Дмитро́ Проко́пович Гордіє́нко ( , c. Плужники, Полтавська губернія — 1 січня 1974 року, ПлужникиМихайло Кутинський. Некрополь України. Довідник про місця поховання або місця смерті історичних і культурних діячів України від давнини до сучасності // Дніпро, № 2 1991 (стор. 205)) — український радянський письменник, журналіст доби Розстріляного відродження.

Жертва сталінського терору.

Життєпис Народився 8 грудня 1901 року в селі Плужники Полтавської губернії в селянській родині. Під час революційних подій боровся в партизанському загоні проти німецьких військ і гетьманщини, був бійцем Богунського полку. У 1921 році працював секретарем Яготинського райкому комсомолу.

З 1922 року почав писати вірші, перші були надруковані 1923 року. У 1925 роціЧереватенко Л. І я, смиренний Леонід… // «Єгупець» № 18. — К.: «Дух і літера», 2009. — 512 с. (стор. 229—274) закінчив пришвидшені курси журналістики при ЦК КП(б)У, після чого працював у редакціях газет «Вісті», «Пролетар» та журналів «Декада» і «Всесвіт». З травня 1933 року обіймав посаду заступника редактора «Всесвіту».

Писав нариси, оповідання, репортажі про колективізацію і індустріалізацію країни. Два романи Гордієнка, «Тинда» (1930) та «Завойовники надр» (1932), розповідали про життя донецьких шахтарів.

Брав участь в створенні Прилуцької філії організації селянських письменників «Плугу», очолював Полтавську губернську філію цієї організації. Потім перебував у літературних організаціях «Молот», «Молодняк», «Пролітфронт», ВУСПП. З 1934 року був членом Спілки письменників СРСР.

Репресії Дмитра Гордієнка заарештували у Харкові 5 грудня 1934 року. Письменник був звинувачений в участі у контрреволюційній терористичній організації (стаття 54-8 КК УРСР). Під час допитів і суду категорично відкидав обвинувачення як безпідставне, проте Особливою нарадою при НКВС СРСР 10 квітня 1935 року був засуджений до 5 років виправних трудових таборів.

Після відбування покарання в таборах на Колимі, у 1939 році Гордієнко влаштувався вільнонайманим до системи Дальбуду НКВС СРСР. У 1949 році був знову заарештований і засуджений до 25 років виправно-трудових таборів. Відбуваючи новий термін у колонії № 3 міста Барнаула, у 1954 році звернувся з заявою до Генерального прокурора СРСР, в якій, зокрема, писав: «Ворог Берія і компанія і після своєї заслуженої смерті тримають досі таких людей, як я, в своїх хижих лапах, тримають мертвою хваткою, не розмикаючи своїх кістлявих, чіпких пазурів».

2 грудня 1955 року військовий трибунал Київського військового округу скасував постанову Особливої наради НКВС СРСР від 10 квітня 1935 р. у справі Гордієнка, а 4 січня того ж року він був звільнений з-під варти достроково у зв'язку з хворобою.

Помер 1 січня 1974 року у рідному селі на Київщині.

Твори Гордієнко Д. Героїка: худож. дописи / Дмитро Гордієнко. — Харків: ДВОУ «Літ. і мистецтво», 1931. — 67, 2 с. Гордієнко Д. Злочин механіка: оповідання / Дмитро Гордієнко. — Харків: Держ. вид-во України, 1930. — 108 с. — (Масова художня бібліотечка). Гордієнко Д. На буряках: худож. допис / Дмитро Гордієнко. — Харків: Літ. і мистецтво, 1931. — 71, 1 с. — (Масова художня бібліотечка). Гордієнко Д. Підпал: оповідання / Дмитро Гордієнко. — Харків: Літ. і мистецтво, 1931. — 37 с. — (Масова художня бібліотечка). Гордієнко Д. У плавнях коло Тясмина / Дмитро Гордієнко. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1934. — 48 с. Поетичні збірки «У путь» (1927), «Арки» (1929); Повість «Зелений флігель» (1928); Романи «Тинда» (1930, перевид. 1966), «Завойовники надр» (1932); Збірки оповідань «Поламані люди» (1929), «Злочин механіка» (1930), «Мар'яна-Ївга», «Чужі профілі» (1933); Книжки нарисів.

Цікаві факти Дмитру Гордієнку присвятив один із своїх сатиричних віршів про колег-письменників Леонід Первомайський. Вірш має назву «Дмитро Гордієнко. Дружній шарж»:

Примітки

Посилання Гордієнко Дмитро Прокопович «Енциклопедія Сучасної України» Гордієнко Дмитро в Електронній бібліотеці «Культура України»

Джерела З ПОРОГА СМЕРТІ. Письменники України — жертви сталінських репресій