Леон Дьєркс (; 31 березня 1838, Сен-Дені, Реюньйон — 12 червня 1912, Париж) — французький поет, один з послідовних продовжувачів Шарля Леконт де Ліля і найхарактерніший представник парнаської школи.
Творчість Після смерті Малларме, у 1898, молодь удостоїла його звання «принца французьких поетів». Та чіткість форми і сприйняття життя, до яких так прагнули парнасці, Дьеркса засвоєні особливо вдало, хоча вони часто і знаходять у нього характер зовнішнього прийому: йому не вистачало ні широти розмаху, ні поетичної глибини. Гордий песимізм і безвихідне відчай характеризують його як інтелігента лихоліття 1880-х і 1890-х рр.. Найбільше значення має його перша збірка «Les lèvres closes» (1867), після — «Paroles du vaincu» (1871); творчість Дьеркса за невеликим винятком вичерпується переспівами його перших юнацьких віршів.
Твори Сподівання / Aspirations, poésies, 1858Aspirations sur Gallica. Поеми і вірші / Poèmes et poésies, 1864 Стулені губи / Les Lèvres closes, 1867Les Lèvres closes sur Gallica. Слова переможеного / Les Paroles du vaincu, 1871 Зустріч, драматична сцена у віршах / La Rencontre, scène dramatique en vers, Paris, Salle Taitbout, 24 février 1875 Коханці, поезії / Les Amants, poésies, 1879Les Amants sur Gallica. Повернення, неопубл. / Le retour, resté inédit. Повне зібрання поезії / Poésies complètes, 2 vol., 1889-1890 Повне видання творів / Œuvres complètes, 2 vol., 1894-1912vol 1. Poèmes et poésies. Les Lèvres closes et vol 2. Les Paroles du vaincu. La Rencontre. Les Amants. Poésies posthumes sur Gallica.
Примітки
Література
Marie-Louise Camille-Clavier: Le poète Dierx, 1838–1912. Dissertation, Universität Paris 1942. Émilie Noulet: Léon Dierx. Presse de Université, Paris 1925
Посилання