Луту́гине (до 1925 — Шмідтівка) — місто в Україні, адміністративний центр Лутугинської міської громади Луганського району Луганської області. Розташоване на правому березі річки Вільхової, за 22 км від міста Луганська, залізнична станція на лінії «Лиха — Родакове». Через місто проходить автошлях Луганськ — Красний Луч. Населення — 17,7 тис осіб.
Історія Населений пункт виник в кінці XIX століття в період підйому промислового виробництва в Російській імперії. Навколишні землі, багаті покладами кам'яного вугілля, вапна, піску, привернули увагу іноземних і місцевих капіталістів. Так у 1896 році у зв'язку з будівництвом Бельгійським акціонерним товариством залізничної станції і доменних печей заводу прокатних валків поблизу сіл Успенки та Коноплянівки виникло невелике заводське селище. Вісімнадцять років селище при заводі було безіменним але пізніше воно отримало назву — Шмідтівка — на честь німецького підприємця Шмідта. В кінці 1925 року селище, а залізничну станцію перейменували в селище Лутугинно, на честь відомого вченого-геолога і громадського діяча Леоніда Лутугіна.
У передвоєнні роки значно змінився зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, завершилася електрифікація і радіофікація населеного пункту. Місто входило до складу Успенського району, у селі Успенка в приміщенні пошти знаходився перший радіовузол, інших засобів електрозв'язку до 1945 року в місті не було.
У роки сталінських репресій щонайменше 53 особи були заарештовані за засуджені та політичними статтямиНаціональний банк репресованих.
У роки радянсько-німецької війни 1217 лутугинців билися на фронтах на стороні Радянського Союзу. Післявоєнний період в історії міста Лутугиного характеризується прискореними темпами розвитку промисловості, розгортанням житлового та культурного будівництва та подальшим розвитком радіофікації міста та району.
3 січня 1965 року за Указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Лутугинський район. 12 листопада 1965 року селище Лутугине отримало статус міста і тоді ж стало центром адміністративного району.
Сучасна історія
Під час війни на сході України у місті точилися запеклі бої.
27 липня 2014 року українські збройні сили звільнили Лутугине, котре проросійські збройні формування контролювали з квітня 2014-го.
1 вересня українські війська під натиском регулярних російських частин відійшли з міста.
25 вересня з'явилася інформація, що російські бойовики і місцеві «ополченці» розстріляли 40 жителів за допомогу українській армії: в той час, коли бойовики увійшли до міста, у них уже були «розстрільні списки». Очевидці свідчили, що розстріл проводився в межах міста, тіла присипали землею, місце поховання утрамбовували важкою технікою.
Населення За переписом 2001 р., населення становило 18 883 особи (українців — 58 %, росіян — 38 %, вірмен — 2 %, білорусів — 1 %).
Національний склад Національний склад населення за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці66,63%росіяни31,00%білоруси0,70%вірмени0,41%молдовани0,12%татари0,11%поляки0,10%інші/не вказали0,93%
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: МоваЧисельність, осібВідсотокРосійська10 66456,93%Українська7 93342,35%Вірменська480,26%Білоруська110,06%Румунська40,02%Інші/Не вказали730,38%Разом18 733100% За даними перепису 2001 року 42,35 % населення міста вказали українську мову рідною, 56,93 % — російську, 0,72 % — інші мовиБанк даних — перепис 2001.
Економіка Станом на 2013 рік, 46,3 % становить продукція чорної металургії у загальному обсязі промислового виробництва. Найбільше підприємство — «Лутугинський державний науково-виробничий валковий комбінат», відоме в багатьох країнах світу своєю якістю. Комбінат виробляє валки різних типів і розмірів для промисловості й валки для вироблення борошна.
Також у місті працює шахта «Лутугинська» державного підприємства «Луганськвугілля».
Соціальна інфраструктура Центральна районна лікарня Районний будинок культури ім. Т. Г. Шевченка Лутугинський районний військовий комісаріат 2 автозаправки Декілька церкв Стадіон ФК «Лутугине» Ринок Декілька аптек Дитячі майданчики Парк шахти «Лутугинська» Сквер біля музичної школи та памятника Лутугину Центральний сквер Памятник геологу Лутугину Памятник Леніну
Освіта Школа № 1 Школа № 2 Лугугинська гімназія (під час бойових дій у гімназію влучив снаряд та повністю зруйнував її) Лутугинський професійний коледж Музична школа Дитячо-юнацька спортивна школа 2 дитячі садки Ясла
Магазини АТБ ТЦ «Лутугине» Магазин «Шахтар» Багато невеличких магазинів
Транспорт Через місто проходить автошлях Луганськ — Хрустальний.
Автостанція «Лутугине». Від автостанції ходять пасажирські автобуси до Луганська, населених пунктів Лутугинського району, а також по Луганській області.
Залізнична станція Лутугине. Ходять дизель-поїзди до Луганська та Родакового. Проходять вантажні поїзди .
Забудова Більша частина будинків — приватні. Іноді трапляються двоповерхові.
Багато п'ятиповерхівок. Одна дев'ятиповерхівка.
Спорт ФК «Лутугине» базується на стадіоні «Металург».
Дитячо-юнацька спортивна школа.
Стадіони двох шкіл та гімназії.
Відомі люди Калінеску Тетяна Василівна — доктор економічних наук, завідувачка кафедри оподаткування Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, професор, академік Академії економічних наук України. Швайка Ігор Олександрович — український громадський діяч, юрист, голова Харківської обласної організації ВО «Свобода», народний депутат 7-го скликання.
Галерея
Примітки
Посилання Офіційний сайт Верховної Ради України Сили АТО увійшли в Шахтарськ, Торез, Лутугине і звільнили Степанівку, бої тривають
Література Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с. Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8 Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с. Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 — 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.