Павло́ Фе́дорович Автомо́нов ( 10 липня 1922, Олександрівка — 7 травня 1988, Київ) — український радянський письменник, журналіст і сценарист; член Спілки радянських письменників України з 1950 року, кандидат історичних наук з 1967 року.
Біографія Народився 10 липня 1922 року в селі Олександрівці (тепер Богодухівського району Харківської області) в сім'ї робітника. Член ВЛКСМ з 1938 року. 1940 року закінчив середню школу в рідному селі і з осені того ж року служив у Робітничо-селянському червоному флоті СРСР Автомонов Павел Федорович / Память народа.. Учасник німецько-радянської війни з 1941 року. В боях за Ленінград був важко поранений. Після повернення зі шпиталю неодноразово виконував бойові завдання за лінією фронту в тилу групи армій «Північ», як радист розвідувальної групи.
Після демобілізації — кореспондент львівської газети «Вільна Україна», а з січня по березень 1946 року працював кореспондентом в обласній газеті «Соціалістична Харківщина». З квітня 1946 року по вересень цього ж року навчався на курсах газетних працівників при ЦК КП(б) України в Харкові. Після закінчення курсів з жовтня 1946 року по березень 1948 роки працював у Львові в відділенні РАТАУ—ТАРС, потім в обласній газеті «Вільна Україна» як кореспондент. З квітня 1948 року по серпень 1950 року знову працював кореспондентом харківської газети «Соціалістична Харківщіна». Член ВКП(б) з 1947 року.
З 1950 по 1953 рік — слухач Вищої партійної школи при ЦК КП України. У травні 1967 року в Інституті історії АН УРСР захистив кандидатську дисертацію на тему «Бойова взаємодія партизан України з радянськими військами у битві за Дніпро (вересень—грудень 1943 року)» (науковий керівник — Кузьма Дубина).
Протягом 1973—1976 років — старший викладач Київського університету; у 1976—1983 роках — доцент кафедри теорії та практики партійно-радянянської преси; в останні роки життя обіймав посаду декана факультету журналістикиІ. М. Забіяка. Автомонов Павло Федорович / Віртуальний музей інституту журналістики.. Помер в Києві 7 травня 1988 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).
Творчість Почав друкуватися з 1942 року. Твори:
«У Курляндському котлі» (1947, нотатки партизана); «Без межі» (1951, повість про боротьбу за нове життя у галицькому селі); «Віктор Кошик» (1954; 2-е доповнене і перероблене видання — 1957; низка повістей, об'єднаних присутністю головного персонажа); «Ліс шумить» (1955, повість-хроніка); «На зорі раненько» (1957, оповідання); «Щастя дається нелегко» (1958, повість); «Його прізвище невідоме» (1959, повість); «Коли розлучаються двоє» (1959, трилогія); «Мій танк — 317» (1960); «Так народжувались зорі» (1963, роман); «Наш позивний — „Свобода“» (1964, літературний запис документальної книжки Тимофія Строкача); «Автограф сержанта Цибулі» (1967, повість); «Недописана анкета» (1967, повість); «Вітчизни виконуючи наказ» (1975); «Каштани на спомин» (1975, роман); «Жанр переднього краю» (1976, збірка літературно-критичних нарисів) «Другий фронт» (1980, роман); «Генерал Шаблій» (1984, роман)Автомонов П. Ф. Генерал Шаблій Серія: Звитяга. Худ. Е. Котляр. Київ. Веселка. 1984 р. 368 с. «Каштани на пам'ять» (1985, роман) «На Західному напрямку» (1985, роман); «Мій позивний — „Галка“» (1986); «Червоний рядок біографії» (1987); «Фронт не позначено» (1987, повість присвячена Тимофію Строкачу); «П'ята застава» (1988); </div> 1982 року вийшли з друку його «Вибрані твори» у 2-х томах.
Співавтор сценарію до фільму «Дачна поїздка сержанта Цибулі» (1979, Кіностудія імені Олександра Довженка).
Окремі твори перекладені російською, латиською, болгарською, китайською та англійською мовами.
Нагороди Нагороджений: орденом Червоної Зірки (15 травня 1944), двома Вітчизняної війни І ступеня (9 червня 1945; 6 квітня 1985) і орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (30 вересня 1944), орденами Слави трьох ступенівПавел Автомонов — о писателе , Дружби народів, «Знак Пошани»; медаллю «За перемогу над Німеччиною»; Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Примітки
Література Буряк Б. Моральне обличчя сучасника // Вітчизна. 1956. № 6; Зуб І. Шляхами випробувань // Вітчизна. 1958. № 8; Павло Автомонов // , С. 5—6; Дзюба І. Як у нас пишуть. // Літературна газета. 15 грудня. 1961; Голубєва З. Нові грані жанру. Київ, 1978; Мусієнко О. Передчуиття лету. В книзі «Пересвіти». Київ, 1985; Н. І. Заверталюк. Автомонов Павло Федорович // , С. 22;