Держава Сикхів

Сикхська держава (Саркар Хальсаджі) — державне утворення сикхів, що існувало в північно-західній частині півострова Індостан у 1799–1849 роках.

У 1716–1799 роках у сикхів існувала власна держава — Сикхська конфедерація, з центрами в Амрітсарі й Лахорі. Держава розділялась на місалі, які очолювали місальдари, загальна кількість яких сягнула 12 (близько 70 тисяч кавалерії).

12 квітня 1801 року Ранджит Сінгх коронований як Магараджа, що збіглося зі святом Вайсакхі. Церемонією керував сагиб Сінгх Беді, нащадок гуру Нанака Дева. З 1799 року столицею стає Гуджранвала, у 1802 році перенесена в Амрітсар і Лахор. Ранджит Сінгх підноситься до верхівок влади у короткий час, з глави одного з місалів ставши Магараджею Пенджабу. Вже 1799 року Ранджит Сінгх об'єднує розрізнені місалі в імперію (Сикхська імперія), у 1849 році знищену британськими колонізаторами внаслідок другої англо-сикхської війни.

Поява сикхської держави стала можливою завдяки занепаду імперії Великих Моголів, який відбувся на початку XVIII століття. Сикхи Пенджабу почали серію атак проти влади Моголів, які, урешті-решт, завершились успіхом.

Політична структура сикхізму проходить три основних етапи. Для ранніх сикхів характерна фактично необмежена влада гуру (духовних лідерів). Ранньому сикхізму невдовзі довелось зіткнутись із мусульманським завоюванням Індії (1556–1707), наслідком якого стає зростаюча мілітаризація сикхів. Починаючи з десятого гуру, Гобінда Сінгха, владу було передано безпосередньо сикхській громаді, хальсі. Для пізнього ж Сикхської держави характерно переміщення центру сили від хальси до сердарів (воєначальників, і, де-факто, крупних феодалів), які ворогували між собою.

Історія

Пенджаб під владою Великих Моголів

Сикхізм зародився під час завоювання Північної Індії шахом Бабуром. Його онук Акбар дотримувався віротерпимості, та, після відвідання лангара гуру Амар Даса склав сприятливе враження про сикхізм. Він пожертвував землями лангару, і до своєї смерті у 1605 році підтримував гарні відносини із сикхськими гуру.

Його наступник, Джагангір, побачив у сикхах потенційну загрозу. Він заарештував гуру Арджуна Дева, й наказав закатувати його на смерть через те, що сикхи підтримали заколот старшого сина Джагангіра проти свого батька. Мучеництво гуру Арджун Дева змусило його наступника, шостого гуру Хар Гобінда, проголосити незалежність сикхів, заснувавши Акаль Такт, і збудувавши форт для захисту Амрітсара. Тоді Джагангір помістив гуру до в'язниці в Гваліорі, випустивши тільки за багато років, коли вже не відчував загрози.

Після смерті Джагангіра у 1627 році його наступник Шах Джахан після серії атак на Амрітсар змусив сикхів відступити до пагорбів Сивалик. Наступний гуру, Хар Рай, здійснив низку спроб зайняти землю сикхів й дотримувався нейтралітету в боротьбі за владу між Аурангзебом і Дара Шикох за контроль над династією Тимуридів.

Дев'ятий гуру, Тегх Багадур, перемістив громаду в Анандпур, і багато подорожував. Він завадив брамінам Кашміру навернутись в іслам, і втрутився до конфлікту з Аурангзебом. Коли перед ним постав вибір між наверненням і смертю, гуру обрав смерть.

Наступний гуру, Ґобінд Сінґх, прийняв владу у 1675 році й перемістив центр сикхізму в Паунту. Він збудував великий форт для захисту міста та розмістив у ньому гарнізон. Потужність сикхської громади, що зростала, почала непокоїти місцевих раджів, які атакували місто, але ці спроби були відбиті. Гуру вирушив в Анандпур і заснував Хальсу, об'єднану армію сикхів, 30 березня 1699 року. Заснування Хальси згуртувало сикхів проти безлічі підтримуваних Моголами претендентів на місце Гуру. У 1701 році об'єднана армія раджів та Моголів атакувала Анандпур, та, після відступу Хальси, була розбита у битві при Мукстарі. Гобінд Сінгх прийняв запрошення наступника Аурангзеба, Багадура Шаха, зустрітись у Південній Індії. Коли він прибув у Нандед у 1708 році, то був убитий агентами губернатора Сирхінда.

Банда Сінгх Багадур Банда Сінґх Бахадур був аскетом з касти раджпутів і навернувся у сикхізм після зустрічі з гуру Гобіндом Сінгхом в Нандеді. Незадовго до своєї загибелі, гуру наказав Багадуру відвоювати Пенджаб, і наказав усім сикхам приєднатись до нього. Після двох років збирання прибічників Багадур підбурив селянське повстання проти заміндарів (феодальних землевласників), і роздав їхню землю селянам — сикхам, індуїстам і мусульманам.

Багадур правив землями між річками Сатледж і Ямуна й карбував монету із зображеннями гуру Нанака й Гобінда Сінгха. У 1716 році був розбитий Моголами, взятий у полон разом із 700 своїми людьми, потім був відправлений у Делі. Там його катували і стратили після відмови прийняти іслам.

Посилення хальси

Центральна влада Сикхської імперії була зосереджена у зібранні хальси (сикхської громади) — Сарбат Хальса, яка збиралась раз на два роки. Сарбат Хальса контролювала сердарів (воєначальників), визначала засади військової політики, обирала лідерів сикхів. Структура регіонів (місалів) відповідала військовим угрупуванням; глави регіонів щороку збирались в Амрітсарі чи Лахорі.

З 1762 року міць Дал Хальси (сикхської армії) різко посилюється, та, як наслідок, відбувається значне збільшення території. Разом з тим місалі Сукерчакія, Канхея, Бганґі, Панджгархія, Сінґхпурія, Рамгархія, Далевалія, Нішанвалі, Ахлувалія постійно боролися між собою за гегемонію. З приходом до влади Ранджит Сінґха з місаля Сукерчакія та його коронацією у 1801 році конфедерація перетворюється на імперію. У 1799 році Ранджит Сінгх переніс столицю до Лахора з ГуджранвалиWorld and Its Peoples: Middle East, Western Asia, and Northern Africa. Marshall Cavendish. 2007. p. 411. ISBN 978-0761475712. Archived from the original on 14 August 2024. Retrieved 7 November 2020..

1807 року Ранджит Сінґх захопив князівство Джанг, 1809 року — Кангру, 1816 року — князівство Сіал, а 1818 року переміг Музаффар-хана Садозая, дурранійського сардара Мултану. З захопленням цього володіння було завершено підкорення ПенджабуSingh, Rishi (2014). State Formation and the Establishment of Non-Muslim Hegemony: Post-Mughal 19th-century Punjab. Sage Publications India. ISBN 978-9351505044. До 1808 року підкорив більшість місалів. Спроби підкорити князівство на східному березі Сатленджа у 1806—1809 роках наштовхнулися на спроти Британської Ост-Індської компанії. У відповідь Ранджит Сінґх розпочав перемовини про спільні дії з Ясвант Рао I, магараджею Індаура. Зрештою 25 квітня 1809 року було укладено Амрітсарський договір, за яким кордоном між володіннями пройшов річкою СатленджLt. Gen. Kirpal Singh Randhawa, PVSM, AVSM (Retd.). "Sikh Wars". www.sikh-heritage.co.uk. Archived from the original on 24 February 2021. Retrieved 13 April 2019.

1813 року у Дуррайнійської імперії було захоплено Аттоку, 1818 року — Пешавар, 1819 року — Кашмір. 1819 року васалом стало князівство ЛадакхPetech, Luciano (1977). The Kingdom of Ladakh, c. 950–1842 A.D. Instituto Italiano Per il Medio ed Estremo Oriente. p. 130.. У війні 1834—1837 років було завдано поразки афганському емірові Дост Мухаммед хану.

Кінець імперії Після смерті Ранджита Сінгха у 1839 році держава потонула у розбраті між сердарами, які до того часу де-факто перетворились на крупних феодалів. 1840 року було встановлено зверхність над БалтистаномHuttenback, Robert A. (1961). "Gulab Singh and the Creation of the Dogra State of Jammu, Kashmir, and Ladakh" (PDF). The Journal of Asian Studies. 20 (4): 477–488. 1841 року сикхське військо підтримало династію Догрі, що з 1834 року володіла Ладкхом, вдертис ядо Тибету, чим спровокувало війну з імперією Цін. Бойові дії були не тривалі й завершилися відступом сикхів з ТибетуGuo, Rongxing (2015). "1: A Brief History of Tibet". China's Regional Development and Tibet. Springer. ISBN 978-9812879585..

Послаблення сикхів і конфлікту на кордонах з Сіндом, куди просунулася Британська Ост-Індська компанія спровокували першу англо-синкхську війну у 1845—1846 роках. Сикхи зазнали поразки через конфлікт дарбара магараджи з керівництвом війська. За Лахорською угодою Держава сикхів поступались британцям цінним районом, Джуллундуром Доабом, між річками Біас і Сутледж. Лахорський дурбар також був змушений сплатити контрибуцію в 15 мільйонів рупій. Не маючи таких коштів, дурбар поступився як еквівалентом одного мільйона Кашміром, Хазареєю, усіма фортами, територіями, правами й прибутками у князівствах між річками Біас та Інд. 1848 року внутрішня боротьб а за владу і ситучки деяких загонів сикхів з британцями призвели до нової війни, в якій Держава сикхів зазнала цілковитої поразки й була підкорена Британською Ост-Індською компанією.

Після анексії Сикхської імперії вона була розділена на кілька частин, частково — «туземних держав», частково — територій під прямим управлінням Корони. Резиденцією губернатора було обрано Лахор.

Територія Держава сикхів сягала від Хайберського прохіду включно на заході до меж Тибету на сході, від Кашміру на півночі до Сінду на півдніGupta, Hari Ram (1991). The Sikh Lion of Lahore (Maharaja Ranjit Singh, 1799–1839). History Of The Sikhs. Vol. V. Munshiram Manoharlal, p. 201. Серцем держави залишався Пенджаб.

Територіально Сикхська імперія у період найбільшого свого розширення включала до свого складу: Провінцію Пенджаб, сучасний Пакистан; Штат Пенджаб, сучасна Індія; Союзна територія Чандігара, Індія; Штат Хараяна, Індія; Штат Хімашал Прадеш, Індія; Колишня «туземна держава» Джамму, Індія; Делі; Північно-західна прикордонна провінція, Пакистан; Зона племен, Пакистан; Ісламабадська столична територія, Пакистан; Частини північно-східного Афганістану.

Населення Населення за часів правління Ранджит Сінґха оцінювалося приблизно в 12 млн осібSingh, Pashaura (2016). "Sikh Empire". The Encyclopedia of Empire. pp. 1–6 — на 70-80 % складалось із мусульман (8,4 млн осіб), 20-10 % індуїстів (2,88 млн осіб) та 10 % сикхів (772 тис. осіб)Puri, Harish K. (June–July 2003). "Scheduled Castes in Sikh Community: A Historical Perspective". Economic and Political Weekly. 38 (26). Economic and Political Weekly: 2693–2701Kartar Singh Duggal (2001). Maharaja Ranjit Singh, the Last to Lay Arms. Abhinav Publications. p. 55.

90% населення сикхів на той час, і більше половини загальної чисельності населення, було зосереджено у верхньому Барі Доабі, Джаландхарі та верхньому Рачна Доабі, а в районах їх найбільшої концентрації становило близько третини населення в 1830-х роках; половина населення сикхів цього центрального регіону проживала в районі, охопленому пізнішими районами Лахор та АмрітсарGrewal, J. S. (1998). The Sikhs of the Punjab. The New Cambridge History of India. Vol. II.3 (Revised ed.). Cambridge: Cambridge University Press, p. 113.

1839 року рятуючись від погромів у Хорасані юдеї Мешхеду переселилися до Равалпінді, зокрема, в районі Бабу Мохалла, та ПешаваруTahir, Saif (3 March 2016). "The lost Jewish history of Rawalpindi, Pakistan". blogs.timesofisrael.com. Archived from the original on 27 February 2023. Retrieved 27 February 2023Miller, Yvette Alt (3 September 2023). "When Jews Found Refuge in the Sikh Empire". Aish. Archived from the original on 14 August 2024. Retrieved 6 September 2023..

Устрій Держава Сикхів, створена Ранджит Сінґхом, була патримоніального типу, де не було відокремлення особистості від титулу чи посади та всі нитки управління зав'язані на фігурі володаря. Він усі дії здійснював від імені сикхської хальси. Офіційним девізом було Радж Карега Хальса – «Хальса повинна керувати». На державній печатці був напис «Шрі Акал сахаї» («під захистом Вічного Бога»).

Магараджа (також мав титул саркар-і-валаGordon, J.J. 1904: The Sikhs. Edinburgh–London, p. 86) держави спирався на уряд, що звався Лахорським дарбаром або Халса дарбаромMurphy, Anne (2020). "13: The Territorialisation of Sikh Pasts". In Jacobsen, Knut A. (ed.). Routledge Handbook of South Asian Religions. Routledge. p. 212. ISBN 9780429622069.. Магараджа також носив почесний титул басаркара і «барабана Халси».