Німецька окупація Бельгії (1940—1944)

Німе́цька окупа́ція Бе́льгії (1940—1944) (, ) — військова окупація гітлерівською Німеччиною території Королівства Бельгія у роки Другої світової війни. Почалася 28 травня 1940 року, коли бельгійська армія капітулювала перед німецькими військами, і тривала до визволення Бельгії західними союзниками з вересня 1944 року по лютий 1945 року. Це був другий раз менш ніж за тридцять років, коли Німеччина окупувала Бельгію.

Після успішного вторгнення німецьких військ до Бельгії була створена військовою адміністрацією Третього Рейху на території окупованої Бельгії та департаментів Північної Франції Нор та Па-де-Кале. Тисячі бельгійських солдатів були захоплені військовополоненими, і багато хто з них не був звільнений до 1945 року. Німецька адміністрація перебрала на себе повноваження щодо підтримання порядку, одночасно організовуючи вивезення сировини, матеріалів, продовольства, а також трудових ресурсів з бельгійської території у власних інтересах до Німеччини та інші окуповані землі. Їй допомагала бельгійська державна служба, яка вважала, що обмежене співробітництво з окупантами принесе найменшу шкоду бельгійським інтересам. Значно активніше співпрацювали з окупантами бельгійські фашистські партії як у Фландрії, так і у Валлонії, створені до війни; вони допомагали вербувати бельгійців до німецької армії і самі до кінця окупації мали більше влади. В Королівстві продукти харчування та паливо були жорстко нормовані, а всі офіційні новини піддавались суворій цензурі. Бельгійське цивільне населення, яке проживало поблизу важливих цілей, таких як залізничні вузли, перебувало під постійною загрозою авіаційних бомбардувань союзників.

З 1942 року режим окупації став більш репресивним. Єврейське населення почало зазнавати систематичних переслідувань і депортації до концтаборів. Незважаючи на енергійний протест, німці депортували бельгійських цивільних на роботу на заводи в Німеччині. Тим часом бельгійський Опір, що утворився ще наприкінці 1940 року, значно посилився.

З 1944 року СС і нацистська партія отримали набагато більший контроль над Бельгією, особливо після того, як у липні військовий уряд був замінений нацистською цивільною адміністрацією, райхскомісаріатом Бельгії і Північної Франції. 18 липня 1944 року окуповану територію було приєднано безпосередньо до Великої Німецької імперії як новостворені райхсгау Фландрія, Валлонія і Брюссель.

У вересні 1944 року війська союзників у ході загального стратегічного наступу на Західному фронті прорвалися до Бельгії і швидко просунулися по всій країні. У грудні ця територія була включена де-юре до складу Великонімецького рейху, хоча його колабораціоністські лідери вже перебували у вигнанні в Німеччині, а німецький контроль над регіоном практично не існував. Бельгія була оголошена повністю звільненою в лютому 1945 року. Загалом під час окупації було вбито 40 690 бельгійців, більше половини з яких є євреями, а довоєнний валовий внутрішній продукт (ВВП) країни зменшився на 8 %.

Передумови

Основним напрямом бельгійської зовнішньої політики з моменту заснування Королівства у 1830 році було прагнення чітко додержуватися політики нейтралітету й виконувати зобов'язання покладені на нейтральну державу. «Вічний» нейтралітет Бельгії був визначений у 1831 році та закріплений 1839 року на Лондонській конференції Великими державами, які виступили гарантами нейтралітету народженої держави, а також проголосили себе захисниками цілісності та недоторканності території БельгіїEric Van Hooydonk (2006). «Chapter 15». In Aldo E. Chircop; O. Lindén (eds.). Places of Refuge: The Belgian Experience. Leiden: Martinus Nijhoff. p. 417. ISBN 9789004149526.. Протягом десятиліть Бельгія успішно уникала участі у великих війнах та збройних конфліктах на континенті, таких як французько-прусська війна. Однак, це не врятувало Бельгію від масованого вторгнення імперської армії Німеччини; країна була майже повністю захоплена до зими того ж року. Бельгійський уряд вирушив у вигнання, в той час, як король Альберт I і бельгійська армія далі боролися на ділянці Західного фронту, так званому Ізерському фронтіИстория Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — 1975. — Т. 1. — С. 307.. Під час німецької окупації Бельгія поділялася на три окремі зони. Більшість країни утворювало так зване Генерал-губернаторство Бельгії, під керівництвом німецького генерала. Окупація спровокувала великий економічний колапс, масове безробіття, репресії, міграцію й голод серед мирного населення країни. Економіка Бельгії впродовж 4 років була практично зруйнована під владою окупантів.

Оскільки у міжвоєнний період у світі зросла політична напруженість, уряд Бельгії знову оголосив про свій намір зберігати нейтралітет у разі війни у Європі. Втім на фоні загрози з боку гітлерівської Німеччини, Бельгія вимушена вийшла з кількох міжнародних військових договорів, підписаних після закінчення Першої світової, її збройні сили були реорганізовані, акцент робився на оборонному характері майбутніх воєнних дій. Почалося будівництво оборонних споруд у східній частині країни. А коли німці у вересні 1939 року вторглися до Польщі, то Франція і Велика Британія оголосили війну Німеччини, а Бельгія провела мобілізацію, водночас зберігаючи свій статус нейтральної держави.

10 травня 1940 року німецькі війська без оголошення війни вторглися на територію Бельгії. До кінця 18-денної кампанії бельгійська армія була відкинута на північний захід країни, розгромлена в та 28 травня остаточно капітулювала. Уряд втік до Франції, а потім на Британські острови, заснувавши уряд у вигнанні на чолі з прем'єр-міністром Юбером П'єрло, який оголосив про продовження боротьби з нацистською Німеччиною. Зокрема, члени уряду були відповідальні за створення озброєних формувань, відомих як Вільні бельгійські сили, що складалися з бельгійських та колоніальних військ та боролися у складі союзних сил.

Управління окупованими територіями

Невдовзі після капітуляції бельгійської армії німецьке командування створило військову адміністрацію (), яка здійснювала керівництво окупованою Бельгією та двома французькими департаментами Нор і Па-де-Кале з Брюсселем як адміністративним центром. Німеччина анексувала Ейпен-Мальмеді, німецькомовний регіон, який Бельгія здобула за результатами Версальського договору 1919 року. Військовий уряд очолив генерал вермахту Александр фон Фалькенгаузен, аристократ і кадровий офіцер. Німецька адміністрація мала у своєму розпорядженні дві військові частини: фельджандармерію («польова жандармерія», частина вермахту) та гестапо («Таємна державна поліція», частина СС). Відділ військового уряду, який займався цивільними справами () під командуванням СС-групенфюрера Еггерта Реедера, відповідав за всі економічні, соціальні та політичні питання на окупованих землях.

Перед тим як залишити країну в 1940 році, бельгійський уряд створив групу вищих державних службовців, так званий , щоб керувати територією за відсутності обраних міністрів. Німці зберегли Комітет під час окупації; він відповідав за виконання вимог військової адміністрації. Комітет сподівався зупинити залучення німців до повсякденного управління територією, що дозволить нації зберегти певну автономію. Комітет також сподівався, що зможе запобігти впровадженню більш радикальної німецької політики, як-от примусова праця та депортація. На практиці Комітет лише дозволив німцям реалізовувати свою політику ефективніше, ніж військовий уряд міг би зробити силою.

У липні 1944 року військову адміністрацію замінив цивільний уряд (), очолюваний обергрупенфюрером НСКК Йозефом Грое. Територія була поділена на Райхсгау (Фландрія, Валлонія і Брюссель), що значно збільшило владу нацистської партії та СС над окупованими землями. Проте до 1944 року німці дедалі все частіше були змушені делегувати повноваження з питань повсякденного управління територіями місцевим бельгійським цивільним властям і організаціям.

Леопольд III Кронпринц Леопольд зійшов на престол у 1934 році, після трагічної загибелі батька, короля Альберта I, унаслідок нещасного випадку під час одного зі сходжень на гору поблизу , справжнього героя своєї нації, який набув найбільшої відомості й популярності в Європі під час Першої світової війниMargaret MacMillan, Paris 1919 (2003) pp. 106, 272. Відповідно до Конституції Бельгії монарх грав найважливішу роль у впровадженні політики держави, був головнокомандувачем збройних сил королівства і гарантом політичного та воєнного нейтралітету Бельгії.

28 травня 1940 року бельгійська армія на чолі з королем капітулювала. Подальші дії Леопольда III, який відмовився покинути країну, на думку членів уряду у вигнанні, порушували положення Конституції: міністри, посилаючись на приклад королеви Нідерландів Вільгельміни, рекомендували, а пізніше законодавчо наказували королеві втікати до Франції або Великої Британії, щоб сформувати й очолити рух Опору за визволення власної держави від окупантів. Відмова Леопольда III залишити Бельгію підірвала його політичний авторитет та викликала звинувачення в колабораціонізмі. Він був засуджений бельгійським прем'єр-міністром Юбером П'єрло та оголошений урядом у вигнанні «недієздатним для правління».

Діяльність короля та його роль у житті країни залишалися суперечливими протягом усього періоду окупації. З одного боку, монарх прагнув порозумітися з німецькою окупаційною владою, сподіваючись на те, що Бельгія продовжить своє існування як єдина, хоча й напівнезалежна держава у Європі з домінуванням нацистської Німеччини на континенті. Так, 19 листопада 1940 року Леопольд III особисто відвідав Гітлера в його резиденції в Баварських Альпах, Берггофі, щоб домогтися звільнення . Однак угоду не було досягнуто, і король повернувся до Бельгії. З іншого погляду, непослідовність і двоїстість дій короля доводила, що Леопольд, який до війни висловлював антисемітські погляди, скоріше співпрацював із нацистами, ніж захищав інтереси своєї держави.

До кінця війни король утримувався під домашнім арештом у палаці Лакен. У 1941 році, все ще перебуваючи в ув'язненні, Леопольд одружився з Ліліан Байльс, що остаточно зіпсувало його репутацію: шлюб був розцінений як «дискредитуючий претензії короля на статус мученика». Незважаючи на фактичне становище ув'язненого, Леопольд залишався видним політичним та громадським діячем, на бельгійських монетах і марках продовжували зображуватись портрет та монограма короля. Перебуваючи під арештом, 1942 року Леопольд III направив листа Гітлеру, результатом якого став «порятунок близько 500 000 бельгійських жінок та дітей від примусової роботи на військових заводах Німеччини». У січні 1944 року Леопольда депортували до Гіршштайна, де він залишався до капітуляції Третього Рейху. Втім, через суперечки щодо його поведінки під час війни Леопольд III, його дружина та діти не змогли повернутися до Бельгії і провели наступні шість років у вигнанні в Преньї-Шамбезі поблизу Женеви, Швейцарія. Регентство під керівництвом його брата принца Шарля було створено бельгійським законодавчим органом у 1944 році.