Tears for Fears () — британський поп-рок гурт, який створили у 1981 році Роланд Орзабал та Курт Сміт. Після розпаду їхнього першого колективу Graduate, гурт грає в стилях синті-поп, нова хвиля та альтернативний рок. Спочатку дует зараховували до нової хвилі, проте вони досить швидко відійшли від цього стилю і досягли великого комерційного успіху як у Великій Британії, так і за її межами.
Дебютний альбом гурту «The Hurting» очолив альбомний чарт Великої Британії і швидко став платиновим. Другий альбом «Songs from Big Chair» повторив успіх попередника і очолив американський альбомний чарт Billboard 200. Після виходу третього успішного альбому «The Seeds of Love», гурт покинув Курт Сміт у 1991 році. Орзабал продовжив виступати та записуватись під назвою Tears for Fears і записав два альбоми — «Elemental» та «Raoul and the Kings of Spain».
Найбільш відомими хітами колективу залишаються пісні «Everybody Wants to Rule the World», «Head over Heels», «Mad World», «Pale Shelter», «Sowing the Seeds of Love», «Woman in Chains» і «Shout».
Назву дуету було взято з улюбленої обома виконавцями книги Артура Янова «Первісний крик» («Primal Scream») з психотерапії та психоаналізу. Янов розглядав сльози як заміну почуттю страху, що оволодіває людиною («Tears as a replacement for fears»).
Історія гурту
Graduate та перший музичний досвід Орзабал і Сміт познайомилися ще в підлітковому віці, живучи в місті Бат (графство Сомерсет). Виступаючи сесійними музикантами для групи Neon, вони тут вперше познайомилися з Манні Еліасом — майбутнім барабанщиком Tears For Fears. Першим професійним дебютним проєктом Сміта та Орзабала став гурт Graduate, вплив на який мали The Jam та Елвіс Костелло. 1980 року Graduate випустили альбом «Acting My Age» (укр. Відповідно до віку), та сингл «Elvis Should Play Ska» (маючи на увазі Елвіса Костелло, а не Преслі). Дебютний альбом, хоч і не потрапив до альбомних чарту Великої Британії, показав хороші результати в Іспанії та Голландії.
Вихід з Graduate та формування Tears For Fears У 1981 році Орзабал і Сміт зацікавилися іншими сучасними на той час виконавцями, такими як Talking Heads, Пітер Габріель і Brian Eno, тоді вони відокремилися від «Graduate» і створили нову групу, назвавши її The History of Headaches (укр. Історія головних болів), і майже відразу ж перейменувались в Tears For Fears. Назва групи була натхненна первинною терапією, розробленою американським психологом Артуром Яновим, який отримав величезну публічність після того, як Джон Леннон став пацієнтом Янова у 1970 році. Багато пісень у перших двох альбомах були пов'язані з первинною терапією, зокрема пісня «Ideas as Opiates», яка була розділом книги Янова «Ув'язнені боллю». В інтерв'ю 2004 року для VH1 Великої Британії Орзабал і Сміт сказали, що коли вони нарешті зустрілися з Яновим у середині 1980-х років, вони розчарувалися, з'ясувавши для себе, що він став цілковитим, так би мовити, «Голлівудом», і хотів, щоб гурт написав для нього музичну композицію.
З самого початку вони вирішили, що тільки вони будуть складати ядро гурту, а для завершення картини будуть запрошувати різних музикантів. В цей час вони познайомилися з місцевим музикантом Ієном Стенлі, який запропонував їм вільно використовувати свою восьмидоріжкову студію. Стенлі почав працювати з дуетом, як клавішник. 1981 року Tears For Fears підписали контракт з студією звукозапису Phonogram Records. Перший сингл «Suffer the Children», продюсований Девідом Лордом та вийшов на цьому лейблі в листопаді 1981 року, після чого в березні 1982 року вийшло в світ перше видання «Pale Shelter», продюсований Майком Ховлетом — хоча, по великому рахунку, жоден з цих релізів не був успішним.
The Hurting та перші міжнародні успіхи (1982—1983) Гурт досягнув свого першого вагомого успіху завдяки третьому синглу «Mad World», який утримував позицію № 3 у Великій Британії в листопаді 1982 року. Їх перший альбом «The Hurting» вийшов в березні 1983 року. Для роботи над цим альбомом клавішник і композитор Ян Стенлі та ударник Манн Еліас вважалися повноправними членами гурту, хоча лише Сміт та Орзабал, по великому рахунку, були публічними обличчями гурту.
Альбом, продюсований Крісом Х'юзом та Росом Куллом, демонстрував пісні на основі гри гітари та синтезатора з текстами, що відображали гірке дитинство Орзабала. The Hurting може розглядатися як єдиний справжній концептуальний альбом Tears for Fears, оскільки практично кожна пісня характеризувала емоційну тривогу автора та так звану «первинну терапію крику». А сам альбом мав величезний успіх протягом 65 тижнів у Великій Британії, де він досяг позиції № 1 і набув статус платинового. Він також знаходився в першій двадцятці в кількох інших країнах і призвів до визнання синглів «Mad World» (5 кращих хітів на Філіппінах та Південній Африці), «Change» (40 кращих хітів в Австралії, Канаді, Ірландії, Ізраїлі, Італії, Нідерландах, Філіппінах, Польщі та Південній Африці, а також став їх першим синглом, який потрапив до «Billboard Hot 100» США), оновленої версії «Pale Shelter» (10 найкращих хітів на Філіппінах) міжнародними хітами. Всі три ці сингли досягли топ 5 у Великій Британії.
Наприкінці 1983 року гурт випустив новий, трохи експериментальніший сингл «The Way You Are», призначенням якого був підігрів прихильників у перерві між випусками альбомів — тим більш, що саме в той час вони працювали над другим своїм альбомом, який згодом отримав назву «Songs from the big chair». Хоча сингл і потрапив у топ 30 Великої Британії, але так і не наблизився до успіху трьох попередніх хітів, навіть попри національний концертний тур групи в грудні того ж року. Цей сингл завдяки своїй експериментальності та запрограмованих ритмів, став дещо іншим та мав значний відхід від попереднього музичного стилю Tears for Fears. Згодом, в супроводі до їхнього альбому бісайдів 1996 року «Saturnine Martial & Lunatic» вони писали, що «це був саме той час, коли ми здійснили зміни у напрямку написання власної музики», хоча дещо експериментальний стиль створення синглів продовжував відображатись і в майбутніх бісайд-альбомах.
Songs from the big chair та міжнародна популярність (1984—1986) На початку 1984 року музиканти почали працювати з новим продюсером Джеремі Гріном над новим синглом «Mothers Talk». Однак, гурт був незадоволений результатами і тому знову повернувся до Кріса Х'юза, а сингл «Mothers Talk» переробили для випуску в серпні 1984 року. Пісня стала значним відхилом від попередніх робіт гурту та потрапила у топ 20 Великої Британії, але наступний сингл «Shout», який вийшов у Великій Британії в листопаді 1984 року, став початком міжнародної популярності групи.
Сингл «Shout» потрапив до топ-5 Великої Британії, відкривши шлях до їхнього другого альбому, «Songs from the big chair», який вийшов у лютому 1985 року та посів 2-ге місце у Британському альбомному чарті та залишався у верхніх позиціях протягом наступних 12 місяців. Нове звучання Tears for Fears допомагав просунути пісні з «великого крісла», ставши одним з найбільших продаваних альбомів того року в світі. Платівку було сертифіковано у трьох-платиновому форматі у Великій Британії та платиновому в США, де він залишався на першому місці протягом п'яти тижнів влітку 1985 року.
Назву альбому було натхнене книгою та телевізійними серіалом «Сібіл», хронікою жінки з розладами особистості, яка шукала притулку в «великому кріслі» свого психоаналітика. Озабал та Сміт стверджували, що вони вважають, що кожна з пісень альбому має характерну особистість, власний характер. Гурт також записав трек під назвою «The Big Chair», який вийшов як бісайд синглу «Shout», але ввійшов до альбому.
Успіх альбому прийшов у поєднанні з масивом хіт-синглів, яким він приніс: «Mothers Talk» (знову записаний для свого випуску в США в 1986 році), «Shout» (№ 4 у Великій Британії, № 1 в США, Австралії, Канаді, Німеччині, Нідерландах, Швейцарії і в цілому величезний хіт на інших територіях та один з найбільших хітів пісень 1980-х років), «Everybody Wants to Rule the World» (№ 2 у Великій Британії та Ірландії, № 1 у США та Канаді), «Head on Heels» (№ 12 у Великій Британії та № 3 у США, № 5 у Ірландії, та № 8 у Канаді) та «I Believe (A Soulful re-recording)» (№ 23 у Великій Британії та № 10 у Ірландії). У деяких країнах вийшли обмеженим тиражем десятидюймові версії синглів, а також різноманітні подвійні пакети та диски із зображеннями на додаток до звичайних семи та дванадцятидюймових форматів.
Після виходу альбому гурт вирушив у світове турне, яке тривало більшу частину року, граючи зокрема на фестивалі «Montreux Golden Rose» у травні 1985 року. У вересні 1985 року гурт виконав «Shout» на 1985 MTV Video Music Awards в Radio City Music Hall в Нью-Йорку. Також під час гастролей Орзабал і Сміт захопилися американською співачкою-піаністом Олетою Адамс, яка виступала в барі готелю Kansas City, і кого запросили до співпраці на наступному альбомі, який згодом отримав назву «The seeds of love». Наприкінці року гурт випустив відеозбірку — документальний фільм «Scenes from the big chair».
У лютому 1986 року, завершивши тривалий і виснажливий світовий тур на підтримку альбому, Tears for Fears здобули нагороду 1986 року в Лондоні за найкращий британський сингл «Everybody Wants To Rule The World». Гурт також був номінований як кращий британський гурт і кращий британський альбом, а Кріс Х'юз був номінований як кращий продюсер. Гурт виконав пісню на церемонії, яка стала останнім публічним виступом для барабанщика Менні Еліаса, який незабаром вийшов з гурту.
У тому ж році, Орзабал і Стенлі працювали разом в рамках стороннього проєкту під назвою Mancrab та випустили сингл «Fish for Life», який написали для саундтреку до фільму «Малюк-каратист 2». Трек написали і спродюсували самі музиканти, а вокал виконав американський співак-танцюриста Едді Томас, який був одним з танцюристів у відео для «Everybody Wants To Rule The World».
Live Aid 13 липня 1985 року Tears for Fears мали виступити на стадіоні JFK у Філадельфії для благодійної акції Live Aid. Проте, вранці історичної події, було оголошено, що гурт (який був заявлений, але навіть не знав про це і не давав згоди на свій виступ в акції) вийшов з шоу. Його замінив блюз-рок-гурт George Thorogood and the Destroyers, який був досить популярний у Філадельфії. Офіційною причиною того, що гурт не зміг виступити, було те, що два їхні музиканти — гітарист Ендрю Сондерс та саксофоніст Уіл Грегорі, покинули гурт через закінчення контракту (вони були замінені Аланом Гріффітсом на гітарі і Джозефін Уеллс на саксофоні для решти основної частини світового турне 1985 року). Замість того щоб з'явитися, гурт пообіцяв пожертвувати доходи від своїх концертів у Токіо, Сіднеї, Лондоні та Нью-Йорку.
The seeds of love та зміна стилю (1987—1990) У 1989 році гурт випустив свій третій студійний альбом — «The Seeds of Love» (на якому Ян Стенлі з'явився в останній раз у якості клавішника Tears for Fears), вартість виробництва якого коштувала більше мільйона фунтів стерлінгів. Альбом написали переважно Орзабал та клавішниця — Нікі Холланд, яка брала участь у світовому турі «Big Chair» у 1985 році. Міняючи протягом чисельної кількості місяців велику кількість студій та обладнання, гурт у кінцевому випадку вирішив узяти виробництво альбому цілком до своїх рук та запросити у якості інженера Дейва Баскомба, який допомагав колективу при записі попереднього альбому. Значну частину матеріалу записали під час джем-сесій, а пізніше відредагували. Тривалість виробництва вплинула на керівну компанію групи, яка фінансово перебільшила себе в інших справах бізнесу і сподівалася на більш ранню дату випуску для погашення своїх боргів.