — Мірандою. Пак має майже сферичну форму, а його діаметр становить близько 162 км.. Поверхня супутника темна й густо вкрита кратерами; спектральні спостереження свідчать про наявність на супутнику водяного льоду.

Відкриття та назва Пак — найбільший із внутрішніх супутників Урана — був відкритий за знімками, отриманими космічним апаратом «Вояджер-2» 30 грудня 1985 року. Спочатку йому присвоїли тимчасове позначення S/1985 U 1. Згодом супутник отримав назву Пак — на честь однойменного персонажа з комедії Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі», маленького духа, який у супроводі фей мандрує світом уночі. У кельтській міфології та англійському фольклорі Пак — це пустотливий дух, якого в християнських переказах іноді уявляли злим демоном. Супутник також має позначення Уран XV.

Фізичні характеристики Пак є найбільшим із внутрішніх супутників Урана та обертається всередині орбіти Міранди. За розмірами він займає проміжне положення між Порцією (другим за величиною внутрішнім супутником) і Мірандою (найменшим із п'яти великих супутників Урана). Орбіта Пака розташована між кільцями Урана та орбітою Міранди. Про цей супутник відомо небагато: окрім його орбітальних параметрів, встановлено, що радіус Пака становить близько 81 км, а геометричне альбедо у видимому світлі дорівнює приблизно 0,11.

Серед супутників, відкритих командою з обробки зображень «Вояджера-2», лише Пак був виявлений досить рано, щоб апарат міг бути запрограмований на детальніше фотографування цього об'єкта. Знімки показали, що Пак має форму дещо витягнутого сфероїда — співвідношення його осей становить приблизно 0,93–1. Його поверхня густо вкрита кратерами і має сірий відтінок. На ній офіційно названо три кратери, найбільший із яких має діаметр близько 45 км. Спостереження, проведені за допомогою космічного телескопа «Габбл» та великих наземних телескопів, виявили у спектрі Пака ознаки поглинання, характерні для водяного льоду.

Про внутрішню будову Пака відомо небагато. Імовірно, він складається зі суміші водяного льоду та кам'янистої речовини, а в минулому міг бути руйнований під час зіткнення й знову зібраний у вигляді пухкої «гравійної купи». Наявність у спектрі Пака поглинання поблизу 3,0 мкм, що відповідає коливанням зв'язку O–H, свідчить про поширеність водяного льоду або гідратованих мінералів на його поверхні. Поверхня вкрита темною речовиною, подібною до тієї, що спостерігається у головних кільцях Урана. Ця темна речовина складається з каменистих частинок або органічних сполук, змінених під дією радіації; не виключено, що матеріал із μ-кільця Урана, поступово спіралеподібно рухаючись усередину, осідає на провідній півкулі Пака. Пак, як і інші внутрішні супутники Урана, темніший, ніж середні внутрішні супутники Нептуна. Це може пояснюватися або вищою інтенсивністю сонячного випромінювання біля орбіти Урана, або іншою хімічною будовою поверхні. Відсутність кратерів із світлими променями свідчить, що Пак не диференційований — тобто лід і порода не розділилися на ядро та мантію.

Див. також Супутники Урана Список геологічних об'єктів Пака

Примітки

Джерела