Базиліка Сан-Франческо в Ассізі, церква Святого Франциска в монастирі Сакро-Конвенто () — головний храм ордену францисканців, розташований в місті Ассізі (Італія, адміністративний регіон Умбрія). Є однією з семи папських базилік, але не входить до переліку великих базилік Католицької церкви.

Храм отримав світову відомість завдяки знаменитим фрескам XIII століття за мотивами житія св. Франциска, автором яких вважається Джотто з учнями. Церква Сан-Франческо разом з монастирем Сакро-Конвенто в Ассізі внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Загальний опис будівлі

Храм, побудований в XIII столітті, є, по суті, двоповерховим. Верхній ярус, який зазвичай називають верхньою церквою, — це видима частина будівлі, що височіє над пагорбом, в той час як нижня церква ховається в його товщі і рядовій забудові монастиря. Її єдиний елемент, який залишається на видноті, — південний портал, що виходить на нижню площу св. Франциска, замощену каменем. Вхід до верхньої церкви знаходиться зі східного боку, з верхньої площі св. Франциска, покритої газоном (див. план монастиря).

Обидва яруси являють собою однонавні базиліки з трансептом. План нижньої церкви ускладнений численними капелами і криптами. З церкви можна спуститися ще нижче — в крипту, де похований св. Франциск. Біля південного фасаду церкви височить 60-метрова дзвіниця. Контрфорси і аркбутани, що обрамляють будівлю, — в полі зору з північного фасаду, а з боку нижньої площі губляться між дзвіницею і допоміжними спорудами.

Характеристика стилю Якщо стиль зануреної в напівтемряву Нижньої церкви сягає давньої традиції римської крипти, то інтер'єри просторого верхнього храму несуть у собі нові естетичні цінності, які пізніше підхоплять архітектори Середньої Італії. Ця двоярусна церква з точки зору планування досить точно наслідує сучасні їй зразки французької готики, такі як, наприклад, Сент-Шапель в Парижі, але також є спадкоємницею італійських базилік більш раннього романського періоду.

Очевидно італійські архітектори свідомо уникали радикальної готики, модної за тієї доби при дворах північних феодалів. Не намагаючись маскувати вагу будівельних конструкцій, вони змістили архітектурний акцент в бік чіткої структурованості підкупольного простору. Опори храму примикають до потужних стін, які, проте, не перешкоджають проникненню в храм сонячного світла. «Тонкі пучки пов'язаних колон підтримують нервюри склепінь, що перекривають чотири прямокутних прольоти».

Таким чином, зовнішній вигляд церкви є синтезом романського стилю і французької готики, і відзеркалює багато типових рис італійського готичного стилю.

Історія споруди Будівництво францисканського монастиря Сакро-Конвенто і обох базилік Сан-Франческо в Ассізі почалося в 1228 році, практично одразу після канонізації засновника ордену і уродженця цього міста святого Франциска. Земельна ділянка на заході міста, куди з міста пішов помирати святий Франциск, була подарована францисканцям Симоном ді Пукьярелло. Колишнє місце страти злочинців, відоме в Ассізі як «пекельний пагорб» (Collo d'Inferno), почало називатися «райським пагорбом».

Камінь у фундамент майбутньої будівлі урочисто заклав 17 липня 1228 папа римський Григорій IX, хоча до того часу роботи вже почалися. Керівництвом і наглядом за будівництвом займався вікарій ордену Ілія Бомбардоне (Elia Bombardone), один з перших супутників святого Франциска, який мав досвід будівництва для хрестоносців в Сирії.

Будівництво нижньої базиліки було завершене в 1230 році. На Трійцю 25 травня нетлінне тіло засновника ордену було перенесено туди з тимчасового притулку в церкві св. Георгія (тепер базиліка святої Клари). Верхня базиліка будувалася в період після 1239 і до 1253 року. Над оздобленням церкви працювали найкращі майстри того часу — від Чімабуе до Джотто (див. нижче).

У 1288 році папа Микола IV, який був до цього головою ордену францисканців, надав базиліці статус папської церкви.

Збереженість У 1530 році дзвіниця (висотою 60 метрів) втратила свій шпиль в результаті удару блискавки. Мешканці монастиря приділяли багато уваги наукам, і зовнішній вигляд будівлі і розписів ніколи не страждав від проявів надмірного фанатизму при відправленні культу. Відвідавши храм на початку XX століття мистецтвознавець Павло Муратов описав свої враження від відвідин церкви наступним чином:

26 вересня 1997, в 816-ю річницю з дня народження св. Франциска, стався землетрусКадри обвалення , який серйозно пошкодив храм і поховав під масою уламків двох ченців-францисканців і двох співробітників комітету . Були знищені кілька фресок, для нещодавнього відновлення яких мали витратити 2 млн євро. Реставратори розчистили і зібрали за фрагментами понад 180 м². розписів, проте повністю їх відновити не вдалося. Експерти висловлюють побоювання, що безповоротно втрачено не менше 20% розписів. У роботі учені використали найновіші технології — ними була створена тривимірна комп'ютерна модель, що проектується на склепіння лазерним проектором і видима через спеціальні окуляриЧерез 12 років після землетрусу повністю відновлено фрески в базиліці св. Франциска в Ассізі.

Оздоблення церкви

Створення знаменитого фрескового циклу церкви зайняло більше півтора століття. Художники почали з розпису стін Нижньої базиліки (Чімабуе, Майстер св. Франциска), щоб потім перейти до оздоблення стін Верхньої (Чімабуе, Джотто). Закінчивши роботи у Верхній церкві, майстри повернулися до Нижньої церкві і прибудованих до неї нових капел (Джотто, Сімоне Мартіні, П'єтро Лоренцетті).

Стисла хронологія робіт 1226 — смерть св. Франциска. 1228 — початок будівництва. 1230 — завершення Нижньої базиліки; перепоховання в ній мощей святого. 1235 — освячення церкви папою римським. 1239 — початок будівництва верхньої базиліки. 1253 — завершення верхньої базиліки. 1270 — Майстер св. Франциска розписує стіни нижньої церкви. бл. 1278 — Чімабуе розписує стіни верхньої церкви. 1282 — перший період робіт Джотто. 1296 — другий період робіт Джотто. бл. 1298 — 28 «францисканських історій» на стінах верхньої церкви Сан-Франческо в Ассізі (ймовірно роботи Джотто). 1322 — фрески Сімоне Мартіні в нижній церкві. бл. 1326 — фрески П'єтро Лоренцетті в нижній церкві. 1368 — фрески Майстра Андреа в Нижній церкві.

Нижня церква

Своїм зовнішнім виглядом, близьким за типом до крипти, Нижня церква зобов'язана вікарію ордену брату Ілії, який набув великого досвіду при спорудженні масивних кам'яних склепів в Сирії.

Вхід до неї влаштований через портал на південному фасаді, виконаному в готичному стилі (2-га пол. XIII століття) з двома різьбленими дерев'яними дверима (умбрійська майстерня, XVI століття).

Капела Катерини Александрійської У протилежному кінці вестибюля знаходиться капела, побудована коштом кардинала Егідія Альборніса, папського легата в 1350–1367 рр. Вона присвячена св. Катерині Александрійськії. Фрески з вісьмома епізодами її житія були створені в 1368–1639 рр. майстром, що підписалися «Andreas pictor de Bononia». Найімовірніше, це був Андреа де Бартолі (бл. 1349–1369), придворний художник кардинала Альборніса (іноді ці роботи помилково атрибутуються Андреа Болоньї). Святі у цій капелі були написані Паче ді Бартоло Ассизьським (1344–1368).

Капела св. Севастьяна Ліворуч від входу знаходиться невелика капела св. Севастіана з полотнами Жакомо Джоржетто, стіни якої прикрашені епізодами з життя цього святого роботи Джероламо Мартеллі. Праворуч знаходяться два надгробки: Джованні де Черчі та Іоанна де Брієна, короля Єрусалимського.

Майстер св. Франциска: неф Центральна неф базиліки оточений кількома капелами з напівциркульними арками. Фрески, що прикрашають неф, вважаються найдавнішими в храмі. Їх творець залишився невідомим і за основним сюжетом живопису фігурує в історії мистецтв як Майстер святого Франциска. На правій стіні ним написані 5 сцен із Страстей Христових, а на лівій — 5 моментів з житія св. Франциска. Таке розташування сюжетів один напроти одного на погляд францисканців повинно було підкреслити роль засновника їх ордена як другого Христа і їх подібність.

Стеля нефа — небесного кольору і розписана золотими зірками. Перераховані фрески належать до 1260–1263 рр. Вони виконані темперою по сухій штукатурці і визнаються найкращими зразками тосканських настінних розписів періоду, що передує Чімабуе. Багато зображень в нижній частині стін сильно постраждали або практично знищені. Виняток становлять кілька фрагментів «Мадонни з немовлям і ангелом» пензля Чімабуе. Зі зростанням популярності церкви між 1270 і 1350 рр. багато з шляхетних родин почали замовляти свої капели, прибудовані до головного нефу, знищуючи таким чином фрески на головних стінах.

Симоне Мартіні: капела св. Мартіна Перша капела зі сторони, що ліворуч, носить ім'я святого Мартіна Турського. Вона була побудована кардиналом да Монтефорі і розписана десятьма фресками на сюжети з житія святого і поліптихами із зображенням святих. Автором розпису, зробленого у 1317–1319 рр. є Сімоне Мартіні. Ця робота належить до числа найкращих творів художника і є одним з видатних прикладів живопису XIV століття. Використання свинцевих білил призвело до того, що деякі елементи фресок з роками сильно потемнішали.

Цикл житія св. Мартіна: Святий Мартін віддає половину плаща жебраку Сон св. Мартіна Св. Мартін посвячується у лицарі Св. Мартін відмовляється від зброї Диво з воскресінням дитини Роздуми св. Мартіна Чудесна меса Диво з вогнем Смерть св. Мартіна Поховання св. Мартіна Зображення святих: Антоній Падуанський і Франциск Ассизький Марія Магдалина і Катерина Александрійська Людовик Французький і Людовик Тулузький Клара Ассізька і Єлизавета Угорська Присвята капели донатором

Друга капела з лівої сторони присвячена св. Педро Алькантарському.

Капели св. Людовика і Антонія Падуанського Перша капела уздовж правої стіни присвячена Людовику Тулузькому і святому Стефану, розписана фресками Доно Доні (1575 рік) і прикрашена вітражем, авторство якого приписують Сімоне Мартіні. Наступна за нею капела присвячена Антонію Падуанському, де знаходяться фрески роботи Чезаре Сермеї (1610 рік).

Джотто: капела Марії Магдалини Потім йде капела Марії Магдалини. Вона була зведена Теобальдо Понтано, єпископом Ассизьким в 1296–1329 рр. і містить кілька найкращих зразків живопису, виконаних у майстерні Джотто і, як вважають, самим майстром (бл. 1320). Ці роботи Вазарі помилково приписує Пуччо Каппане . На бічних стінах розміщуються сцени з житія Магдалини (з портретом єпископа Понтано), а на склепінні — медальйони із зображеннями Христа, Богородиці, Магдалини і Лазаря (якого католицька церква вважає її братом).

Марія Магдалина з уклінним донатором єпископом Понтано Магдалина отримує одяг з рук старця Зосіми Воскресіння Лазаря Noli me tangere Магдалина розмовляє з ангелами Магдалина пливе до Марселю

Неф завершує багато декорована напівциркульна апсида, якій передує трансепт з циліндричним склепінням.

Трансепт Фрески у правому крилі трансепта, що розповідають про дитинство Христа, частково виконані Джотто і його майстерні. Різдво написано анонімним Майстром св. Миколая. У нижньому ярусі знаходиться зображення чудесного явлення покійного св. Франциска, що допомагає дітям. Ці фрески Джотто для свого часу виявились революційними: на них зображені реальні люди з їх емоціями в натуралістичному ландшафті. Зустріч Марії і Єлизавети Різдво Поклоніння волхвів Стрітення Побиття немовлят Втеча до Єгипту Повернення в Єрусалим Христос серед учителів Розп'яття Смерть хлопчика в Сессі Воскресіння хлопчика в Сессі

На стіні трансепта Чімабуе написав одну зі своїх найзнаменитіших робіт — «Мадонну зі св. Франциском». Ймовірно, це найбільш схоже зображення святого і своєю статичністю і старомодним готичним стилем контрастує з новими і живими роботами Джотто.

Капела св. Миколая