Віктор Петрович Астаф'єв (*1 травня 1924, с. Овсянка, нині смт Красноярського краю — †29 листопада 2001, Красноярськ) — радянський та російський письменник.

Біографія Коли Віктору було 7 років, в Єнісеї втопилася його мати. Виховувався у бабусі та дідуся, потім у дитячому будинку.

1941 вступив до залізничної школи ФЗН на станції Єнісей, після її закінчення працював складачем потягів у передмісті Красноярська. Звідти восени 1942 призвано до армії, був на фронті водієм, зв'язківцем, артрозвідником; двічі поранено.

Брав участь в боях за Дніпро в вересні-жовтні 1943 р. Переплив і успішно закріпився на правому березі, де згодом був тяжко поранений осколком у голову. В їх корпусі з 25 тисяч солдатів вижили 3600.

Учасник визволення Кам'янеччини, зокрема Оринина. Події кінця березня — початку квітня 1944 в Оринині описав в оповіданні «Жизнь прожить» (вперше опубліковано 1987 в журналі «Новый мир», № 9).

1945 демобілізувався. 18 років працював на Уралі в м. Чусовий Пермської області вантажником, слюсарем, ливарником. Одночасно навчався у вечірній школі.

Перше оповідання «Гражданский человек» опубліковано 1951 в газеті «Чусовской рабочий». 1953 в Пермі вийшла перша збірка оповідань «До будущей весны».

Закінчив 1961 Вищі літературні курси в Москві.

Жив у Красноярську.

Народний депутат СРСР (1989—1991).

Учасник Міжнародного Шевченківського форуму «Від серця Європи — до серця України» (1989), під час якого Наталя Кащук присвятила Астаф'єву вірш «Чорна черешня» («Чорна черешня. Оринин…»).

Творчість Найважливіші теми творчості Астаф'єва — військова і сільська. Одним з перших його творів був написаний в школі твір, в майбутньому перетворений письменником в оповідання «Васюткино озеро». Перші оповідання автора були опубліковані в журналі «Смена».

Романи «До будущей весны» (1953) «Тают снега» (1958) «Прокляты и убиты» (1995)

Повісті «Перевал» «Стародуб» «Звездопад» (1960—1972) «Кража» (1966) «Где-то гремит война» (1967) «Последний поклон» (1968) «Царь-рыба» (1976) «Ловля пескарей в Грузии» (1984) «Печальный детектив» (1987) «Так хочется жить» (1995) «Обертон» (1995—1996) «Из тихого света» (1961, 1975, 1992, 1997) (попытка исповеди) «Весёлый солдат» (1998)

Сучасна пастораль «Пастух и пастушка» (1967—1971—1989)

П'єси «Прости меня» (1980)

Видання творів Звездопад. Москва, 1962. Кража. Где-то гремит война. Повести. Москва, 1968. Синие сумерки. Рассказы. Москва, 1968. Военные страницы: Повести и рассказы.-- М.: Молодая гвардия,1986. — 464 с.,ил.,100000.В 1987 г. доп. тираж 100000.

Відзнаки Державна премія РРФСР імені Горького (1975) за повісті «Перевал», «Последний поклон», «Кража», «Пастух и пастушка». Державна премія СРСР (1978) за роман «Царь-рыба». Герой Соціалістичної Праці (1989). Віктору Астаф'єву була посмертно присуджена літературна премія Олександра Солженіцина за 2009 рік. Як наголошується в рішенні журі, премія вручається «письменникові світового масштабу, безстрашному солдатові літератури, що шукав світло і добро в понівечених долях природи і людини». На його честь названо астероїд 11027 Астаф'єв.

Виноски

Література Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 2. — М., 1970. — С. 333. Український Радянський Енциклопедичний Словник. — 2-е видання. — Т. 1. — К., 1986. — С. 106. Бажинов І. Астаф'єв Віктор Петрович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 95—96. Астаф'єв у бібліотеці Мошкова

Посилання Фільмографія на kino-teatr.ru