Соціальний і спортивний клуб «Ко́ло-Ко́ло» () або просто «Коло-Коло» () — чилійський футбольний клуб із Сантьяго. Заснований 19 квітня 1925 року. Найбільш титулований клуб Чилі як на внутрішній, так і на міжнародній арені. Єдиний чилійський клуб, який переміг у Кубку Лібертадорес і перший клуб з цієї країни, який здобув перемогу в міжнародному турнірі під егідою КОНМЕБОЛ (другим в 2011 році став «Універсідад де Чилі», який виграв Південноамериканський кубок).
Клуб був названий на честь вождя індіанського племені арауканів (1490―1555), який підняв свій народ на боротьбу з іспанськими конкістадорами. Його профіль зображений на емблемі клубу.
Коло-Коло є найбільш популярним чилійським клубом. Протистояння з другою по популярності командою, «Універсідад де Чилі» називається «Суперкласіко чилійського футболу». З ще одним історичним грандом чилійського футболу, «Унівесідад Католіка», суперництво носить назву «Класіко Альбо-Крусадо». Крім того, великий інтерес у Чилі викликають матчі «Коло-Коло» з «Кобрелоа» з Калами, клуба, який буквально увірвався до еліти чилійського футболу наприкінці 1980-х років, а також з іншим столичним клубом «Магальянес», вихідці з якого і заснували «Коло-Коло» у свій час.
Історія
1920―1930 У перші місяці 1925 року футбольний клуб «Депортес Магальянес» переживав серйозну кризу через складні відносини між керівництвом клубу та низкою гравців. Молоді футболісти команди, очолювані та його братом Франсіско, вимагали від клубу регулярної виплати гравцям заслуженої зарплати. Давід також просив оновлення основного складу, так як багато гравців у командах вважалися керівництвом незамінними. На загальному зборі 4 квітня 1925 року гравці підняли бунт і вирішили залишити «Магальянес», але їх повстання було швидко «придушене» головою та ветеранами клубу. Хоча рада спочатку збиралася для того, щоб обрати нового капітана, інші гравці зробили все можливе, щоб капітанську пов'язку не отримав Давід Арельяно. Спочатку одноклубники були вороже налаштовані проти організатора повстання і очільника бунтівників Арельяно, але пізніше рішення про відставку торкнулося і його найближчих соратників.
Вигнані з клубу гравці вирішили зустрітися в барі «Quitapenas» на вулиці Ель Пантеон, в будинку 1125. Спочатку гравці збиралися приєднатися до іншого клубу, але незабаром прийняли спільне рішення утворити власний футбольний клуб зі своїми законами. Після тижня переговорів, що проходили в будинку сім'ї Арельяно, клуб був офіційно зареєстрований 19 квітня 1925 року. Після того, як на обговорення було винесено кілька назв для нової команди, наприклад «Індепендьєнте» (Незалежні), «О'Хіггінс» (на честь національного героя Чилі Бернардо О'Хіггінса, керівника боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці), «Артуро Прат», Луїс Контрерас запропонував назву «Коло-Коло», відому будь-якому чилійцеві. Коло-Коло ― так звали вождя індіанців мапуче (1490—1555), який підняв свій народ на боротьбу з іспанськими завойовниками. Саме його профіль зображений на сучасній емблемі клубу. Так з'явилася назва «Club Social y Deportivo Colo-Colo».
Ранні роки і трагедія в Вальядоліді Після заснування «Коло-Коло» став учасником першого дивізіону місцевої футбольної ліги. Перший матч у своїй історії «Коло-Коло» провів 31 травня 1925 року, який завершився перемогою 6:0. У тому ж сезоні вони виграли свій перший «класико» проти «Магальянес» 2:0, і в кінці чемпіонату «Коло-Коло» став непереможеним чемпіоном і отримав горде прізвисько «непереможний». В кінці року команда навіть зробила невеликий тур по півдню країни, де зіграла кілька матчів з місцевими клубами. Команда втратила свій неперевершений рекорд 3 січня 1926 року, програвши клубу «Уніон» 3:2. Існує думка, що «Коло-Коло» утримували свій рекорд аж до 30 травня і поразки від «Сантьяго Вондерерз». Можливо, пов'язано це з телеграмами, відправленими від «Коло-Коло» супернику, в яких безглуздий програш пояснювався огидними погодними умовами ― нібито гостям завадив нормально грати сильний вітер. У тому ж році «Коло-Коло» зіграв свій перший міжнародний матч проти уругвайського «Пеньяроля», програвши 5:1.
28 березня 1927 «Коло-Коло» став першим чилійським клубом, який відвідав Європу, а саме Португалію та Іспанію. «Непереможні» зіграли свій перший матч в Ла-Коруньї 3 квітня проти «Ейріньї» з Понтеведри. 2 травня 1927 року відбулася подія, яка справила величезний вплив на подальший розвиток клубу і стала чорною смугою в його історії. На 35-й хвилині товариського матчу проти «Реал Уніон» з Вальядоліда, капітан і засновник клубу Давид Арельяно отримав від суперника дуже сильного удару ногою в живіт. Арельяно відвезли в місцеву лікарню, де йому поставили діагноз — перитоніт. На наступний день Давід помер. Йому було всього 24 роки. Після загибелі футболіста гравцями було прийнято рішення помістити чорну смугу на емблему «Коло-Коло». Стадіон «Коло-Коло» на честь гравця був названий «Монументаль Давід Арельяно». Незважаючи на величезну втрату, клуб знайшов в собі сили продовжувати виступи. У 1926 році в Чилі, після злиття двох головних організацій — Федерації футболу Чилі та Асоціації Професійного Футболу Чилі, «Коло-Коло» почав виступи в Центральній футбольній лізі, ставши чемпіоном першого дивізіону в 1928, 1929 і 1930 роках.
1930―1940 8 грудня 1932 року клуб грав у фінальному матчі чемпіонату проти чилійського «Аудакс Італьяно». Але сталася непередбачена обставина, через яку матч було негайно зупинено. Трибуни стадіону гостей не витримали глядачів і впали. «Коло-Коло» до цього моменту вже вів в рахунку 2:1. Матч було скасовано, і чемпіонський титул протягом того року залишався вільним. 130 осіб отримали поранення, троє загинули. У період 1931—1932, «Коло-Коло» постраждав від фінансової кризи. Інвестори вирішили вкласти великі суми грошей на придбання нових гравців, але клуб не виправдав їхніх сподівань і гарного результату не показав, що призвело до зниження заробітної плати гравцям основного складу.
27 травня 1933 року клуби «Коло-Коло», «Аудакс Італьяно», «Депортес Магальянес», «Уніон Еспаньйола» і спільноти «Green Cross» і «Morning Star» оголосили про створення нової професійної футбольної ліги, яка з 1934 року стала називатися Футбольною Асоціацією Сантьяго. Апертуру «Коло-Коло» виграв, здолавши у фіналі «Уніон Еспаньйола» з рахунком 2:1, але в раніше існуючому офіційному чемпіонаті Чилі з тим же рахунком поступився в класичному протистоянні «Магальянес».
У 1937 році клуб виграв свій перший національний титул і знову залишився непереможеним. «Коло-Коло» завершив чемпіонат на першому рядку з відривом в 5 очок від свого найближчого переслідувача, все того ж «Магальянес». Клуб став чемпіоном вдруге в 1939 році багато в чому завдяки кращому бомбардиру Альфонсо Домінгесу, нападник зумів забити 32 голи в 24 матчах. Команду в той час тренував угорський фахівець Ференц Платтко.
1940―1950 Період з 1940 по 1950 рік почався з досить непоганих виступів клубу в Апертурі. У фінальному матчі «Коло-Коло» переміг «Універсідад де Чилі» з рахунком 3:2. Проте, в національному чемпіонаті «індіанці» виступили не дуже впевнено, зайнявши лише четверте місце. У 1941 році атакуюча лінія «Коло-Коло» складалася з Енріке Сорреля, Сезара Соккараса, Альфонсо Домінгеса, Нортона Контрераса і Томаса Рохаса. «Вожді» втретє завоювали першість, вдруге закінчивши чемпіонат без поразок. Цікаво, що клуб ще й відрізнявся значною результативністю, забиваючи в середньому 3,5 гола за гру. Тренер Ференц Платтко зробив революцію в чилійському футболі, прищепивши команді гру за схемою 3-2-5, більш відомою як «WM» через своєрідне розташування футболістів. У тому ж році Платтко був викликаний для керівництва національною збірною з футболу, яка приймала тоді участь в Чемпіонаті Південної Америки 1942 року в Уругваї.
У наступному році економічні конфлікти і напружені відносини привели до виборів нового президента, Робінсона Альвареса. Втім, особливого результату це не принесло, результати були помітні тільки в офіційному змаганні, де «Коло-Коло» посів третє місце. До 1943 року був помітний невеликий прогрес, і, незважаючи на очевидну втому гравців і тренерського штабу, клубу вдалося фінішувати другим, всього на два очки відставши від чемпіона «Уніон Еспаньйола».
1944 рік почався з відставки Платтка і звільнення кількох іноземних гравців, які стали жертвою «чилійської політики» клубу, спрямованої на збереження в складі корінних гравців. Зміни принесли результат ― так під керівництвом тренера збірної Луїса Тірадо, який замінив Артуро Торреса в середині сезону, «Коло-Коло» виграв національний чемпіонат ще раз. Сталося це після перемоги у фінальному матчі над «Аудакс Італьяно», який випереджав «вождів» на одне очко, з рахунком 3:1. У наступному році, незважаючи на те, що в складі велика частина гравців була переможцями чемпіонату, «Коло-Коло» провів найгірший сезон у своїй історії і закінчив турнір в кінці таблиці, випередивши лише слабкий «Бадмінтон».
У 1946 році, незважаючи на посилення складу хорошими гравцями ($180 000 клуб заплатив «Магальянес» за захисника Домінго Піно), велика кількість травм знижувала продуктивність гри і не дозволяла провести вдалий сезон, в результаті клуб фінішував шостим. Але в сезоні 1947 «Коло-Коло» знову став чемпіоном, на цей раз під керівництвом колишнього гравця Енріке Сорреля, який тричі грав у фіналах чемпіонату. Цей титул став путівкою для участі клубу в матчах Клубного чемпіонату Південної Америки 1948 роки (аналога майбутнього Кубка Лібертадорес), перемогу в якому здобув бразильський клуб «Васко да Гама».
1950―1960 «Коло-Коло» завершив свої непостійні виступу в 1950 році тільки на дев'ятому місці, а в 1953 році виграв свою шосту чемпіонську зірку під керівництвом нового президента Антоніо Лавана. Повернувся в команду тренер Ференц Платтко і два брата — Тед і Хорхе Робледо, що грали у Великій Британії за «Ньюкасл Юнайтед». Після закінчення сезону 1952/53 Хорхе і його брат були продані в «Коло-Коло» за 25 тисяч фунтів стерлінгів. Дебют Хорхе відбувся 31 травня 1953 року в матчі з клубом «Ферробадмінтон». Він одразу ж став улюбленцем публіки і закінчив сезон в званні чемпіона Чилі і кращого бомбардира чемпіонату з 26-ма голами. У наступному році Хорхе знову став кращим бомбардиром, забивши 25 голів, але «Коло-Коло» залишилися лише другими, поступившись тільки одним очком клубу «Універсідад Католика». У 1956 році Хорхе вдруге в кар'єрі вдалося стати чемпіоном Чилі. 30 листопада 1958 року Хорхе провів свій останній матч у складі «індіанців», в тому сезоні він знову став срібним призером чемпіонату, після чого ненадовго завершив свою кар'єру. Всього за п'ять з половиною сезонів у складі «Коло-Коло» Хорхе Робледо провів 153 матчі і забив 94 голи.
Приїзд цих гравців означав для команди перехід до нового стилю гри і привернув більше людей на стадіон. Наступного року «Коло-Коло» купив місце під штаб-квартиру на вулиці Сьєнфуегос, 41 в центрі Сантьяго, але не зміг виграти чемпіонат. У 1956 році, завдяки таким гравцям, як Мізаель Ескуті, Маріо Морено, Хайме Рамірес, Мануель «Коло Коло» Муньос, Енріке Ормасабаль і Хорхе Робледо, «Коло-Коло» виграв свій сьомий національний титул. У тому ж році клуб купив ділянку землі в 28 га, розташований на півдні Сантьяго в міській комуні Макуль і почав будівництво майбутнього стадіону «Монументаль».
1960―1970 У 1960 році тренером «Коло-Коло» став Ернан Карраско, і в трьох фінальних іграх команда, обігнавши «Сантьяго Вондерерз» за очками, виграла свою восьму зірку. У 1963 році, «Коло-Коло» повернув собі чемпіонство після впертої боротьби з «Універсідад де Чилі», відрив від якого склав всього одне очко. Цього року «Коло-Коло» відзначився одразу двома рекордами в чилійському футболі: по-перше, максимальною кількістю голів, забитих клубом в сезоні (103 голи); по-друге, максимальною кількістю голів, забитих одним гравцем в сезоні. Луїс Альварес Ернан зміг вразити ворота суперників аж 37 разів. У тому ж році перестала існувати традиція брати в клуб тільки чилійців, що з'явилася ще в 1944 році.