Мли́нки (Млинки Шкільникові та Млинки Сівкові) — мікрорайон Дрогобича, розташований на південь від міста, в напрямку гори Тептюж та міста Борислав. Колишнє окреме село, що входило до Модрицької сільської ради. Раніше ділилися на дві частини (присілки) Млинки Шкільникові та Сівкові.
Історія Перша писемна згадка про Млин та Млинарство на річці Тисмениці в околицях теперішнього мікрорайону Млинки датуються 1563 р., коли королівський люстратор укладав інвентар королівського села Модричі. Щоправда присілок утворився значно пізніше ‒ у 1780-х рр., коли один із молодих представників модрицького роду Євстахія Шкільника який надав одному із синів земельний спадок на північ від гори Тептюж і побудував біля р. Тисмениці млин. Звідти і пішла назва Млинки Шкільникові. Натомість інша частина млинок отримала назву Сівкові, від імені власника Савки. Щоправда існує версія про походження назви від типу млина, який мав сіялку (сіяти, висівати). На відміну від XVIII ‒ XIX ст. з міжвоєнної доби збереглося значно більше джерельних свідчень про життя національних громад в Млинках Шкільникових та Сівкових.
У період гітлерівської окупації під час Другої світової війни, з 1 серпня 1941 р. по 1 вересня 1943 р. село належало до волості Дережичі окружного староства Дрогобич () Territoriale Gemeindeverzeichnis Kreishauptmannschaft Drohobycz. дистрикту Галичина Генерал-губернаторства для окупованих польських земель. З 01.09.1943 р. - до міського округу Дрогобич.
Дистрикт Галичина припинив своє існування наприкінці липня 1944 року, внаслідок Львівсько-Сандомирської операції. 6 серпня 1944 року адміністративний центр округу окупували радянські війська.
У 1946 р. поселення Млинки-Сівкові належало до Модрицької сільської ради Дрогобицького району Дрогобицької області.
Сьогодні Млинки є мікрорайоном міста Дрогобич.
Українська національна громада Впродовж усього XIX ‒ початку XX ст. жителі Млинок, котрі мали приналежність до місцевої парафії Св. Димитрія, хрестилися, вінчалися і ховалися в Модричах. У міжвоєнний час настоятелями Модрич та Млинок були о. Миколай Івановський (1895-1920), о. Корнилій Кузик (1922-1926) та о. Юліан СлонськийДорогий О. Як ми будували читальню і церкву в Млинках Шкільникових / О. Дорогий // ДЗІФ. — Т. І. — Ню Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1973. — С. 323.
Поволі млинківська громада набирала все більшого розвитку, позаяк більшість мешканців займалася не тільки сільським господарством, але й працювала на рафінерії «Galicja» («Ґаліція»), яка починаючи від 1863 р. «збирала» все більше робітничого люду з наколишніх сіл та околиць Дрогобицького повіту, зокрема з Ясла, Горлиць, Кросна тощо.
Близькість до будівельних цехів нафтопереробного заводу та відносно стабільні прибутки спонукали громаду обох Млинок зорганізувати «Комітет з побудови каплиці в Млинках», утворений приблизно у 1932 р., адже вже 16 листопада 1932 р. комітет заплатив 80 злотих дрогобицькому будівничому Володмиру Барану за укладання плану кошторису та пробного організаційного плану побудови каплиці.
До наших днів збереглася докладна касова книга «Комітету будови Каплиці в Млинках» 1934—1938 рр., яку громада укладала разом із усіма чеками та квитами в одному журналі. Так, 14 травня 1934 р. дрогобицький нотаріус Іґнацій Жакі засвідчив акт дарування землі під будову каплиці в Млинках Шкільникових. У 1934 р. комітет почав формувати власний бюджет, домовлятися про впорядкування ґрунту для забудови, а для ведення рахунків у 1937 р. було зареєстровано власну печатку.
Під проводом Теодора Сеніва, Дмитра Шкільника і Івана Коцка Комітет звернувся до відомого в Галичині українського архітектора, дрогобичанина Лева Шелевича (13.04.1883 Лежайськ–8.09.1966 Чикаго) з проханням збудувати церкву. Архітектор погодився безкоштовно виготовити план і розпочати будівництво, щоправда громада мала оплатити лише матеріал. При цьому пан Л. Шелевич дав власних робітників. 10 жовтня 1934 р. Л. Шелевич уклав докладний опис проекту каплиці/церкви, де розкреслив усі необхідні деталі. 10 серпня 1937 р. генеральний план греко-католицької каплиці в Млинках був завершений і стверджений підписом архітектора Л. Шелевича. 25 квітня 1937 р. Комітет уклав угоду із мурувальною фірмою Василя Антоніва про оплату роботи за будівельні матеріали та робітників на загальну суму 1340 зл. Остаточно угоду було скріплено 29 серпня 1937 р.
В процесі побудови Комітет організовував доброчинні забави для парафіян з метою збору додаткових коштів. Урочиста парафіяльна забава відбулася 12 лютого 1938 р. з метою збору коштів на майбутню посвяту храму. Під час організації парафіяльного празника пожертви здійснювали хто як міг: грошима чи натуральними продуктами. На день парафіяльного свята — Св. Юрія у 1938 р. Комітет попросив о. Юліана (Слонського) з Модрич освятити нову каплицю/церкву. У часи Першої світової війни він брав активну участь у місіях УГКЦ безпосередньо на фронтах, зокрема у перемиському Фельдсуперіаті до 1920 р. Станом на 1938 р. в метричній книзі парафії було вписано 235 мирян. Щоправда за даними дрогобицького краєзнавця Романа Пастуха вже у 1939 р. в Млинках проживало близько 600 осіб (близько 90 хат).
Впродовж 26 грудня 1938 — 15 січня 1939 р. монтування віконних рам церкви здійснював представник відомого на Дрогобиччині роду Віктор Коссак, який був неперевершеним майстром у справі слюсарства і мав власний верстат. З побудовою власного храму духовно-релігійний та культурний ритм Млинок серйозно змінився, адже церковний комітет разом із філією Товариства «Просвіта» постійно організовували в парафії найрізноманітніші свята та концерти. Особливо Шевченківські дні, вечорниці, колядування, парафіяльні празники тощо. Для цього комітет заздалегідь друкував в Підкарпатській друкарні на Площі Св. Трійці приблизно по 500 запрошень. У 1939 році миряни церкви ходили колядою по домівках жителів Млинок Шкільникових та Сівкових, а також Модрич. Тоді на млинківську церкву громада заколядувала 109 злотих 20 грош.
Після завершення Другої світової війни комітет було закрито разом з парафією. Про долю о. Юліана (Слонського) відсутні документальні свідчення. Оскільки парохів з таким прізвищем було чимало по завершенню війни. Так, один із його однофамільців емігрував за кордон й довгий час виконував місії УГКЦ, яко парох в костелі сестер Уршулянок при таборі Гельбрун в м. Лєксенфельд. У 1972 р. цей же парох згадується у Філадельфії, як один з постійних жертводавців газети «Свобода».
В часі репресій частина парафіян перейшло у підпілля, яке особливо активізувалося з поверненням деяких мешканців Млинок з російських тюрем і концтаборів Сибіру. Окрема таємна станиця УГКЦ певний час (на кінці 60-х рр.) резидувала в будинку родини Сенівих по вул. Матросова тепер Олени Теліги. Серйозну візію у плані збереження унійної традиції в підпіллі Млинківської парафії виконувала світлої пам'яті Євгенія Сенів, яка приїхавши із заслання з Сибіру разом із чоловіком брала активну участь у таємних зустрічах в Стебнику, Млинках і т. д. Зрештою навіть у 70-80-х рр. таємне вінчання молодих пар та хрещення дітей ніколи не припинялося у більшості сімей жителів Млинок.
Українська національна громада була представлена такими родами, як Шкільник Сенів, Веселий, Проц (Процик), Коник, Мінчак, Коцко, Крайчик, Наум҆'як, Лех та інші.
Римо-католицька каплиця (костьол) будувалася біля р. Тисмениці фактично паралельно з українською каплицею в останні роки перед початком Другої світової війни завдячуючи серйозній підтримці та патронату дирекції рафінерії. Внутрішні розписи та вівтар виготовив відомий дрогобицький художник та сницар, працівник рафнерії Фелікс Ляхович. Вівтар містив різьблені фігури Діви Марії з дитям, а по обох боках фігури Св. Францішка та Св. Станіслава. До 1941 р. Млинківська парафія належала до юрисдикції дрогобицького костьолу, тому офіційним урядником вважався о. Казимир Сваровський, який був репресований в часи першої радянської окупації. Також відомо, що у 1939 р. 1946 рр. неофіційний нагляд за парафією здійснював о. Станіслав Банась.
В міжвоєнну добу в околицях Млинок Шкільникових пролягав торгівельний шлях, зокрема з рафінерії «Ґаліція». Саме цією дорогою щодня ходили сотні робітників нафтової промисловості, їздили торгівельні фіакри та місцева еліта.
До наших днів збереглися цікаві спогади одного з представників польської національної громади ‒ Мар'яна Дині, який народився 1922 р. і до 1945 р. мешкав в Млинках Шкільникових (у 2007 р. мешкав у Новій Солі). Спогади були написані на прохання Болеслава Ґарбачика, який прагнув більше дізнатися про свої корені. М. Диня уклав докладний список прізвищ мешканців Млинок Шкільникових відповідно до національних громад. Серед польських родин тут проживали родини «Chomieniec, Drabik, Dynia, Garbacilc, Gaweł, Gąsiorek, Gierula, Klimczak, Leśniak, Łysak, Marynowski, Papierski, Płachta, Popiel, Proć, Rodziński, Ryba, Sawiński, Siarkiewicz, Słodyczek, Sondeł, Stasina, Świder, Tłuczek, Weis (mieszana polsko-niemiecka), Zajda, Zgoda». Серед українських родин автор називає прізвища «Боднар, Черепушинські, Чукла, Геврик, Ясеницький, Кісила, Коцко, Михайловський, Наумʼяк, Олейцик, Паньків, Савка, Сенів, Смола, Стецик, Сидорик, Шашкевич, Шкільник, Веселий». Були й німецькі родини: «Боґуш, Шмідт та Унтершутц». На Млинках також проживала родина чехів Гинеків, а також три родини євреїв — Карп, Надель та Шмілко. Серед польських родин найдавнішою була родина пана Пляхта, представники якої здавна працювали на рафінерії «Галичина» у парафіновому цеху. Родина проживала у одній із найгарніших млинківських вілл по центральній вулиці.
Єврейська національна громада Однієї з найдавніших єврейських родин, які проживали на Млинках були Тілемани. Деякі генеалогічні відомості вдалося віднайти зокрема про Осіаса Тілемана, який народився в Млинках Шкільникових 13 березня 1913 р., а також в часи 1939—1941 рр. воював проти гітлерівців.
З різних джерел довідуємося, що мешканці Млинок Шкільникових та Сівкових серйозно долучилися до рятування євреїв Дрогобича та околиць у власних будинках під час Голокосту 1941—1942 рр. Наприклад, Кароль Климчак разом зі своєю дружиною переховували в Млинках Шкільникових в спеціальній кімнаті переобладнаній під склад сіна і соломи представників єврейських родин Й. Ґроссмана, Л. Фассмана, Штембаха, Димка, Вайс, Дример та ін. Конспірація здійснювалася за допомоги млинківчанина Петра Стецика, який був братом дружини Климчака та сусідом поляка Яна Савінського. Такі спільні зусилля свідчать про добрі спільні взаємини між усіма національними громадами. Загалом Я. Савінський та П. Стецик переховували 54 євреї. Також до справи долучилися Софія Савінська та Бартоломей Стецик житель Млинок Шкільникових (народився у 1910 р. в Бориславі).
Меморіал цивільним жертвам тоталітарних режимів на горі Тептюж біля Млинок Шкільникових.
На вершині гори Тептюж, на місці колишнього нафтового штибу, у часи радянської та німецької окупацій здійснювалися розстріли цивільного населення Дрогобиччини. Гора межує з різними населеними пунктами: на півночі – Млинками (Шкільникові та Сівникові), на північному заході — с. Дережичі, на південному сході — с. Модричі, на південному заході — с. Губичі. З півдня г. Тептюж оточує р. Вишниця, а з заходу — р. Тисмениця. Інша назва гори - Кіптяж зафіксована на планах та картосхемах лісових угідь Дрогобицького лісництва, позначаючи таким чином квадрат № 38, який сьогодні знаходиться у підпорядкуванні Трускавецького лісгоспу. Сьогодні земельна територія Тептюжа належить юридичному підпорядкуванню Модрицької сільської ради. Гора вперше описується Іваном Франком у творі «Boa constrictor». На північно-західному схилі Тептюжа знаходиться давньослов'янське городище домонгольського періоду XI ‒ XII ст.